Огляд фільму. "Остання дуель": зґвалтування, якого не було або "сама винна" 600 років тому

З останньої законної дуелі лицарів, яка вирішувала винні чи не винні учасники, минуло 635 років. Проте за цей час нічого не змінилося для жінок.

Про зґвалтування не бояться говорити одиниці, адже, все найімовірніше, це не тобою скористалися, а "ти сама натякнула, що не проти"; жінка – це, першочергово, мати майбутнього спадкоємця, а вже потім рівна за правами частина родини.

І якщо зараз у жінок все ж є право голосу, то у Середньовіччі – твоє тіло віддавали за землю, нагороди та статус у суспільстві.

Історична драма "Остання дуель" Рідлі Скотта показує життя у лицарські часи, але змушує замислитися, що і в нашому столітті проблеми тогочасних жінок залишаються актуальними.

Про що фільм?

XIV століття. Остання законна дуель. Лицар Жан де Карруж, якого поважають за відвагу у боях, дізнається, що його найкращий друг – нормандський сквайр Жак Ле Грі – зґвалтував його дружину. Останній заперечує такі звинувачення, але Маргарет, дружина Карружа, попри всі закони виступає проти кривдника.

Тим самим вона порушує "головне правило" Франції XIV століття – "значення має лише влада чоловіків".

Суд наказує обом чоловікам битися на смерть. Невинний буде той, який залишиться живим, адже це "знак Божої волі". Якщо де Карруж програє, то Маргарет спалять на вогнищі за фальшиве звинувачення.

Хто писав сценарій?

Тандем Бена Аффлека та Метта Деймона уже відомий роботою над фільмом "Розумник Вілл Гантінг". Тоді, у 1998 році, він забрав дві премії "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій та актора другого плану (Робін Уільямс). Цього ж разу зірковий дует зацікавився подробицями історичної події, яку у книзі "Остання дуель: правдива історія випробування битвою у середньовічній Франції", яку написав Ерік Джегер.

Це історія заснована на реальних подіях, а розповідається вона від імені трьох людей, тому і сценаристів також троє.

Метт Деймон намагається показати трагедію не тільки з боку захисника своєю дружини, але й людини, яка намагається помститися за всі свої образи, які витримувала останні 20 років.

Бен Аффлек веде розповідь від особи гвалтівника, який взагалі не розуміє, які до нього можуть бути претензії, адже це нормально – просто взяти те, що ти захотів.

А от жіночу істину розповідає Ніколь Холофсенер. Її героїня "бачить" обох чоловіків, дві реакції, а тому може зробити незаангажовані висновки. 

А як це не на папері, а в кіно?

Три історії, три пари очей, які були свідками тих подій. У кіно такий прийом має назву Ефект Рашьомон. Кожен герой розповідає ту ж ситуацію, але зовсім з іншими деталями.

Особливо це відчувається в різниці сприйняття інформації про зґвалтування.

Першим свою версію розповідає саме Жан де Карруж. Сміливий і досвідчений лицар, який усього в житті добивається через труднощі, але самостійно. Він втратив першу дружину та сина, одружився з Маргарет, сподіваючись, що вона зможе народити спадкоємця, і це має статися дуже швидко. А, крім того, отримав ще й необхідні землі, які мали би йому повернути багатство.

Він – воїн. І зґвалтування своєї дружини він насамперед сприймає як образу особисту, а вже потім як знущання над жінкою.

А от на думку Ле Грі, зґвалтування взагалі не було. Ні! Він впевнений, що це кохання, адже таких почуттів він ніколи не відчував. Він марив Маргаритою, він впевнений, що вона має жити краще, і лише він може це їй дати. І неважливо, що відчуває та чого хоче вона. Саме тому він не сприймає те, що відбувається, як щось проти її волі. Ні! Хотів він, отже, усі мають бути задоволені.

Третя історія додає нових деталей. Вона більш емоційна. Ось Маргариту віддають заміж "за землі". Далі – перша шлюбна ніч, постійні лайки, що вона досі не народила первістка, ось слова свекрухи, що вона була би хорошою дружиною, якби виконувала подружній обов’язок – "Тобто ти не народила дитину? Тоді ти тут ніхто".

Ось її зізнання чоловікові, що її зґвалтували, і перша ж реакція: "Він зробив це силою, чи ти його спровокувала?". Її історія показується прискореніше, ніж перші дві, бо все одно ці події ми вже знаємо, але нарешті ми чуємо діалоги, які показують, як на все це реагувала жінка.

Тут і перший вердикт: "Та їй наснилося, що її зґвалтували". Вона скаржиться, а їй не вірять, що її зґвалтували. Відповідь свекрухи вражає: "Таке рішення справедливе чи ні, це неважливо! Важлива лише чоловіча сила".

Ця ідея пронизує увесь фільм – "чоловіки ґвалтують жінок, коли хочуть, і так часто, коли захочуть". Але лише в історії Маргарити це дійсно показано як трагедія, а не звичайна ситуація.

А що з грою акторів?

Ви можете не бути прихильниками творчості Метта Деймона, Адама Драйвера, Джоді Комер чи Бена Аффлека, але навряд ви їм не повірите. Це якраз той випадок, коли кожен на своєму місці.

Цікаво, що саме Бен Аффлек мав грати ґвалтівника. Проте він відмовився від цієї ролі на користь Адама Драйвера. А сам став розбещеним графом д'Аленсоном. І не помилився – потрапляння в образ, як-то кажуть, 10 з 10. 

А бої будуть?

Режисер Рідлі Скотт славиться своїм вмінням показувати лицарські часи. Щоправда, в Останній дуелі він відмовився від багатохвилинних баталій.

Навпаки, режисер їх перериває, наче нагадуючи, що тут йдеьтся не про війну між країнами, а про боротьбу між двома світами – чоловічим та жіночим.

Проте без атмосфери Середньовіччя ви не залишитеся. Краєвиди зняті неймовірно. А дуель поставлена на дуже високому рівні.

Значить треба йти?

Цей фільм буде цікавим і для тих, хто любить історію, і тим, хто бореться за жіночі права, і просто кіноманам.

Єдині, хто, найімовірніше, будуть не в захваті, – люди, які сприймають середньовічні фільми на межі екшену та історії. Тут не буде динаміки, постійних вау-сцен з боями, кров’ю та вбивствами.

Натомість тут є про що замислитися.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин