5 нових книг, які додадуть вам сил: без жодних надокучливих "мотиваційок", але з історіями

Люби без ілюзій, Анна Топіліна, Yakaboo Publishing

Жанр: нон-фікшн.

Для кого: чоловіків та жінок різного віку, які стикаються з токсичністю у стосунках і намагаються зрозуміти, як покращити особисте життя, не вдаючись до низькоінтелектуальної мейнстримової літератури.

Кому не зайде: людям з правозахисною оптикою, які певний час в терапії – бо вони і так це все знають.

Уявімо, що пристарілі Бріджит Джонс та Керрі Бредшоу взяли пляшку вина і два келихи: "А тепер серйозно", – мусила би сказати котрась із них. 

Подальший діалог у цій уявній сцені можна було би списати з дебютної книжки блогерки та перекладачки Анни Топіліної.

Він спочатку остерігався "дівчачої" обкладинки і натяку на феміністичну оптику у назві, а потім приставав із запитаннями, чому відповідальність за активний вияв симпатії суспільство приписує винятково чоловікам. Або як збудувати здорові стосунки, не втративши "романтичної мішури". Іноді ставити правильні запитання важливіше, ніж прочитати перелік відповідей. 

Для жінок цей текст – важливий маніфест, який кричить на все паперове горло: "Ти цінна!". Цінна просто так, попри риторику продавців декоративної косметики і позначку у графі "стосунки" у Facebook. Ти цінна за замовчуванням, тож погляньмо, як взаємодіяти з чоловіками з позиції любові до себе. 

"Люби без ілюзій" – нон-фікшн про стосунки або магічне дзеркало, яке підсвічує усі недоліки. Не читачок, а суспільних устроїв, які вважають нормальними, хоча насправді ускладнюють, а іноді й зовсім руйнують життя. 

Авторка книжки – блогерка Анна Топіліна. Наразі вона здобуває ступінь магістра із сексології в університеті Мальме (Швеція).

Людинократія. Створення компаній, у яких люди – понад усе, Ґері Гемел, Мікеле Заніні, Лабораторія 

Жанр: нон-фікшн.

Для кого: найманих працівників, бо це про їхній комфорт і ефективність; підприємців і топменеджерів – бо це про їхній заробіток і конкурентоспроможність.

Кому не зайде: людям, які ніколи не працювали (і не збираються) в установах та організаціях, де є ієрархія.

"Мій бос не образиться, якщо я подарую йому цю книжку?", – запитує подруга. 

"За даними інституту Геллапа, працівники, які можуть прийти до боса з будь-яким запитанням, на 70% ефективніші за тебе і твоїх колег", – жартую я у відповідь цитатою з "Людинократії". 

Це маніфест, який на друзки розбиває ідею бюрократичного устрою. І водночас – це інструкція: що будувати на уламках застарілого ієрархічного способу мислення.

Які ідеї роблять цей текст вірусним серед найманих працівників у всьому світі? 

Автори книжки – один із найвпливовіших бізнес-ідеологів світу за версією The Wall Street Journal Ґері Гемел та партнер міжнародного консалтингового гіганта McKinsey & Company Мікеле Заніні. Вони переконані, що типова середня або велика організація:

• применшує роль кожного окремого працівника;

• примушує до покори;

• вбиває дух підприємництва. 

Такий устрій називають "бюрократією". Його головний недолік – невміння грати на випередження. Бо в умовах класичної ієрархії ініціювати зміни може лише верхівка. Тож треба подолати багато перешкод, щоби вона ці зміни схвалила. 

Біда в тому, що поки проблема набуває достатнього розмаху, аби привернути увагу гендиректора, компанія вже відстає. Самостійність – сестра ініціативи. Обмежте людині свободу і поховаєте її ентузіазм та творчі потуги.

Як розпізнати ті аспекти роботи, які є неприпустимими з погляду людяності та ефективності? Ви можете самі обирати, з ким співпрацювати в колективі? Які рішення ви не маєте права ухвалити без погодження згори? Скільки часу вам потрібно, щоб усунути те, що ускладнює вашу роботу або спричиняє дискомфорт? 

Довіртеся цій книжці і зможете продіагностувати стан справ на своєму робочому місці. Щойно ви це зробите, автори переходять до практичної частини: як переформатувати роботу, аби знищити бюрократію. 

