7 вересня 8-річний Єгор з Київської області пішов засмученим зі школи через низькі бали і зник. Поліція хлопчика вже знайшла.
Однак є кілька важливих речей, які редакція LIGA.Life хоче зауважити, в тому числі за допомогою відомої дитячої психологині Світлани Ройз.
По-перше, зараз всі школи зобов'язані у початкових класах працювати за системою НУШ, тобто не ставити дітям оцінки.
Інформація в медіа про отримані Єгором "двійки" неправдива, уточнили LIGA.Life у пресслужбі поліції Київської області. Кажуть, у школі хлопчика насварили за погану поведінку, і він боявся повертатися додому.
По-друге, якщо дитина не хоче розповідати батькам, що з нею сталося, її близьким слід окремо звернути на це увагу. Причини дитячого небажання говорити та що можна зробити профілактично – пояснює дитяча психологиня Світлана Ройз.
Коли стикаємося зі "складною" поведінкою дитини або дорослого, важливо не просто змінити його поведінку (зробити більш "зручною"), а розібратися, що за цим стоїть.
Коли дорослі кажуть, що дитина поводиться погано вдома, в садку, школі, на гуртках, запитую: "Чи є у дитини безпечний простір в житті, де вона може розслабитися?". Адже будь-яка істота, коли їй небезпечно, може демонструвати ворожість.
Іноді "поганою поведінкою" дитина маскує шкільну неуспішність. Наприклад, перефокусовує увагу з невміння читати, рахувати на пустощі.
Іноді так привертає до себе увагу. Іноді це реакція на булінг чи просто невміння встановлювати і підтримувати відносини. Іноді – ознака станів, за яких важливо піти на консультацію до фахівців (психологів, неврологів). Коли дитину просто лають за "погану поведінку", кожен такий епізод не тільки не розв’язує завдання, а переводить його у хронічну форму.
Звичайно, дорослим важливо ставити собі питання: "Чи розповість мені дитина, якщо їй складно?" Дорослому можна довірити свою неідеальність, неуспішність чи тривогу, якщо дитина впевнена, що батьки витримають інформацію, розберуться і підтримують.
Я впораюся сам. Можливо, дитина звикла, що їй говорять: "Ти дорослий, ти повинен". Може не відчувати своєї авторитетності та мати потребу довести свою "дорослість".
Може відчувати, що дорослі своїм втручанням лише нашкодять. Тема може бути не в фокусі уваги дитини, тому просто може не брати її до уваги.
Батьки розсердяться / засмутяться. Якщо звична реакція батьків на складні ситуації – агресія, то дитині легше пережити те, що відбувається, самостійно, ніж відчувати додатковий тиск і травматизацію від емоцій батьків.
Неповнолітній також може зіткнутися з нестабільним емоційним станом батьків, а це величезне навантаження, адже дитина не може спертися на дорослих.
Батьки все одно не захистять / розчаруються / замучать питаннями, тривогою або порадами. Дитина може мовчати, якщо батьки в складних для неї ситуаціях не дають відчуття опори та захисту (наприклад, коли дитину ображають інші дорослі).
У сім'ях, які прагнуть до ідеальності, де не дозволяють помилятися, а увагу і любов потрібно "заслужити" через успішність, дитина відчуватиме тягар відповідальності. Дитина може мовчати, якщо відчуває, що батьки їй не довіряють або їм нецікаво.
Можливо, вони обмежуються питаннями: "Які оцінки в школі? Зробив домашнє завдання?".
У цьому конкретному випадку тема більша, ніж відносини з батьками. Це взагалі питання безпеки в школі і вдома. Виходить, у дитини взагалі немає безпечного середовища.
У школі не можуть створити цей простір, адже, можливо, за своєю "поганою поведінкою" хлопець маскує неуспішність. Я не маю права ставити діагнози, бо не знаю, що насправді відбувалося.
Втім, можливо, ушколі від хлопчика "відписуються" оцінками його поведінки, а вдома, можливо, проявити неуспішність йому страшно.
Якщо дитина хоче говорити – слухати, не перебиваючи, та не даючи порад, поки не попросить. Пам'ятати, що життя – не тільки школа.
Усвідомлювати, що дитина спирається на нашу дорослість, силу і стійкість. Адже, якщо відчуває, що ми – дорослі й більші за будь-який її біль чи страх – дитині легше нам довіритися.
Пам'ятати самим і нагадувати дитині, що помилки – це частина успіху. Що дитина нам важлива завжди, незалежно від її успішності, і не стає менш дорогою, якщо не напише контрольну роботу. Розповідати дитині про власні помилки.
Попри особисту втому і завантаженість, намагатися створювати домашні ритуали, проводити хвилини близькості з дитиною. Для дитини наша любов часто неочевидна, тому слід частіше її проявляти.
Дитині так важливо чути, що вона нам дорога, а її безпека, здоров'я та розвиток – найважливіше для нас.
Важливо ставити запитання і спостерігати, з ким дитина дружить, чи є у неї безпечне і цікаве коло спілкування.
Можливо, знадобиться консультація психолога, щоб зрозуміти, що ховається за "непродуктивною поведінкою" (це може бути біль або страх).
Ми часто не усвідомлюємо, що сучасні діти – дуже самотнє покоління. Наша близькість і довіра – це те, що стає для них опорою в дорослішанні.
Коментарі