Пояснення

Дефіцит вчителів, малі зарплати. Ще й бюджет-2022 показує, що владі не до реформи освіти

Дефіцит вчителів, малі зарплати. Ще й бюджет-2022 показує, що владі не до реформи освіти

народна депутатка, фракція Голос
26.10.2021, 08:20 • 5 хвилин

Чи стане держбюджет-2022 інструментом для реалізації реформ. У освіті, наприклад. На жаль, ні

Восени, разом з початком навчального року, починається і бюджетний процес. Так 20 жовтня Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроєкт про державний бюджет на 2022 рік.

Зазирати у бюджет освітньої галузі важливо завжди. Особливо зараз, коли керівництво Міністерства освіти і науки явно не вважає комунікацію своїм пріоритетом і не повідомляє, як просувається втілення освітніх реформ і чого нам очікувати далі, принаймні цифри можуть щось підказати.

Спочатку – про номінальні показники

У підготованому Кабінетом міністрів проєкті держбюджету-2022, на освіту наступного року планується витратити 186 млрд грн. Це на 9% більше, ніж планувалося минулого року.

Більше половини цією суми (108 млрд грн) – це освітня субвенція, тобто кошти на зарплати шкільних вчителів. Ще майже 23 млрд грн має піти на вищу освіту, 5 млрд – на фахову передвищу, а 5,1 млрд – на стипендії. Ще близько 6 млрд грн складуть різні субвенції, як вже звичні: 1,4 млрд – реформа школи, 0,5 млрд на інклюзивну освіту, 1 млрд – "Спроможна школа для кращих результатів", так і нові: на шкільні їдальні та пожежну безпеку (по 1,5 млрд). Також бюджетний комітет вирішив підтримати ідею нардепів і додати 1 млрд грн на боротьбу з наслідками COVID-19 у школах.

Бюджетний комітет рекомендував уряду між читаннями збільшити видатки за деякими бюджетними програмами – настільки, наскільки дозволить суворе Міністерство фінансів. Можна очікувати зростання видатків на наукову діяльність у вишах (депутати просили + 0,5 млрд), на середню освіту дітей, котрі перебувають на лікуванні (запит +100 млн), на діяльність вишів (депутатські правки пропонують додати коштів на оплату комуналки та капітальні видатки – ремонти і енергоефективність), на Малу академію наук (облаштування Музеїв науки та участь українських команд у міжнародних олімпіадах тощо). Загалом можна очікувати, що освітній бюджет у кінцевому варіанті зросте ще на пару мільярдів.

Важливою новацією є рішення депутатів щодо способу розподілу коштів інфраструктурних субвенцій. Вони вирішили поширити спосіб, яким цьогоріч приймалося рішення щодо коштів субвенції "Спроможна школа для кращих результатів", ще й на кошти Фонду розвитку закладів фахової передвищої та вищої освіти, субвенції на створення навчально-практичних центрів при профтехах та на заходи протипожежної безпеки.

Для розподілу коштів кожної з цих субвенцій та програм Міносвіти має створити комісію, у складі якої третину складатимуть депутати з бюджетного комітету Верховної Ради, а ще третину – їхні колеги з освітнього.

Питання, чи саме народні депутати мають ту експертизу і неупередженість, яка потрібна, аби ділити бюджетні кошти, лишається риторичним. Цільові субвенції, зрештою, мають вирішувати певні системні проблеми, а не бути механізмом "розрахунку" з депутатами за правильні голосування.

Бюджет як показник реформ

Важливо спробувати поглянути на освітній бюджет в цілому як інструмент для реалізації реформ.

Перше, що кидається в очі, – обсяг зростання освітніх видатків відповідає зростанню ставок у тарифній сітці. Тарифні ставки чітко і розмірено, як годинник, підвищуються на 4-5% двічі на рік, у грудні та у червні. Тобто, зростання – фактично покриває інфляцію і не більше. От тільки питання, чи достатньо піднімати ці зарплати приблизно на рівень інфляції, аби досягти поставлених освітніми реформами амбітних завдань?

Вчителі та викладачі не заробляють багато навіть у розвинутих країнах – звісно, порівняно з тамтешніми доходами людей з відповідними кваліфікаціями, котрі можна отримати у інших сферах. Але в Україні ця проблема стає критичною. Після того, як в останні роки уряд почав швидко піднімати мінімальну зарплату, оклад вчителя все сильніше почав до неї наближатися, і зараз ми опинилися у досить дикій ситуації, коли мінімальна зарплатня "проковтне" оклад вчителів-початківців, навіть враховуючи 10% їх зростання відповідно до рішення уряду 2018 року.

