Чому завжди знаходиться місце для десерту: наука пояснює

Попри ситість після святкового застілля, багато людей відчувають, що для десерту завжди лишається місце. У японській культурі це явище описують словом betsubara – "окремий шлунок". Хоча анатомічно додаткової камери не існує, феномен пояснюють поєднанням фізіологічних та психологічних процесів, які роблять солодке особливо привабливим навіть тоді, коли основна страва здається достатньою. Про це пише ScienceAlert.

Шлунок здатний розтягуватися й адаптуватися завдяки процесу "шлункової акомодації", коли його мускулатура розслабляється та створює додатковий простір. М’які й солодкі продукти, як-от морозиво чи мус, потребують мінімального перетравлення, тому навіть після ситної страви вони не перевантажують шлунок і дозволяють йому звільнити місце для десерту.

Крім цього, прагнення з’їсти десерт часто пов’язане не з фізичним голодом, а з роботою мозку. Йдеться про так званий гедонічний голод – бажання їсти заради задоволення чи комфорту. Солодкі продукти активують дофамінову систему, що посилює мотивацію продовжувати їсти й тимчасово знижує відчуття ситості.

Інший механізм – це сенсорно-специфічна ситість. Він також пояснює, чому після основної страви виникає бажання десерту. З часом реакція мозку на однакові смаки слабшає, а новий смаковий профіль – солодкий, кислий чи кремовий – відновлює відчуття винагороди.

Десерти також поводяться інакше, коли потрапляють у травний тракт. Порівнюючи з продуктами, багатими на білок чи жир, солодкі та вуглеводні страви швидко залишають шлунок і потребують відносно мало початкового розщеплення, що сприяє відчуттю, ніби їх легше вмістити навіть тоді, коли ви вже ситі.

До того ж відчуття ситості формується поступово: гормони, що передають сигнали між кишківником і мозком, потребують 20–40 хвилин, щоб закріпити насичення. Часто рішення з’їсти десерт ухвалюється ще до цього моменту, що дозволяє системі винагороди впливати на поведінку.