Піратство – біль книговидавництв та авторів на десятки мільйонів доларів. Як з ним боротися

Книжкове піратство у 2021 році обійшлося італійському книговидавництву в 771 млн євро, а також у 5400 робочих місць, згідно з дослідженням дослідницької компанії IPSOS. Наприкінці 2021 року у США суд задовольнив позов американської платформи для видання електронних книг Amazon Publishing, найбільшого видавця світу Penguin Random House та Гільдії авторів США проти онлайн-книгарні Kiss Library, яку створили українці. Проєкт визнали винним у диджитал піратстві та зобов’язали сплатити $7,8 млн компенсації: згідно з рішенням суду, засновники Kiss Library – українці Родіон Винниченко й Артем Безшапочний – уникали виплати роялті авторам і видавцям, продаючи їхні книги. 

Це лиш декілька прикладів боротьби з книжковим піратством у світі. Що ж відбувається в Україні.

За даними Українського інституту книги, піратство — найперша проблема в Україні для електронних книг. Через піратство і можливість завантажувати електронні книги країна щорічно втрачає близько $30 млн. 

Війна лиш погіршила ситуацію з авторськими правами. А проблема книжкового піратства – це не лише недоотримані правовласниками прибутки. Це книги, які не видадуть, рукописи, які не опублікують, робочі місця, податки в бюджет держави, розвиток культури. 

Нещодавно я спробувала підняти тему піратства у соцмережі. Дискусія, яку спричинив мій допис, показала – базове розуміння феномену авторських прав у нашому суспільстві на дуже низькому рівні.  

Трохи світла на темряву

Авторське право на твір виникає у момент його створення, триває все життя автора і, за загальною практикою, ще 70 років після його смерті. Після того твір переходить до так званої публічної власності. Ця форма є певним компромісом між автором, що хоче отримати прибуток за свою роботу, та суспільством, що потребує доступу до інформації. 

Автор може передати права на використання твору (рукопису) іншим особам. У нашому випадку – видавництву. У авторському ліцензійному договорі, який обов’язково підписується з видавцем, описані умови, на які пристають учасники домовленості: термін, на який передається твір, територію, на якій видавець його може поширювати, формати, в яких видавати. Але рукопис – це ще не книга.  

Щоб читач міг отримати якісний продукт – книгу, видавець вкладає гроші. Готове видання – це результат колективної праці. Рукопис декілька разів вичитує редактор та коректор, далі – робота верстальників. Художник готує обкладинку та ілюстрації, а вже у друкарні електронний файл перетворюється на книги, що прямують до книгарень. 

Якщо видавництво хоче перевидати книгу одного із закордонних авторів, процес дуже схожий. У автора або його представника купується рукопис, перекладається, редагується, вичитується, заверстується. Щодо обкладинки книги – в такому випадку її потрібно купувати окремо, вартість оригінальних обкладинок книжок іноді сягає $1000 за одиницю. Або ж видавництво замовляє художнику намалювати свою. Зважаючи на такий складний та фінансовомісткий процес, стає зрозумілим, чому безплатне розповсюдження електронних книг, а тим більше їхній продаж, без дозволу правовласника, — це піратство.

Електронне піратство 

У деяких не надто обізнаних у тонкощах законодавства читачів виникне питання: яка ж різниця між "взяти почитати" книгу у друзів та "звантажити файл" з піратського ресурсу. Припустимо, що піратський ресурс перед тим, як надати вільний онлайн-доступ до файлу, його придбав. 

Різниця є, і її пояснює закон України про авторське право і суміжні права. Завантаження електронної книги – це тиражування файлу: і у того, хто його завантажив, і у "піратів" залишається по копії, а це прямо заборонено законом. Це так само, якби ви на домашньому принтері скопіювали книгу з бібліотеки й виставили її на продаж. Тиражування книги, що не узгоджене з правовласником, – протизаконне. Так само можна відповісти на питання: чому перепродати паперову книгу законно, а електронну ні? У другому випадку виготовляються нові копії, а це, повторюся, незаконне поширення інтелектуальної власності. 

Аматорський переклад, аматорська аудіокнига — викладені у загальний доступ — це те саме порушення прав правовласника. 

