Куди поїхати неподалік Одеси. Дев’ять маршрутів з вином, сиром та колоритом

Це куштувати традиційні страви, смакувати сирами регіонального виробництва та запивати вином з місцевих виноградників. Це екскурс в історію декількох релігій завдяки різновиду храмів. Це відпочивати на березі Чорного моря, купатися в теплих лиманах, дивитися на птахів посеред Дунаю і Дністра та насолоджуватися рельєфною береговою лінією. 

LIGA.Life разом з гідесою та краєзнавчинею Альоною Калетинською розробили дев’ять маршрутів Одещиною для відпочинку, гастрономічного туризму та культурних відкриттів.

Саврань – Гетьманівка – Балта – Подільськ 

"Одещина – це степовий регіон. Проте поблизу смт Саврань розташований однойменний ліс або ландшафтний заказник, де місцеві жителі збирають гриби", – розповідає Альона.

За її словами, на території лісу також є спеціальні зони для відпочинку зі столиками, де можна зупинитися на пікнік.

Також на території заказника розташована "Гайдамацька криниця", обладнана уманськими гайдамаками у 1768 році. Це гідрологічна пам’ятка природи, яку відродили у 2005 році місцеві жителі. 

Неподалік від Саврані розташоване селище Гетьманівка. Його перлина – Храм Святих Праведних Богоотців Йоакима та Ганни, побудована у 1876-1878 роках. Наразі це чинний храм, який зберіг свій історичний фльор.

Наступна зупинка – місто Балта на березі річки Кодима.

"Довкола міста є багато маленьких селищ, де збереглися старі церкви. Поціновувачам релігійної архітектури та історії раджу проїхатися Балтським районом. Наприклад, у селища Шляхова та Піщана. Там багато храмів, а також розвинений яружно-балковий рельєф", – радить Альона.

Наприкінці 1690-х років польський князь Юзеф Любомирський розпочав будівництво прикордонної фортеці на лівому березі річки Кодими. Фортецю назвали Юзефґродом. У відповідь Османська імперія побудувала ще одну фортецю на правому березі річки, назвавши її Балтою.

На своїй території польський князь звів Костел Святого Станіслава (1765), який зберігся до наших днів. Зараз це чинний римо-католицький храм.

У 1793 році обидві фортеці увійшли до складу Російської імперії, а у 1797 обидва береги об’єднали під єдиною назвою Балта.

Через вигідне географічне положення місто стало великим торговельним центром. Там стрімко розвивалась єврейська громада, відкриваючи школи та синагоги. Деякі будівлі тієї епохи збереглися до сьогодні: єврейське кладовище, перебудована синагога, житлові будинки.

Головна принада Балти – Собор Успіння Пресвятої Богородиці, побудований у 1905 році.

"Собор вважається одним з найкращих зразків церковної архітектури Одещини. До речі, слід зазначити, що релігійна архітектура регіону дуже різноманітна. У нас є все: синагоги, собори, мечеті, церкви та костели. Є на що подивитися та порівняти".

Після Балти рушайте в місто Подільськ (до 2016 року – Котовськ). 

"Свою колишню назву отримав на честь радянського військового командира та політика Григорія Котовського, який боровся за незалежність Молдавської РСР. Він вважається героєм Молдови та Придністров’я. У 1925 році його вбили, а тіло муміфікували та поклали в мавзолей у м. Подільськ. Тіло зберігали в меморіалі до 1941 року. Потім його викинули румуни. Місцеві жителі позбирали залишки та знову перенесли в меморіал, який досі існує в місті", – розповідає екскурсоводка.

У 2015 році Український інститут національної пам'яті додав прізвище Котовського до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію.

Ісаєве – Курісове – Трояндове – Доброслав – Степанівка – Нерубайське – Шкодова гора

Село Ісаєве славиться блакитним палацом-садибою родини Курісів. Іван Куріс – учасник російсько-турецької війни та сподвижник Олександра Суворова. 

Землі селища перейшли Курісу від родини Гіжицьких, до якої належала невістка Куріса. У садибі родина майже не жила, адже у 1905 році переїхала у Швейцарію. Зараз у будівлі працює агротехнічний ліцей.

