"Трійка постійно усміхалася". Найцікавіше з інтерв'ю режисера фільмів про Гаррі Поттера
20 років тому в листопаді світ побачив перший фільм про Гаррі Поттера – старт екранізації серії книг Джоан Роулінг. Головним режисером фільму, як і наступних двох, був Кріс Коламбус, той, що раніше зняв культовий "Сам удома".
Ви могли пропустити: 20 років фільму "Гаррі Поттер та філософський камінь". Як добре ви знаєте "поттеріану"?
До ювілею виходу фільму видання Variety записало з Коламбусом інтерв’ю. LIGA.Life відібрала і переклала найцікавіше.
Про очікування від фільму через популярність книги. Я був переконаний, що мене звільнять впродовж перших двох тижнів. Я усвідомлював той факт, що якщо облажаюся – мабуть, ніколи більше не працюватиму. І мільйони шанувальників біля моїх дверей просто розлютяться.
Про знайомство з Джоан Роулінг. Останнє слово було за нею. Я прилетів до Шотландії, щоб зустрітися з нею, і ми говорили близько трьох годин, щоб пояснити моє бачення фільму. Вона мало говорила. Потім, коли я закінчив, вона сказала: "Я бачу фільм так само".
Про своє ставлення до історії. Я знав, що маю зробити фільм, який сподобається не лише фанатам, а й мені самому, бо я був фанатом. Це допомогло мені у зйомках. Я сказав собі: "Я маю зняти цей фільм для себе".
Про роботу з Деніелом Редкліффом, Еммою Вотсон і Рупертом Грінтом, які не мали великого професійного досвіду. Перші кілька тижнів усі діти були так схвильовані участю у фільмі "Гаррі Поттер", що здебільшого просто посміхалися до камер. Я не міг змусити їх перестати посміхатися, і це справді стало для мене, як режисера, вправою та уроком акторської майстерності. [...]
На час зйомок "Таємної кімнати", вони вже стали дуже професійними. А "В'язень Азкабана" ми могли по суті зняти за 15 одиночних дублів.
Про сцену, яку було знімати найскладніше. Кадри з грою в квідич. Це був великий зелений екран. І діти нічого не бачили, їм не було з чим працювати. Чи Волан-де-Морт на потилиці Квіррелла. По суті, я став четвертим актором у фільмі, за кадром прикидався цими персонажами, що досить шалено, якщо вдуматися, але це був єдиний спосіб добитися від дітей деяких з цих уявлень, коли їм не було на що реагувати.
Про улюблену сцену. Фрагмент наприкінці на вокзалі. Ми намагалися відповідати книзі, в якій у Герміони були зуби, що стирчали. У книгах її висміювали через те, що мають великі передні зуби. Ми зробили ці штучні зуби для Емми, і вона вдягає їх лише в останній сцені, бо їй було важко з ними розмовляти.
Про те, чи не занадто довгий вийшов фільм. Ми провели фокус-групу, і всі батьки сказали, що фільм надто довгий, а всі діти сказали, що він надто короткий. "Де ця сцена?" Я зрозумів, що це працює, коли побачив, як діти на перегляді бігли до туалету і поспішали назад, щоб нічого не пропустити.
Про те, скільки разів бачив перший фільм. Я тоді був у Лондоні, ми вже знімали "Таємну кімнату". Ось тоді я побачив фільм закінченим. І з того часу не бачив. При цьому я бачу його фрагменти постійно, особливо з Дня подяки до Нового року. І коли перемикаю канали, зупиняюся і дивлюся на сцену. Це дуже меланхолійно, тому що я дуже пишаюся цим першим фільмом. Можливість посміхатися та усвідомлювати, що люди дивляться це через 20 років, це приємне почуття.
Про те, чи повернувся би до роботи над фільмами зі всесвіту Поттера. Я б із задоволенням зняв "Прокляте дитя". Це чудова гра, і діти справді підходять для цих ролей. Це моя маленька фантазія.