Вважаю цілковито сміховинним аргумент на захист піратства, як то: "безплатне розповсюдження з метою популяризації читання". Ресурси, які забезпечують собі відвідуваність шляхом розповсюдження нелегального контенту, живляться не святим духом. Вони живуть з реклами, іноді донатів відвідувачів. А отже заробляють на виготовленому іншими контенті, на вкраденому. 

Фанарти як елемент піратства

Сюди ж можна віднести бажання заробити на використанні візуальних елементів книги. Наприклад, виготовлення (без погодження з правовласником) та продаж фанатам книги мерчу – банальна крадіжка. "Підприємці" часто виправдовуються бажанням рекламувати книгу, але водночас прагнуть нажитися на популярній книзі. Тому що саме крадений бренд приносить гроші, а не матеріал, з якого зроблений фан-об’єкт. 

З настанням цифрової ери фанарти стали масовим явищем.

Ви можете намалювати улюбленого персонажа, повісити малюнок на стінку, щоб милуватися, або розмістити на своїй сторінці у соцмережі, щоб й інші відзначили ваш талант. Але якщо йдеться про продаж мерчу за книжками — це треба погоджувати з правовласниками. 

Умови щодо виготовлення і продажу мерчу у різних правовласників можуть різнитися. Потрібно укласти угоду, заплатити аванс, далі – сплачувати правовласнику роялті від продажу. А ще – правовласник встановить мінімальну ринкову вартість такого товару (ту, від якої він хотів би бачити % роялті, щоб не знецінювати бренд), попросить дотриматися певних стандартів якості (ви ж завжди відрізните ліцензований мерч від дешевої підробки). Тому такий продукт ніколи не буде коштувати дешево. 

Відповідь від правовласника іноді можна очікувати місяцями навіть для затвердження обкладинки або дозволу на використання назви для безплатної листівки, що дарується з книжкою. Коли мова йде про мерч для продажу, ще й в такій залюбленій піратами країні, як Україна, повірте, правовласник може думати над дозволом дуже довго. Видавці з усіх сил намагаються виправити імідж України як "країни піратів" перед зовнішніми партнерами. Але це довіра, яка напрацьовується роками, вона потребує проведення великої домашньої роботи.

З піратством важко боротися, а проте варто та можливо 

Перша складова боротьби – каральні заходи з боку відповідних державних органів. Це потребує значних зусиль (щоб зібрати доказову базу для подібних справ, іноді потрібно витратити в тисячі разів більше коштів, ніж було втрачено через піратські дії). Вочевидь, для країни, яка воює, боротьба з піратством, не є пріоритетною. Хоча, на мою думку, вона може бути складовою війни за інформаційну та кібербезпеку України. 

Друга складова – активність всіх учасників ринку. Піратський контент має відстежуватися. Всі ми – видавці, автори, інші власники та творці контенту маємо зробити все можливе, щоб припинити нелегальне поширення своєї власності. В епоху цифрових технологій для цього є дієві засоби й без звернення до правоохоронних органів. Наприклад, видавництво Vivat припинило продавати електронні книги безпосередньо із сайту, їх можна читати лише у спеціальних захищених застосунках. Це зроблено для того, щоб унеможливити тиражування копій. 

Так, це додаткові зусилля, руки й велика просвітницька робота, але воно того варте. Авторські права мають бути захищеними, а читач повинен розуміти, що творець має отримувати винагороду за свою роботу, інакше не буде нових текстів, не буде розвитку культури.

Третя складова – участь суспільства. 

Україна дуже змінилася. І українцям вже слід усвідомити, що цифровий більшовизм — це зло. За створений кимось продукт треба платити, щоб створювався новий та ще кращий. За крадіжку повинна бути відповідальність. Маніпуляції й бажання називати чорне – білим, незаконне поширення — рекламою, піратство – малим бізнесом, – це шлях не на захід, а на північ. Піратство не можна виправдовувати браком коштів. Є бібліотеки з безплатним доступом до книг, книготорговці проводять спеціальні акції, під час яких книги можна придбати зі знижками, є суспільне надбання. Головне – бажання розвиватися самому і сприяти розвитку української культури.