Неподалік також розташоване селище Курісове (на Google Maps – Петрівка). Не важко здогадатися, що свою назву отримало на честь згаданої родини. Адже в селищі побудували ще один Палац-садибу Курісів або Маєток Покровське.

Будівництво палацу, схожого на середньовічний замок, поділили на два етапи:

• 1810-1820 – східна частина;
• 1891-1892 – західна частина.

Також на території садиби був садово-парковий ансамбль зі штучними озерами, квітниками та фонтанами. До сьогодні зберігся палац, фрагмент парку та господарський корпус.

"Маєток багато років стояв пустий та руйнувався. Зараз планується його реставрація, адже це одна з головних принад області. Вхід на територію замку – 50 грн. Можна прогулятися територією, відвідати невеликий зоопарк з кроликами, павичами, страусами та сфотографуватися. Також можна заздалегідь замовити екскурсію у місцевих гідів", – пояснює Альона.

Поруч з Курісовим розташований Тилігульський лиман та однойменний регіональний ландшафтний парк. Також на його території є орнітологічні заказники "Тилігульський пересип" та "Коса Стрілка".

"Це одна з найчистіших частин України, бо там немає жодного промислового підприємства. Вода в лимані трішки тепліша, ніж у морі, тому за бажанням можна покупатися. Тилігульський лиман – місце для перекусів та дикого відпочинку на шляху до наступних пам’яток".

Наступна зупинка – селище Трояндове (до 2016 року – Кірове). Свою поетичну назву воно отримало на честь квітки, яка заполонила поля поблизу селища.

"Фермерське господарство "Республіка троянд" дещо схоже на київський "Добропарк". Його заснував Микола Громлюк – місцевий квіткар-любитель".

Поруч з Трояндовим розташоване смт Доброслав. У 2017 році у містечку відкрили Парк закоханих сердець, де зосереджена найбільша кількість сердець в Україні. 

Селище Степанівка славиться постаттю українського художника Миколи Кузнецова. Серед його робіт портрети Петра Чайковського братів Васнецових та Івана Терещенка.

"Садиба сім’ї Кузнецових збереглась. Колись там працював музей художника, проте наразі це відділення Інституту геофізики з магнітною обсерваторією. Потрапити всередину будівлі неможливо, адже там проживають люди, які збирають дані обсерваторії. Поруч збереглися господарські будівлі за часів Кузнецова, але все потребує реставрації", – розповідає Альона.

У селищі Нерубайське свого часу проживали козаки. Про це свідчить козацький цвинтар. За однією з легенд, назва селище пішла від угоди між козаками та турками, які також жили на території селища, про "не рубатися", тобто не сваритися.

"У Нерубайському розташований колись найвідвідуваніший музей СРСР – Музей партизанської слави або Одеські катакомби. За часів Другої світової війни в катакомбах переховувалися партизани. Там зібрані речі партизанського побуту та зброя". 

Останній пункт маршруту – Шкодова гора, що на краю Одеси. 

"На горі збереглася козацька спадщина – "печерні будинки" та кладовище. До речі, за написами на плитах можна зрозуміти, що кладовище старше за саму Одесу. Так би мовити, могили доодеських часів".

Михайлопіль – Маринівка – Хаджибейський лиман – Куяльницький лиман

Головна принада селища Михайлопіль – садиба повітового провідника дворянства Леоніда Юковсього. Цікаво, що будівля не має єдиного архітектурного стилю: колони поєднуються з вікнами в мавританському стилі.

У 1926 році в садибі відкрили школу, яка працює дотепер.

Селище Маринівка славиться садибою "Козацька родина" та традиційними українськими святкуваннями. 

"Це дуже автентичне місце з етнохатою-музеєм культури та побуту українського козацтва. Гостей не лише пригощають горілкою та канапками, але й запрошують на купання в чанах, верхову їзду, майстер-класи з володіння шаблею та луком, виробленням ляльок-мотанок".

Дорогою до Куяльника заїдьте на Хаджибейський лиман. За козацьких часів це місце славилося багатими покладами солі, а в період панування Російської імперії на узбережжі лиману будували грязьові курорти для лікування суглобів та кісток. 

Окрім цього, лиман підійде для рибалки, пікніків та відпочинку в наметах.

