Рік тому він знімав в Україні фільм "Останній найманець" із Жаном-Клодом Ван Дамом – для співробітництва із Netflix він заснував в Україні компанію Apple Tree Vision, яка зараз продовжує працювати над кількома проєктами. 

Жан-Шарль каже, що історій в Україні занадто багато для того, щоб обмежуватись одним жанром чи формою фільмів. 

В ексклюзивному інтерв’ю LIGA.Life Леві розповів, чому продюсер ризикує, коли знімає незалежне кіно, чому Netflix допомагає режисеру і чим йому подобається українське кіно.

– Що роблять продюсери, крім того, що надихають знімальну групу?

– Перша задача продюсера – ризикувати. Сьогодні існує два типи кінематографа – студійне, з великими бюджетами та виписаними форматами, і незалежне. Думаю, людям сьогодні подобається незалежне кіно, вони його хочуть дивитись. Але їм потрібне щось нове, незвичне. Тому щоразу, знімаючи незалежне кіно, ти ніби робиш прототип – воно має бути унікальним.

Аудиторія хоче такого, чого раніше не було, тому ти не можеш використовувати звичні моделі та виразні засоби – доводиться ризикувати, вірити в те, що робиш. Продюсеру потрібно збільшувати аудиторію, при цьому використовуючи нові незвичні засоби і методи кіномистецтва.

І, по-друге, продюсер має бути компетентним і у фінансах, і у процесі кіновиробництва, щоб можна було підтримувати режисера. Моя робота як продюсера – підтримувати режисера і його бачення, щоб він найбільш ефективно використав усі наявні можливості і зробив найкращий фільм.

– Коли ви робите щось нове і незвичне, люди не завжди готові це сприймати.

– Думаю, сьогодні завдяки Netflix та набутим звичкам отримувати різноманітний контент аудиторія дедалі більше відкривається для незалежного кіно з усього світу. Люди готові дивитися більш складне кіно і вам потрібно постачати їм такі складні історії та багатошаровий "сторітелінг".

– Коли ви говорите Netflix, маєте на увазі не тільки цю компанію?

– Так, йдеться про всі "стрімінгові" сервіси. Нещодавно я робив фільм для Netflix. У мене ще не було стрічки, прем’єра якої проходила б одночасно у 200 млн домогосподарств по всьому світу. Я продюсував великі голлівудські фільми, але такого масштабу ще не було. 

Звісно, це трохи не той формат, інші екрани, але це також один з типів кінематографу.

– Як вплинула на кінобізнес пандемія? Обмеження на подорожі, змушені домашні карантини.

– Думаю, люди стали більше дивитись фільмів, і це підживило розвиток "стрімінгової" моделі розповсюдження стрічок.

–  Як "стрімінгові" сервіси змінили кінематограф?

– Спростили способи розповсюдження фільмів – тепер люди можуть подивитися по всьому світу значно більше стрічок. Наприклад, серіал "Money Heist" (La casa de papel) ніколи би не став всесвітньо популярним, якщо би не ці 200 млн домогосподарств, де можна було би його подивитись.

Усе зводиться до історії і "сторітелінгу" – якщо вони гарні, люди зрозуміють і дивитимуться.  Все це дає шанс режисерам знайти свого глядача. Цей шанс відрізняється від класичного кінематографу, але це також шанс.

– Ви згадали фільм, який робили для Netflix. Йдеться про "Останній найманець" із Жаном-Клодом Ван Дамом у головній ролі. Як із ним працювалося? 

– Це унікальний досвід і дуже цікавий. Жан-Клод людяний і відкритий, йому потрібно довіряти людям, з якими працює. Коли ви отримаєте його довіру, відносини стають дуже міцними. 

Цього року завдяки вибудуваній між нами довірі ми продовжимо спільну роботу –зніматимемо наступний фільм разом. Жан-Клод дуже емоційний, із великим серцем, і таку людину ви хочете підтримувати.

– Деякі критики писали, що в "Останньому найманці" Жан-Клод Ван Дам грав краще, аніж у молодості.

– Режисер зробив велику роботу, він працюватиме разом із нами над наступним фільмом. Також справа і у самій ролі, яку ми запропонували Жану-Клоду в "Останньому найманці" – це певний омаж на ролі Жана Поля Бельмондо у французьких стрічках 1980-х. 

Це не бойовик в чистому вигляді, а комедія для сімейного перегляду (family action comedy), там багато гумору. 

Жан-Клод грає водночас і батька, і героя. Роль дуже людяна. Тому ми запрошували на роль саме його. Наш наступний фільм матиме той самий жанр. Ми з Девідом (режисер Девід Шарон) вважаємо, що Жан-Клод круто працює саме в цьому образі і зможе відкрити себе для чогось нового, а не тільки "чистих" бойовиків.

– Наскільки добре ви знайомі із українським кіно? 

– Не дуже добре, саме тому я зараз в журі Одеського міжнародного кінофестивалю – хотів побачити більше українських стрічок. Мені здається, що кіношники тут більше працюють над історіями. Це не означає, що немає грошей – я бачив навіть телесеріали з очевидно великими бюджетами, але люди більше концентруються на персонажах. Це цікаво. Не можу коментувати конкурсну програму фестивалю, допоки журі працює. Можу тільки сказати, що вона дуже різноманітна – різні жанри і режисери.

– Як відбувається ваша співпраця з українськими колегами?

– Мені подобається. Разом із Владом Ряшиним ми створили в Україні компанію Apple Tree Vision. Вона виступає українським партнером європейських і канадських студій, ми працюємо зараз над кількома проєктами. Наприклад, три тижні тому закінчили зйомки фільму "ШТТЛ" – це наш перший досвід після "Останнього найманця". 

Події стрічки відбуваються влітку 1941 року, за день до вторгнення нацистів в СРСР, частиною якого тоді була Україна. У "ШТТЛ" показують останні 24 години життя єврейського поселення, яке незабаром знищать нацисти.

80% розмов у фільмі ведуться на ідиш (мова євреїв Східної Європи, після Другої світової війни майже не використовується, решта – українською. Штетл (єврейське поселення) знаходиться неподалік від українського села, найкращий друг головного героя фільму – українець.

Це була дуже велика робота – ми привезли двох акторів з Америки, одного з Канади, двох – з Франції, решту ролей виконують українці. Так само зі знімальною групою – з Франції приїхав тільки режисер, оператор-постановник і режисер монтажу, решта – українські спеціалісти.

Зараз працюємо над проєктом фільму-фентезі, комедії і документальної стрічки – думаю, в Україні є багато тем, на які можна знімати кіно. 

Думаю, за межами України багато невігластва щодо України. Тому щоразу, коли ви робите фільм, який пояснює Україну чи показує Україну, – це добре.

Максим Пшибишевський, для LIGA.Life