Коротка відповідь – запровадити людинократію! 

Довша відповідь – замість зводити все до бездумного механічного виконання, розвивати навички працівників. Бюрократія викорінює все людське та емоційне. В умовах людинократії організація – це інструмент, який люди використовують для поліпшення свого життя і життя тих, для кого вони працюють.

Автори виокремили сім основних принципів людиноцентристської організації. Кожному принципу присвятили окремий розділ, де розбирають інструменти, методи і приклади, як змінити бюрократичний устрій на людиноцентристський. 

Завзятість людей залежить не від того, що їм доводиться робити, а як ними керують. 

Аби довести цю ідею, Гемел і Заніні наводять приклад прибуткових світових компаній, які відмовилися від бюрократії. Це розбір різноманітних форм правління, які делегують обов’язки працівникам і скасовують вертикальну ієрархію.

Як правильно розбивати штат працівників на невеликі команди? Як змінити філософію ухвалення рішень? На що звернути увагу, укладаючи бюджет?  Що треба дати рядовим працівникам, аби вони демонстрували феноменальні результати? 

"Якби до прочитання цієї книжки мені сказали, що я працюю в бюрократичній структурі, я би радше не погодилась", – каже моя подруга. Але тепер вона може перерахувати всі бюрократичні ознаки, які гальмують її роботу. 

Залишилося лише набратися сміливості, щоб підсунути цю книжку босу.

Шляхи життя, Фредрік Бакман, Книголав

Жанр: коротка проза.

Для кого: поціновувачів Бакмана та світлих і добрих книг про життя, любов і прості людські почуття.

Кому не зайде: людям, яким не подобається "Друге життя Уве".

"Ця книжка видушує сльозу" – мені знадобилося три сторінки, щоб волати про сентиментальність, якою оповите кожне речення "Шляхів життя". "Скільки пафосу, мій внутрішній цинік робить драматичний фейспалм", – нарікала я. "То просто перестань читати", – запропонуєте ви. 

По-перше, вже пізно. Дві новели шведського блогера та автора світових супербестелерів Фредріка Бакмана об’єднані у компактній книжечці з соковитими ілюстраціями Дарії Філіппової. Читаються швидко, можна впоратись за годину. І, що найважливіше, неможливо зупинитися. 

Мій внутрішній цинік нарікав, але не міг відірватися від тексту.

Перша новела "І щоранку дорога додому стає все довшою й довшою" – історія про втрату спогадів. Головний герой – дідусь, який страждає від хвороби Альцгеймера. Колись успішний математик, який кохає дружину і обожнює проводити час з онуком, через хворобу втрачає свою особистість на очах у членів родини, які не можуть зарадити.

Спочатку автор опублікував новелу у своєму блозі, запропонувавши передплатникам заплатити за читання, пожертвувавши будь-яку суму на благодійність. Текст став вірусним – його видали друком, а частину роялті Бакман переводить у Фонд Мозку, який проводить дослідження відповідних захворювань.

Історія головного героя розказана лагідним, майже старечим тоном. Діалоги в ній – афористичні, сюжет – сльозогінний. Кінцівка – неочікувана, драматична, але дуже добра. В найкращих традиціях Бакмана. 

Друга новела зі збірки – "Справи твого життя" – про хворого на рак мільйонера, який знайомиться у лікарні з п’ятирічною дівчинкою, котра не має шансів вижити. Ще одна нова знайома головного героя – Смерть. Вона з’являється в особі жінки з текою, до якої вписані імена. 

Чи можна віддати власне життя, щоб врятувати іншу людину? Про що шкодуєш, коли залишилося жити лічені дні? Що би зробив кожен із нас, опинившись на місці головного героя, коли є шанс проміняти власне життя на порятунок незнайомої дитини? Ці тексти дарують надію та тихий лагідний спокій попри усвідомлення болю та недосконалості життя. 

Не кажіть, що в нас нічого немає, Мадлен Тієн, Видавництво Старого Лева

Жанр: родинна сага.

Для кого: поціновувачів історичних романів та східної культури.

Кому не зайде: читачам, які налаштовані на легке і швидке читання.

Ця книжка – атракціон емпатії. Родинна сага про три покоління китайської інтелігенції, яка поступово занурює в китайський історичний контекст і промовляє до наших історичних травм через чесні і драматичні історії головних героїв.

"До яких наших травм? – спитають деякі читачі. – Це ж родинна сага про китайську інтелігенцію".

Так, це правда. Через життя кількох поколінь родичів та їхніх близьких друзів авторка розкриває історичну епоху від китайсько-японської війни 1937 року і аж до 2000-х. Попри це, читаючи, я розпізнавала той самий біль від голодоморів, комуністичної диктатури, доносів та виправних таборів. Тільки замість Сталіна – Мао Цзедун, а замість комсомолу – хунвейбіни. 

Інколи здавалося, що авторка смакує торжество несправедливості та нелюдяної ідеології, яка маркувала будь-яких носіїв критичного мислення як класових ворогів.

Сцени, де озвірілі молодіжні загони хунвейбінів катують професорів та митців, описані з кінематографічною увагою до деталей, аби читач не пропустив ту єдину секунду, де жертва перестає бути людиною і назавжди ламається, підкорюючись колективному тиску. 

Глави книжки чергуються, не слідуючи чіткій хронології, тож розповіді про культурну революцію вражаюче контрастують із життям нащадків головних героїв в наш час.

Мадлен Тієн – канадська письменниця китайського походження. Книга "Не кажіть, що в нас нічого немає" потрапила до шорт-листу Букерівської премії та здобула премію Гіллера – найпрестижнішу канадську літературну нагороду. 

Роман народжує рефлексії про людську гідність, помилки та компроміси з совістю.

Безсмертне життя Генрієтти Лакс, Ребекка Склут, BookChef

Жанр: документальний роман.

Для кого: любителів історичних текстів, складних етичних дилем та тематики "маленької людини" в літературі.

Кому не зайде: поціновувачам гостросюжетних текстів, читачам, яким важко концентруватися на стриманому і виваженому ритмі оповіді.

Документальна книжка, яка тяжіє до жанру художнього репортажу про бідну темношкіру американку, чий біологічний матеріал змінив світову науку. 

Генрієтта Лакс мала важку форму раку шийки матки. Перед її смертю хірург (без дозволу пацієнтки) взяв зразок пухлини і поклав у чашку Петрі. 

Лікар був упевнений, що ці клітини помруть як усі інші. Але вони почали множитись щодоби, без зупинки. Їх назвали безсмертними. 

Нині Генрієттині клітини, відомі усьому світу під назвою HeLa, живуть поза її тілом довше, ніж жили всередині неї. Якщо ми зазирнемо в будь-яку лабораторію клітинних культур де завгодно у світі, то імовірно виявимо у тамтешньому холодильнику мільйони клітин Генрієтти Лакс. 

Ці клітини брали участь у дослідженнях генів, які спричиняють рак; вони допомогли винайти ліки від герпесу, лейкемії, грипу, гемофілії і хвороби Паркінсона; їх використовували для досліджень засвоєння лактози, венеричних хвороб, людського довголіття, спарювання комарів і негативного впливу на організм роботи в каналізаційних стоках. HeLa стали лабораторними "робочими конячками" так само, як морські свинки чи миші. 

Учені використовували ці клітини і змінювали світову науку десятиліттями, не розкриваючи світу історії жінки, якій вони належали. 

"Яка різниця, це ж лише біологічний матеріал?", – така думка промайнула ще на перших абзацах книжки. 

Але історія клітин HeLa – це більше, ніж історія темношкірої жінки та її родини. Вона розповідає про расизм, класову нерівність, порушення лікарської етики та вражаюче лицемірство привілейованих представників інтелектуальної еліти. 

Цей текст – голка, яка влучає у бульбашку великої історичної несправедливості навколо маленької людини. Історія Генрієтти Лакс з оглушливим вибухом демонструє традицію замовчувань й упослідження прав "неважливих" та "другосортних" чорних пацієнтів. 

Вона не змінила жодного імені, провела тисячі годин, розмовляючи з родичами Генрієтти, передала усі діалоги рідними діалектами героїв та цитувала медичні документи і листування науковців. 

Авторка показала людей, які ніколи і нікому не були цікаві, хоча насправді їхня історія порушує важливі наукові, етичні і класові питання. Вперше світ дізнався, що стоїть за феноменальним епізодом в історії наукових експериментів.

Емма Антонюк, для LIGA.LIfe