Куяльницький лиман славиться своєю солоною водою та лікувальними грязями. Влітку туристи приїжджають подивитися на рожеві води лиману. Такий колір виникає через скупчення водоростей Dunaliella salina та "цвітіння" води. 

Також візитівкою лиману є мінеральна вода, яку добувають зі спеціальної свердловини.

На березі лиману розташований грязьовий курорт "Санаторій Куяльник" або Клінічний санаторій ім. Пирогова. Його історія розпочалася у 1833 році з дерев’яної водогрязелікувальниці. Нині це грязевий курорт.

"На території санаторію можна піднятися сходами на Живахову гору. Колись там курсували потяги. Люди приїздили на лікування. З гори відкривається вид на санаторій, лиман та один з районів Одеси".

Василівка – Кам’янка – Лиманське – Парк "Нижньодністровський"

Село Василівка відоме далеко за межами області завдяки Палацу-садибі Дубецьких-Панкеєвих або "Лігву вовка". Його побудували в період 1845-1848 років для родини генерал-майора Василя Дубецького.

За однією з версій, палац побудований за проєктом архітектора Франца Баффо – автора Потьомкінських сходів. Садибу двічі продавали. Найвідомішим власником став син каховського купця Костянтина Панкеєва – Сергій. 

У п’ятирічному віці Сергію ввижалися на деревах вовки, які хотіли його з’їсти. У своїх спогадах чоловік згадував, що лікувався у відомого психоаналітика Зігмунда Фройда. Саме він присвятив хворобі Панкеєва книгу. Щоби зберегти анонімність пацієнта він назвав його "людина-вовк", через це садибу прозвали "Лігво вовка".

З 1917 року в будівлі працювали: відділок НКВД, клуб, кінотеатр, сільрада та колгосп. Після 1991 року садиба остаточно занепала. До наших днів збереглися лише руїни.

Селище Кам’янка заснували у 1808 році як німецьку колонію під назвою Мангейм. Свою сучасну назву воно отримало у 1945 році після виселення німецького населення. Проте їхня спадщина досі залишилась в селі. Зокрема Костел Різдва Пресвятої Діви Марії у стилі неоготики. 

Костел побудували коштом колоністів у 1850 році. Проте у 1935 році його зачинили, а вівтар та орган зруйнували. Будівля виконувала роль зерносховища. За часів Другої світової війни румунська влада відновила його роботу. Після закінчення війни храм знову зачинили. До сьогодні збереглися лише руїни.

На місці сучасного смт Лиманське на березі Кучурганського лиману існували дві німецькі колонії – Зельц та Кандель. 

"Кожне поселення мало свої костел та кладовище. У результаті в Лиманському збереглися обидва".

На згадку про Зельц залишився Собор Успіння Пресвятої Богородиці (будівництво 1897-1901) у стилі неоренесансу.

Проте у 1919 році через повстання колоністів проти продрозкладки та мобілізації до Червоної армії собор зачинили, а башти зруйнували. Після цього в його стінах працював клуб. Наразі від костелу збереглися лише руїни. 

Те саме сталося із Собором Пресвятої Трійці в Канделі. Його побудували у 1892 році, але зачинили також у 1919 році. Згодом він виконував роль зерносховища, а після пожежі костел позбувся даху. Сьогодні головна функція руїн костелу – склад вугілля. Поруч розташоване німецьке кладовище.

"Також рекомендую відпочити на пляжі Кучурганського лиману. Це особливо популярне місце серед місцевих жителів", – радить Альона.

Національний природний парк "Нижньодністровський" розташований в пониззі річки Дністер на прикордонній зоні з Молдовою. Експертка радить зупинитися у селищі Маяки та прогулятися парком в його районі. Далі – територія Молдови.

"Відвідини парку можна перетворити у справжню пригоду. Їдьте до кордону з Молдовою, де отримаєте дозвіл на проїзд транзитом та відповідний талончик з номером авто та кількістю пасажирів. Виїжджаючи з території Молдови, талончик віддаєте прикордонникам. Єдиний недолік – транзитний пасажир не може зупинятися в митній зоні. Тому екскурсію прикордонними територіями можна провести лише з вікон машини".

