Як радянська влада змінювала українську мову: добірка слів, які викорінили зі вжитку

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим тижнем і новим випуском нашої рубрики! Перш ніж узятися до сьогоднішньої теми, нагадаю вам, що можливість писати всі свої зауваги, коментарі, причинки й дошкульні шпикачки на нашу редакційну адресу досі існує, — і закличу нею таки користуватися. Адже для нас значно цікавіше реагувати на ваші прямі запити, ніж вигадувати теми самим. Тож пишіть без вагань!

Зміна української мови

А тепер — до української мови. Вона мінлива й тому цікава. Зміни в мові (й не лише там) бувають двох великих типів: природні й штучні. Природні стаються самі по собі, під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників. Зробилась англійська мовою міжнародного спілкування — і в українській з’явилося більше англіцизмів, які вже навіть нікого не бентежать (від факапу й чілу до крінджу й апруву).

Почалась повномасштабна війна — і в медіа, як і в повсякденні, суттєво збільшилася частка воєнної лексики (ракети, балістика, шахеди, прильоти, трьохсоті, фронт, турнікети, тепловізори — цей ряд можна продовжувати до нескінченності). Тривають вибори в США — і ми згадуємо про кокуси, праймеріз та інші тамтешні реалії. Журналісти знай тільки встигають дивуватися, що майже нічого з вищезгаданого немає в словниках і правописах. Не дивно — бо як воно там так швидко з’явиться? Словники укладаються повільно, а правописи — мегаповільно. Поки укладуть словник, де будуть нинішні новинки, ми про них давно й успішно забудемо (але в словнику вони однаково ризикують стати неологізмами).

На відміну від природних, штучні зміни директивні, за ними стоїть бюрократичний апарат, примус і загроза покарання, тому в словниках та інших документах доби вони відображаються надзвичайно швидко. Такі зміни — часта ознака авторитарних режимів. Мова відображає мислення, а режими прагнуть обмежити його свободу, тому обмежують передусім свободу висловлювань. Хочеться глянути, як це буває на практиці, — почитайте новини з обох сусідок-агресорок. Там буде аж надто багато слизького в’юнистого інакомовлення, мало чіткості й зовсім незнайомі для нас тут реалії, коли арештувати можуть за будь-яке написане на аркуші й виставлене напоказ слово (або й просто за чистий аркуш).

Історія українського радянського словникарства, отже, — це багато в чому історія безугавної фільтрації української мови, аби вона вписувалася в уявлення владної верхівки й партійних мовознавців. До кінця періоду українізації (1929 рік) в Україні встиг з’явитись новий правопис (так звана скрипниківка), а також вийшло чимало спеціалізованих (геологічний, хімічний та ін.) словників і великий Російсько-український академічний словник (1924-1933) за редакцією Агатангела Кримського і Сергія Єфремова. Їхні автори намагалися систематизувати й каталогізувати українську мову, спираючись на численні авторські тексти й фольклорні матеріали; за словами мовознавця Юрія Шевельова, систематичності й науковості тодішньому підходу на початках бракувало, але результат однаково зрештою вийшов гідний.

Після того, як українізацію згорнули, скрипниківку й нові словники було скасовано, а розвиток мовознавства надовго загальмовано. У новому правописі 1933 року (укладеному, на думку Шевельова, Наумом Кагановичем) було багато суттєвих розбіжностей з "українізаційним" — і багато в чому вони незмінно протривали відносно донедавна, адже русифікація в нашій публічній сфері почала меншати, можна сказати, лише 2014-го. Аж до 1980-х років в українській мові існували списки заборонених/небажаних слів, які розсилали редакціям і видавництвам. Звісно, зі словників їх теж вилучали.

10 "шкідливих" слів та їхні "правильні" відповідники

• Аркуш — лист
• Безнастанний — неперервний
• Жмуток — пучок
• Либонь — напевно, мабуть
• Обрус — скатерть
• Робітня — майстерня
• Кулястий — кулеподібний
• Двотомовик — двотомник
• Небавом — невдовзі
• Взуттярня — взуттєва фабрика

Як бачимо, забороняли передусім слова, не схожі на російські відповідники (в рамках зближення мов) і оснащені чужими для російської мови суфіксами. Втім, чимало цих суфіксів потім виявились напрочуд продуктивними (-арня/-ярня серед знайомих слів є не лише в кав’ярні, а й у броварні чи книгарні). До слова, людей, віддалених від українського книгосвіту, легко вирахувати за конструкцією "книжковий магазин" 🙂

Крім прямих заборон існували й тонші інструменти відсунути слово на край ужитку. Його можна було позначити в словнику як застаріле чи регіональне. Зараз дуже багато таких слів повертаються в активний ужиток — і часом не віриться, що вони колись були рідковживаними. Які це слова? Ось короткий список за матеріалом дослідниці Оксани Ковтунець: раніше застарілі благодійний, вояк, мистець, добродій, книговидавець, світлина, потяг; рідковживані впродовж, правник, мешканець, поліція; діалектні винайм, наклад і розмовне — головнокомандувач.

Насамкінець — переклад російського слова. Отже, російське отруби українською буде — висівки.

Говоріть українською — вона живе завдяки нам!