Про релігію та вакцинацію. Не дивуйтеся так новині про параліч дитини через поліомієліт
На Рівненщині півторарічну дитину паралізувало через поліомієліт. Як пише МОЗ: "Батьки свідомо відмовились від щеплень, передбачених медичними стандартами, через релігійні переконання".
Декого дивує те, (1) що в Україні може бути релігійний фундаменталізм, (2) що в Україні в принципі є релігійність.
До сих пір панує стереотип, що українці релігійні тільки номінально: в церкву ходять тільки на Різдво та Великдень, а релігія не грає якоїсь важливої ролі. Ну хіба що на виборах можна "за армію, віру та мову" проголосувати. Як жартували до отримання Православною церквою в Україні Томосу "краще бути атеїстом, але атеїстом Київського патріархату". Зараз жартують "атеїстом помісної церкви".
Про що говорять соціологічні дослідження.
1. Релігійність в Україні зростає з 90-х по цей час.
Зростає номінально. Кількість людей, які ідентифікують (хоч і номінально) себе з релігійними групами, дуже зросла. За різними даними (від ІС НАНУ до Разумкова), впевнених атеїстів в Україні близько 10%. Всі інші – хоч до якоїсь релігії себе відносять.
Простий приклад. Макрорегіон Східна Україна. За даними ІС НАНУ у 1992 десь 36% назвали себе хоч якось релігійно. У 1999-му вже 54%. У 2004- у і 2018- му вже стабільно по 80%. Так само на півдні та в центрі України. Пострадянські "релігійні відродження" (так це називають соціологи) у нас дуже сильні.
2. Чи всі ці люди регулярно ходять в церкву, знають свою громаду, моляться та ведуть християнське праведне життя? Звісно ні. Але соціологи давно знають, що "номінальна приналежність" – це важливий перший шлях. Де росте приналежність, там буде рости і релігійна поведінка.
З даними ІС НАНУ, регулярно в церкву ходять десь 15% українців (питання "Що ви робили цього тижня" і люди обирають "відвідували церкву"). Крім того, люди відвідують церкви на свята, все частіше хрестять дітей та вінчаються.
Це багато чи мало? Це більше, ніж в Росії та Болгарії, але менше ніж в Румунії чи Грузії.
3. Соціологи дивляться не тільки на поведінку людей. Також важливо розуміти, як живе церква як інституція. Яке її місце в державі.
Церкві довіряє більше українців, ніж державним інститутам. Наукові робити Алли Марченко та Дениса Шестопальця показують, що політики з роками все частіше і частіше апелюють до релігійних мотивів в своїх діях та офіційних виступах. А є історичні дослідження (Мітрохін, Казанова), які показують, що розвиток українського національного проекту та розвиток релігії тісно пов'язані. Є дослідження Єленського, які прямо показують зв’язок між релігійними поглядами та підтримкою політичних партій.
4. Окрім цього (як останній штрих), треба розуміти, що і самі церкви (релігійні групи, громади) є активними гравцями. Їх умовно називають "пропозицією". Дослідження релігійної пропозиції показують, що (а) вона сильно зростала протягом всіх років незалежності України. Якщо взяти тільки "топові" релігійні організації, то на початку 90-х приходів було трохи більше за 11 000, а в 2019-му їх стало більше 20 000. І це тільки частина історії.
Інша важлива частина — конкуренція. В Україні немає жодної області, де був би релігійний монополіст. Тобто у нас дуже сильна конкуренція між різними групами, які присутні на одній території. Декілька православних груп, греко-католики, протестанти, іудеї, мусульмани. Всі мають свою "пропозицію". Але і всі розвиваються саме через тиск конкуренції (нам би так в інших сферах).
5. Україна не є винятком. Більшість трендів описані та пояснені в міжнародних порівняльних дослідженнях. "Релігійні відродження" стались в усіх посткомуністичних країнах. Релігія була важливою частиною національного проекту, церкви та громади допомагали на місцях (іноді підміняючи собою державу).
Довіра до церкви зросла всюди. Якщо є релігійна конкуренція, то релігійність процвітає.
Україна – не виняток, але ми – унікальна країна. Ми унікальні, бо у нас всі ці чинники поєднані. Для багатьох інших країн діє один чи два, а у нас всі разом.
Тому не треба дивуватись, що у нас тема релігії періодично вривається то в освіту, то в медицину, то в сімейні справи.
Колись в Голландії була "тиха секуляризація" церковної власності. У нас же "тихі релігійні відродження". Багато людей їх проспали.