У Нижньодністровського парку є чотири екологічні маршрути: 

• "Царство птахів". У рамках екскурсії можна побачити пеліканів, лебедів, бакланів, а також найбільшу в Європі плантацію жовтого латаття.
• "Дністровська Амазонія" пролягає через заплавний ліс протокою "Амазонка".
• "Старий Турунчук", що включає екостежку "Острів Гонтаренка". Упродовж подорожі можна побачити зарослі папороті та очерету.
• "Блискучий Ібіс" названий на честь птаха, якого можна зустріти впродовж екскурсії.

Лиманка – Таїрове – Чорноморськ – Санжійка – Овідіополь – Роксолани – Затока

Селище Лиманка славиться виноробством. У 2012 році на його території відкрили виноробню Manzul Winehouse.

"Територія відкрита для туристів. Там проводять дегустації вин з національними болгарськими закусками: кавирмою та бринзою".

Неподалік є ще одне виноробне містечко – Таїрове. Його історія розпочалася з відкриття Національного наукового центру "Інституту виноградарства і виноробства". Засновник – учений та фахівець з виноробства Василь Таїров.

"Будівля колишньої експериментальної бази або виноробної станції Таїрова збереглася. Наразі там працює ТОВ "Таїрове", де виробляється обмежений обсяг вин під торговою маркою "Виноробна станція". Якщо ви будете в містечку, то зазирніть на станцію, щоби продегустувати напій та придбати пляшку на згадку", – радить Альона.

У 1991 році на території містечка також відкрили Таїровський винзавод "Нива", де випускають напої торговельних марок "Таїрове", "Грантвін", "Одеський степ" та Salute.

Наступна зупинка – місто Чорноморськ (до 2016 року – Іллічівськ). За всю історію на території сучасного Чорноморська були хутір Бугове, селище Іллічівське, смт Іллічівськ, а згодом однойменне місто обласного підпорядкування. 

До містечка приєднували та виключали ближні території, тому його межі постійно змінювалися аж до 2003 року.

У рамках декомунізації у 2016 році місто отримало нову назву Чорноморськ.

"Влітку в Чорноморську можна зупинятися на відпочинок. Там обладнані пляжі з громадськими вбиральнями та душем. Проте в інші сезони також є чим зайнятися: наприклад, піти на екскурсію до Чорноморського судноремонтного заводу, з якого розпочалася історія міста. Проте екскурсію слід замовити заздалегідь, зателефонувавши туди", – радить Альона.

Екскурсію проводять в доках, показуючи ремонт кораблів, зміну гвинтів та очищення суден від мушель. Найцікавіша частина туру – протиатомний бункер, побудований у 1973 році. 

"Бункер працює і нині, адже його привели до ладу у 2014 році. Зараз це музей з автентичними речами 70-х років".

Окрім цього, Альона радить відвідати Музей образотворчого мистецтва, де є окрема порцелянова експозиція: посуд та скульптури.

Пляжний відпочинок також розвинений в курортному селищі Санжійка. Наприкінці 18 століття на його території був військовий пункт Санджак. У 1921 році побудували Санжійський маяк, але через постійну ерозію грунту у 2010 році його перенесли трохи далі від берегової лінії. 

"Маяк огороджений парканом та закритий для відвідувачів. Берег Санжійки славиться своїми фотогенічними піщаними урвищами. Туди приїжджають туристи не лише поплавати, але й зробити фотосесію", – розповідає експертка.

Наступна зупинка – місто Овідіополь, названий на честь поета "золотої доби" римської літератури Овідія. Тоді вважалося, що саме на території сучасного міста поет був у засланні. Хоча існує й інша версія: Овідій жив у румунському місті Констанца.

Серед головних туристичних принад міста – пейзаж на Дністровський лиман та причал, звідки раніше відправлялися катери до Затоки та Білгород-Дністровська.

Також завітайте до села Роксолани. В античні часи на березі Дністровського лиману існувало місто Ніконій. Під час розкопок археологи знайшли мармурові вироби та місцеві монети.

Наразі селище популярне своєю хвилястою береговою лінією з урвищами – варіант локації для фотосесій.