Вдумайтеся: людина вчилася чотири чи й шість років, має володіти купою знань і навичок – з свого предмета чи предметів, з методик та технологій навчання, освітянської бюрократії (плани уроків самі себе не складуть), працювати паралельно у класі та дистанційно, має вміти надавати першу допомогу та навчати дітей з особливими потребами… І все це – за зарплату, як у оператора Нової пошти чи касира у супермаркеті.

Це, вочевидь, так собі новина для всіх. У першу чергу для вчителів, подумаєте ви, але насправді це так собі новина для дітей і для нашого суспільства в цілому. Бо зараз кожна сьома вчителька в українських школах – пенсійного віку. Бо кількість вчителів-предметників віком до 30 років в Україні за п’ять років зменшилася з 52 000 до 36 000, і зараз їх 13%.

Отже, за досить короткий період часу старше покоління вчителів не зможе працювати, а молодше за такі гроші працювати відмовиться, і ми зіткнемося із кадровою кризою в освіті такого масштабу, що теперішні муки з пошуком вчительки початкових класів, англійської чи інформатики (про них вам розкаже будь-яка директорка школи) здадуться веселою розвагою.

Чи планує уряд щось із цим робити

Судячи з проєкту держбюджету-2022 – ні. Попри те, що підвищення зарплат освітянам має бути на порядку денному якщо не через здоровий ґлузд, то як мінімум через вимогу закону.

Ще у 2017-му, коли ухвалювали рамковий закон "Про освіту", передбачалося поступове підвищення вчительських ставок, аби до 2023 року вийти на рівень трьох мінімальних зарплат (або чотирьох прожиткових мінімумів – роки йдуть, а цю колізію в законі, яка виникла через підтриману з голосу правку, ніхто не може виправити) для найнижчої освітянської посади і +10 % зростання для кожної наступної.

Ситуація із зарплатами у освітній сфері критична, але влада навіть не рухається в напрямку, аби це виправити. Так, економіка України росте дуже повільно, ковідна криза, ріст цін на газ, грошей немає, але ви – "тримайтеся"… Можливо, у проєкті держбюджету-2022 є більш точкові видатки, які, однак, за умов ефективного застосування можуть дати потужний поштовх освітнім реформам?

Не схоже. Схоже радше на те, що чинній команді відчайдушно бракує фокусу і бачення, куди ж має рухатися освіта і що для цього треба робити, у тому числі – в плануванні фінансів.

Реформи, які почалися попереднього політичного циклу – шкільна, науки, вищої освіти – котяться у напрямку, якого їм задали три-п’ять років тому, однак без підтримки, моніторингу та концентрації вони втрачають потугу, і хвилі починають стихати під впливом інерції середовища. Уряд же спрямовує кошти у розпорошені проєкти, які, хоча й "за все хороше", не зовсім зрозуміло як пов’язані з пріоритетами реформи.

У освіті проблеми з усіх боків – освітнє середовище застаріле, некомфортне, а інколи взагалі небезпечне. Підручники неякісні, бібліотеки не поповнюються, техніки і навчального обладнання не вистачає, про зарплати вже йшлося вище…

За що хапатися, куди докласти наших з вами бюджетних грошей, аби якогомога ефективніше вирішити проблеми?

Схоже, влада взагалі не задається цим питанням. Освітній бюджет виглядає як проста задачка – як підтримати галузь на тому фінансовому рівні, на якому вона зараз (у режимі виживання) + як зробити гарненько і заробити політичного капіталу. Бо усі ці яскраві та видовищні проєкти, на кшталт Президентського університету чи реконструкції шкільних їдалень, не мають відношення до системних змін.

Чи погано мати сучасний красивий кампус? Звісно, ні. Хіба ж не треба нормально годувати дітей у школах? Звісно, треба. Чому б не витратити пару мільярдів на ремонти дахів у школах – зайвим не буде.

Але, що робити школам, яким не дісталося коштів субвенції (бо у комісії не опинилося людини з їхнього округу)? Шкільні їдальні та пожежні виходи у частині шкіл поремонтують, а як із рештою?

Чи не вийде із цими коштами, як із купою інших "представницьких" бюджетних програм: Президентським фондом для підтримки освіти, який заснував ще попередній президент, а кошти почали витрачати лише цього року? Або субвенцією на закупівлю ноутбуктів для вчителів, порядок розподілу коштів на яку затвердили тільки влітку, а вже восени закупівлі зупинили через корупційну складову?

Проблема з таким підходом у тому, що поки політики перерізають стрічки, системні проблеми у галузі накопичуються, а нестача фокусу та пріоритизації може коштувати нам поглибленням освітньої кризи, а з нею – зупинкою будь-якого суспільного розвитку взагалі.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Голоси", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net

Коментарі

Останні новини