Хвороба Альцгеймера була рідкістю у стародавніх греків і римлян: яка причина
Люди похилого віку в Стародавній Греції та Римі не відчували серйозних проблем з пам’яттю, як багато людей, які старіють сьогодні. Про це свідчить дослідження, опубліковане в Journal of Alzheimer's Disease.
Дослідники з Каліфорнії проаналізували низку класичних текстів про здоров’я людини, написаних між VIII століттям до нашої ери та III століттям нашої ери, і виявили напрочуд мало посилань на когнітивні порушення у літніх людей.
За словами Калеба Фінча, який вивчає механізми старіння в Університеті Південної Каліфорнії, та історика Стенлі Берштейна з Університету штату Каліфорнія, серйозна втрата пам’яті могла бути надзвичайно рідкісним результатом старіння понад 2000 років тому.
І це не тому, що стародавні римляни та греки не доживали до глибокої старості. Середній вік смерті в Стародавній Греції наближався до 70 років — це означає, половина суспільства жила навіть довше. Вважається, що сам Гіппократ, відомий грецький лікар і так званий "батько медицини", помер у віці 80-90 років.
Наразі вік вважається найбільшим фактором ризику деменції, оскільки сьогодні приблизно третина всіх людей старше 85 років страждають від цього захворювання. Діагнози у віці старше 65 років подвоюються кожні п'ять років.
Водночас науковці не знайшли жодної згадки про втрату пам’яті в медичних працях Гіппократа, його пізніших послідовників або навіть Арістотеля.
У грецьких текстах IV-III століть до нашої ери старість асоціювалася з багатьма симптомами фізичного занепаду, включно з глухотою, запамороченнями, безсонням, сліпотою та розладами травлення. Однак проблеми з пам’яттю не здавалися серйозними.
Висновки історичного огляду свідчать про те, що сьогоднішня епідемія деменції, яку переживають багато країн в усьому світі, цілком може бути продуктом сучасного життя. Нещодавні дослідження пов’язали деменцію та її найпоширеніший підтип, хворобу Альцгеймера, із серцево-судинними проблемами, забрудненням повітря, дієтою та несприятливими районами в міському середовищі.
Хоч дослідники знайшли доказ того, що "занепад розуму визнавався", однак він "вважався винятковим". Вони заявляють, що за часів Арістотеля та Гіппократа лише в кількох текстах згадуються симптоми, які могли вказувати на ранню або середню стадію хвороби Альцгеймера, без ніяких згадок про серйозні втрати пам’яті чи мовленнєвих функцій.
Навіть римський державний діяч Цицерон не згадував про втрату пам’яті у своїх текстах про "чотири зла" старості. Це свідчить про те, що це все ще був незвичайний симптом старіння.
Коли Фінч і Берштейн дійшли до історичних текстів I століття нашої ери, науковці знайшли згадку про пов'язану з віком втрату пам'яті. Перший випадок записав Пліній Старший, який помер у 79 році нашої ери. Він описав відомого сенатора та оратора в Римі, який із віком забув своє ім’я.
У II столітті особистий лікар римського імператора, грецький лікар Гален, писав про тих, хто пережив дві чуми. Вони не могли впізнати ні себе, ні своїх друзів.
Фінч припускає, що коли римські міста ставали щільнішими, забруднення навколишнього середовища зросло, що призвело до погіршення когнітивних функцій. Крім того, римські аристократи використовували свинцеві кухонні посудини, свинцеві водопровідні труби й навіть додавали ацетат свинцю до свого вина, щоб підсолодити його, — мимоволі отруюючи себе потужним нейротоксином.
Такі фактори могли наражати населення на більший ризик хвороби Альцгеймера, викликаючи незвичайні симптоми старості, які рідко спостерігалися в минулі часи.
Той факт, що існують суспільства людей, що живуть сьогодні, де рівень деменції менш як 1%, підтверджує теорію про те, що фактори навколишнього середовища можуть впливати на зниження когнітивних функцій більше, ніж старіння.
Сучасні цімане та мосетени з болівійської Амазонки мають на 80% нижчу захворюваність на деменцію, ніж у США чи Європі. Здається, їхній мозок старіє не так, як в інших країнах світу. Їхній спосіб життя ґрунтується не на індустріалізації чи урбанізації, а на традиційних методах землеробства та пошуку їжі.