Наостанок винно-пляжного маршруту заїдьте в смт Затока – відомий курорт Одещини. Він розташований на Кароліно-Бугазькій косі між Дністровським лиманом та Чорним морем.

У містечку є розвідний автомобільно-залізничний міст через Дністровсько-Цареградське гирло. Його розводять у травні-вересні ввечері або за умов проходження великих суден.

Окрім цього, в Затоці працюють дитячі табори, санаторії з грязевими процедурами та курортні комплекси з басейнами і СПА. 

Шабо – Білгород-Дністровський – Миколаївка – Лебедівка

Назва селища Шабо асоціюється з однойменними винами. Проте його історія сягає 19 століття, коли в регіон приїхали швейцарські переселенці. Спочатку селище мало турецьку назву "Аша-Абага" (тур. "нижні сади"). 

Проте швейцарцям складно було вимовляти цю назву, тому вони переробили її на "Шаба", а згодом перейменували на французький манір "Шабо".

Перлина селища – Центр культури вина SHABO, який включає:

• виноробне підприємство;

• стародавні винні підвали;

• дегустаційну залу;

• експозиції сучасного скульптурного та архітектурного мистецтва; 

• музей вина і виноробства.

Туристи можуть не лише спробувати коньяк та вина SHABO, але й завітати у Винний дім, а також Дім ігристих вин SHABO.

Також в селищі збереглась садиба винороба Андре Ансальмана. 

"У Шабо виробляють не лише алкогольні напої, але й сир. Туристи можуть відвідати "Європейську сироварню", подивитися, як виробляють сир, а також спробувати місцеві вироби", – радить Альона.

Наступна зупинка – місто Білгород-Дністровський. За свою історію він був фінікійською та давньогрецькою колонією, римським та східнослов’янським поселенням. Переходив під владу Молдавського князівства, Османської та Російської імперій, а також Королівства Румунії та СРСР. 

Назва міста також декілька разів змінювалася: Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білгород, Левкополь, Монкастро, Четатя-Албе та Аккерман. З 1944 року місто носить назву Білгород-Дністровський.

Серед головних туристичних принад:

• Аккерманська фортеця.

За однією з версій, її будівництво розпочалось у XIII сторіччі. Після захоплення турками, в 1484 році, фортеця 300 років була під турецьким пануванням. Усього вона налічувала 34 башти, до наших днів збереглось 26. 

Вона відкрита для туристів. Ціни на екскурсії коливаються в межах 300-400 грн за групу. Відвідувачі дізнаються про історію фортеці, древнього міста Тіра, цитаделі, мечеті, воріт та веж.

• Підземна церква Святого Іоана Сочавського

За однією з легенд, церкву звели над колодязем. На його місці у 1330 році стратили  молдавського купця Іона, який відмовився прийняти мусульманство. Воду в церкві вважають цілющою. 

• Сарматський склеп

Його знайшли випадково у піщаному кар’єрі під час господарських робіт у 1989 році. Археологи стверджують, що поховання розграбували в давнину, але збереглися фрагменти амфор, кераміка і ліпнина, які вказують на сарматське походження. Зараз склеп розташований на території Вірменської церкви.

Дорогою до Лебедівки відвідайте ресторан "Кози та Матроси", що в смт Миколаївка. 

"Це домашнє виробництво бринзи, ресторан та глемпінг. Там можна зупинитися на ночівлю та відпочити. Родзинка закладу – козотерапія. Відвідувачі можуть погратися з козами та отримати від цього позитивні емоції", – розповідає Альона.

Поціновувачам риби та морепродуктів експертка радить відвідати ресторан "Чорноморка: вилов риби".

"Там подають свіжу рибу та устриці. Також це чудова фотолокація".

Наостанок завітайте до курортного селища Лебедівка. Влітку там можна зупинитися для пляжного відпочинку, а в інші сезони – для відвідування Національного природного парку "Тузловські лимани".

До парку входять: частина лиманів Шагани, Алібей, Бурнас та лимани Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магала, Малий Сасик, Джантшей.

Мальовничий лиман Бурнас розташований поблизу Лебедівки. 

