Барбі. "Історія іграшки", яка задумалася про смерть

І рано чи пізно дорослі починають замислюватися: а за що, власне, вони платять. І намагаються по-дорослому осмислити те, у що грають діти.

Виходить це не часто, але коли виходить, то... Згадайте "Піноккіо" Карло Коллоді. Адже це книга саме про ляльку, причому книга цілком доросла.

Кіно теж виявило смак до лялькової теми та породило такі цілком дорослі шедеври, як "Щеня" Владислава Старевича.

Голлівуд ввів у звичай експлуатацію чужого успіху (екранізації бестселерів, популярних персонажів, повторення до нескінченності колись успішних засобів та тем) – і вбивств. Лялька Барбі в цьому сенсі є ідеальною, вона відповідає обом вимогам. Пластикова дівчина, що живе серед традиційно рожевого кітчу, принесла грандіозний прибуток своїм творцям, і однією з передумов цього успіху було цілком справжнє вбивство ляльки-попередниці.

Вбиту звали Ліллі, вона була популярною німецькою лялькою у стилі pin-up. Її почали випускати 1955 року. Саме Ліллі показала, що дівчата готові грати не лише з ляльками-дітьми, а й із ляльками, які виглядають як дорослі. Для пуританського суспільства середини XX століття це виявилося відкриттям, до якого довелося деякий час звикати.

У 1959 році Рут Хендлер, дружина власника фірми Mattel, придумала власну "дорослу" ляльку для дітей і назвала її ім'ям своєї дочки — Барбі. Спочатку лялька продавалася не так добре, але поступово принесла своїм творцям достатньо коштів, щоб вони змогли в 1964 році викупити права на її конкурентку Ліллі — і припинити її виробництво назавжди. Тобто вбити.

Через рік після цього сума прибутку від продажу ляльки Барбі досягла перших $100 млн.

"Ви коли-небудь думали про смерть?" — запитує Барбі в рекламному трейлері до фільму. І ця репліка точно не випадковість. Хоча Барбі — лялька дитяча, але фільм про неї цілком може виявитися твором несподівано дорослим. Принаймні, трейлер підкреслено натякає, що задум творців фільму був саме такий.

Все починається з того, що Барбі знімає свої знамениті рожеві черевички та стає на повну стопу. І цей простий вчинок глибоко символічний – він означає справжнє повстання Барбі проти її штучного світу.

Річ у тому, що від народження Барбі в 1959 році її ніжка робилася придатною для знімних іграшкових черевичків на високих підборах, без них лялька завжди "стояла" тільки "навшпиньках". І зробити деяким варіантам Барбі "плоску стопу" компанія зважилася лише через кілька десятиліть через численні критичні зауваження про "нереалістичність" ляльки.

Глядачу знову вказують на несумісність "світу Барбі" та "світу реальності", коли зламана і застаріла лялька Рут, яка навіть зовні нагадує "маму" Барбі Рут Хендлер, пропонує Барбі вибір між рожевою туфелькою "штучної реальності" і плоским бурим шльопанцем, який символізує реальний світ — іронічна паралель з культовою "Матрицею", де вибір між світом реальним та світом-симуляцією втілювали синя та червона пігулки Морфеуса.

Нарешті, хоч би як претензійно виглядала така паралель, схожий момент є в "Генії дзюдо", першому фільмі Акіри Куросави. Його герой, розлучаючись із колишнім життям і вирушаючи у нове, залишає на узбіччі своє старе взуття.

Героїня фільму, по суті, робить те саме.

Глибокий культурний контекст своєї "Барбі" творці фільму, схоже, від початку одночасно і підкреслювали, і висміювали. Планку тут задав найперший тизер-трейлер фільму, який був іронічним парафразом прологу до класичної "Космічної одіссеї 2001" Стенлі Кубрика. Перша Барбі в смугастому пляжному костюмі стає аналогом Чорного моноліта, який назавжди змінює ставлення дітей до колишніх ляльок та робить з них дорослих.

Склад знімальної групи фільму теж налаштовує на те, що готувати для "Барбі" звичні шаблони не варто.

Режисер і співавтор сценарію Грета Гервіг — висхідна зірка аж ніяк не "голлівудського", а дуже незалежного кіно. Водночас її авторський фільм "Леді Бьорд" (вона ж Сонечко) "вистрілив" настільки "по-голлівудськи", що отримав два "Золоті глобуси" і п'ять номінацій на "Оскар". Крім того, він деякий час тримав світовий рекорд зі схвальних відгуків глядачів та критиків.

Виконавиця ролі Барбі Марго Роббі блиснула талантом спочатку у класика Мартіна Скорсезе у "Вовку з Волл-стріт", а потім буквально врятувала своєю феєричною акторською грою комерційно успішний, але загалом посередній кінокомікс "Загін самогубців", у якому зіграла "суперзлодійку без гальма" Гарлі Квінн. У "Барбі" Роббі не лише зіграла головну роль, а й виступила як один із продюсерів.

На роль Кена, вічного бойфренда Барбі, студія запросила Раяна Гослінга. Спочатку Гослінгу не надто сподобалася ідея грати другорядного пластикового хлопця топової пластикової дівчинки, але одного разу він побачив лялькового Кена своєї дочки — той лежав обличчям вниз у калюжі соку від розчавленого лимона, — і вирішив, що "історію такого персонажа дійсно варто розповісти".

На творців фільму виразно вплинуло й те, що лялька Барбі за десятиліття стала одним із найвідоміших образів маскульту, і його переосмисленням зайнялися навіть визнані лідери не тільки масової, а й "немасової" культури. Наприклад, Барбі з Кеном стали персонажами другого тому легендарного графічного циклу Ніла Геймана "Пісочна людина" і з'явилися в його нещодавній екранізації.

І ще один важливий фільм глядачеві варто згадати (а краще переглянути) перед тим, як йти на "Барбі". Називається він "Шоу Трумана" і розповідає, якщо хтось не знає, про людину, яка з дитинства стала головною зіркою телевізійного реаліті-шоу, але сама про це навіть не підозрює.

Щось мені підказує, що у "Барбі" ми знайдемо важливі цитати й з такої класики, причому, можливо, вкрай важливі для розуміння фільму.

Ну і зрештою треба бути готовим до того, що питання Барбі теж було не просто холостим пострілом у порожнечу.

"Ви коли-небудь думали про смерть?"

Так, дівчинко. Постійно.