Кулевча – Сарата – Зоря – Татарбунари – Борисівка

Селище Кулевча популярне серед паломників. У Свято-Миколаївському храмі зберігається ікона Казанської Божої Матері, яку називають Кулевчанським дивом. Адже ікона прикрашена ліліями, цибулини яких проростають. Тобто ікона постійно квітне.

Наступна зупинка – смт Сарата, засноване у 1822 році римо-католицьким пастором Іґнацом Ліндлем. Також на території містечка проживали німецькі колоністи. Після себе вони залишили архітектурну пам’ятку – Лютеранську кірху (1840 року).

У радянські часи її зачинили, потім там працювали Будинок офіцерів та культури. За часів незалежності кірху реконструювали за кошти німецької громади.

"У Сараті працює ресторан "Бесарабський дворик". Там подають традиційні бесарабські, сербські, болгарські, молдавські страви. Дуже рекомендую".

Наступна зупинка – селище Зоря. Його історія розпочалась у часи російсько-турецької війни 1829 року. Тоді відбулося чергове масового переселення болгар у Бессарабію. Переселенці заснували поселення під назвою Камчик. У 1949 році його перейменували в Зорю.

"Проїжджаючи вулицями селища можна побачити, як виглядають болгарські хати. Мешканці села розмовляють здебільшого болгарською мовою".

Щоби дізнатися більше про культуру місцевого населення, відвідайте музей болгарської культури.

Татарбунари – місто, розташоване над лиманом Сасик, що також входить в Національний природний парк "Тузловські лимани".

"Головна туристична локація міста – сільська садиба зеленого туризму "У Меланки". Її власники – україно-німецька родина, які зберегли речі своїх родичів-колоністів. Вони розповідають про історію краю, влаштовують справжні українські застілля з танцями, піснями, тостами, а також бессарабською традиційною їжею та вином", – радить Альона.

У селищі Борисівка біля джерела на березі лиману Сасик розташований Преображенський жіночий монастир.

"Раніше це було популярне місце серед паломників, тому що там жив монах-відлюник, який лікував людей. Неподалік від монастиря розташований камінь з написом "Це межі Троянського валу" – кордону Римської імперії. Частина валу збереглась до наших днів".

Струмок – Приморське – Вилкове

\

Вином славиться не лише Шабо та Таїрове, але й селище Струмок. 

"Там працює родинна виноробня V.Petrov. Власники стверджують, що це перше в Україні органічне вино. Адже вони використовують лише спеціальні біопрепарати, які занесені в органічний реєстр", – пояснює Альона.

У виноробні проводять дегустації. Також можна прогулятися територією виноградників та поїсти в місцевому кафе "Курган", де подають долму з виноградного листя.

Гастрономічний туризм на цьому не закінчується. У курортному містечку Приморське можна зупинитися на літній відпочинок. Проте сюди також слід приїхати заради дегустації традиційної бессарабської кухні та інжиру – популярного фрукта в місцевості.

"Раджу зазирнути в місцевий готель "Бринзарня". Там можна не лише переночувати, але й відвідати майстер-клас з сироваріння та дегустацію класичної бринзи, з додаванням трав та витриману у вині. На території готелю росте інжир і живуть кози та баранчики. Також можна спробувати вино, канапки з солодким кремом з бринзи", – розповідає Альона.

Остання зупинка невеличкого маршруту – місто Вилкове. Воно славиться численними каналами, проритими вздовж вулиць. Саме тому популярний засіб пересування серед місцевих та головна атракція для туристів – човни.

"Можна орендувати човен та прогулятися дельтою Дунаю, відвідати нульовий кілометр (місце, де Дунай впадає в Чорне море) та Дунайський біосферний заповідник, де живуть білі пелікани та білохвості орлани. До речі, популярна розвага для туристів – bird-watching – спостереження за птахами", – радить Альона.

Серед інших цікавих локацій:

• Музей побуту ім. Шаронова, де зібрані старовинні речі місцевих жителів. Його заснував художник Олександр Шаронов. Усього в музеї є вісім залів з купою експонатів.
• Місцевий порт, звідки розпочинається екскурсія дельтою.
• Старообрядницькі церкви. "З трьох церков, які є у місті, дві – старообрядницькі (релігійна течія, яка виступає проти уніфікації Московської церкви з Грецькою та Константинопольською. – Ред.). У неділю під час молитви можна потрапити до церкви і подивитися, чим вона відрізняється від православної. Просто так туди не пускають".

Стара Некрасівка – Ізмаїл – Криничне – Оксамитне – Болград – Табаки 

Село Стара Некрасівка має об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО. Цікаво, що це не парк, не замок або інша історична будівля, а пам’ятник, присвячений дузі Струве.

Це результат роботи вчених-геодезистів XIX століття. Група науковців на чолі з Фрідріхом Струве вимірювали дугу меридіана, яка становила 2820 км. Найпівнічніша точка – місто Хаммерфест, Норвегія. Найпівденніша – село Стара Некрасівка.

"Учені намагалися довести еліпсоїдну форму Землі. Взяли одну з широт, розподілили її на трикутники і в головах цих трикутників робили заміри. Дві крайні точки дуги відмічені пам’ятниками", – розповідає Альона.

Неподалік селища, на лівому березі Дунаю розташоване місто Ізмаїл. Цікаво, що на протилежному березі річки видніється румунське містечко Плауру.

Ізмаїл, як і більшість міст регіону, за свою історію пережив панування Молдавського князівства, Османської та Російської імперій і Румунії.

Під час турецького панування у 16 столітті в місті звели фортецю на схилах Дунаю. Проте за умовами Паризького договору 1856 року фортецю підірвали. До наших днів збереглися лише частина підпірної стінки, земляні вали та оборонний рів. 

Вхід на територію колишньої фортеці – брама зруйнованого Румунського кладовища 19 століття. 

Разом з фортецею у 16 столітті побудували Малу мечеть. За російського панування її перебудували у Хрестовоздвиженську церкву. Проте у 1973 році будівлю відновили та відкрили там діораму "Штурм фортеці", присвяченій подіям 1790 року – взяттям армією Олександра Суворова фортечних укріплень.

Серед інших цікавих локацій міста:

• Свято-Покровський собор з колонадами;
• Набережна та річковий вокзал;
• Свято-Миколаївська церква;
• Храм Святих Жон-Мироносиць.

"Місто доглянуте. Має багато пам’ятників та вулиць XIX століття. Особливо раджу прогулятися територією від Морського вокзалу до ринку", – радить Альона.

У селищі Криничне розташована ще одна сімейна виноробня ексміністра енергетики Івана Плачкова – "Колоніст".

"Гарна територія з виноградниками та смачна дегустація. Раз на день проводять екскурсії, тому слід зателефонувати та дізнатися про це заздалегідь. Окрім вина вони також виготовляють бальзамічний оцет, косметичні олії (трояндові та з виноградними кісточками), олію на виноградних кісточках, приправи та косметичні засоби (мила та шампуні на виноградних кісточках)", – розповідає експертка.

Також Альона зазначає, що Криничне – болгарське поселення, куди втікали християни від Османської імперії. Місцеві спілкуються між собою болгарською мовою. 

Наступна гастрономічна зупинка – виноробня Winehall Villa Tinta в селищі Оксамитне неподалік найбільшого природного озера в Україні – Ялпугу. На території виноробні проводять дегустаційні екскурсії з вином та традиційними бессарабськими та болгарськими стравами.

Місто Болград – центр болгарського переселення 1821 року. Саме тому там працюють ресторани та кафе з традиційною болгарською їжею. 

Серед цікавих пам’яток міста:

• Спасо-Преображенський собор;

• Митрофанівська церква або мавзолей генерала Івана Інзова;

• Усипальниця Караманевих;

• Миколаївська церква;

• Колишня гімназія Кирила і Мефодія;

• Парк ім. Олександра Пушкіна. Адже поет перебував у засланні в Болграді.

"У місті працює виробництво "Балканські Ястія", де виробляють делікатеси з в’яленого м’яса. Проте родзинка цього закладу – оригінальна подача класичних болгарських та балканських страв з танцями та піснями", – розповідає Альона.

Остання, але не менш смачна зупинка – селище Табаки, яке славиться виробництвом сиру "Щедра околиця". Там проводять екскурсії з дегустацією продукції: сирів, сирних цукерок та мішечків. 

"У цьому маршруті можна відчути Одещину на смак".