Які зміни в освіті здатні повернути наших учнів з-за кордону

Попри те, що з початку повномасштабного вторгнення пройшло майже два роки, 68% українських жінок, які вимушено виїхали за кордон, планують повертатися додому. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, яке було проведене за ініціативи Українського Жіночого Конгресу спільно з Благодійним фондом Освітня фундація "МрійДій" та за підтримки проєкту U-LEAD.

Основним мотивом для повернення на батьківщину 40% опитаних жінок визначили дружні та родинні зв’язки, для 36% це — любов до України, 34% згадали про перспективи в Україні, а 32% — неможливість влаштуватися за кордоном.

Також 49% опитаних жінок висловили бажання, щоб їх діти продовжили навчання за кордоном, тоді як 50% хотіли б повернути дітей в українську освітню систему (з них 6% – лише хлопчиків чи лише дівчаток). Таким чином майбутня траєкторія українських учнів, що перебувають за кордоном, визначається не тільки розвитком воєнних дій, політикою країни перебування, а й тією символічною цінністю, яку має кожна з держав для сімей і самих дітей. 

Отож, принаймні половина жінок хотіла б, щоб їх діти залишалися/повернулися в українську систему освіти. Проте, вони вже встигли оцінити й переваги закордонної освіти. В інтерв’ю з дослідниками жінки підкреслювали різницю між системами освіти в Україні та країні перебування, та позитивно ставляться до іноземних навчальних програм через їх інклюзивність та практичність. Попри більшу насиченість змісту української програми, вони вбачають переваги у меншому перевантаженні дітей за кордоном та приділенні більшого обсягу часу на пізнання світу, особливо у початковій школі та на розвиток soft skills у середній.

Польща – одна з країн, де наразі найбільше перебуває українських жінок з дітьми. Загалом із понад 1,7 мільйона громадян України, які мають статус біженців у Польщі, 35,8 % становлять особи віком до 18 років. Наприкінці листопада польська влада оприлюднила дані про те, скільки українських дітей охоплені польською системою освіти, і вони підтверджують дані опитування.

Понад 286 тисяч українських учнів та студентів здобувають освіту в Польщі, з них приблизно 183 тисячі приїхали в країну як біженці. Це значно менше, ніж ще рік тому очікувала польська влада. Влітку 2022 року Пшемислав Чарнек, Міністр освіти Польщі передбачав необхідність створення 500 тисяч місць для українських дітей у польській системі освіти. Проте, зараз польські школи відвідує майже 113 тисяч українських дітей-біженців, садки – 28 тисяч, а у вишах навчається понад 11 000 українських студентів із таким статусом.

Водночас 170–200 тисяч українських дітей не відвідують польські школи. Тобто щонайменше половина українських дітей залишається в українській системі освіти, навчаючись онлайн в українських школах. Окрім цього, ще частка дітей навчається у двох системах одночасно, а деякі вивчають онлайн лише українознавчий компонент. Таким чином дистанційна освіта за українською навчальною програмою стала одним із містків підтримки звʼязку з Україною.

Попри те, що українські жінки намагаються жити й навчатися в обох країнах одночасно через невизначеність майбутнього, як правило, така транснаціональна білокальність (подвійна присутність) не може зберігатися довго. Адже батьки усвідомлюють перевантаження дітей навчанням у двох освітніх системах, навіть якщо вони вивчають дистанційно лише українознавчий компонент.

Розуміючи, що війна затягується, державі варто задуматися про збереження таких дітей в українській системі освіти для того, щоб збільшити шанси їх повернення додому. Натомість методичних рекомендацій для тих дітей, які навчаються за кордоном – наразі немає. Є наказ МОН про вивчення українознавчого компонента, проте навіть освітній омбудсмен на початку грудня обурювався щодо його виконання деякими директорами українських шкіл, які призначають додаткові іспити для дітей у 5 класі. 

На які прогалини в українській системі освіти вказують батьки, діти яких наразі перебувають за кордоном? Згідно з опитуванням, однією з проблем української системи шкільної освіти, не пов’язаних з війною, жінки називають неможливість обрати профільні предмети для глибокого вивчення в школі (28%). 

Про те, що система вибору профілів у школі наразі неефективна говорять і в МОН. Зокрема, Андрій Сташків, заступник Міністра освіти і науки України на своєму нещодавньому виступі на міжнародному семінарі заявив, що "школи з різними профілями розподілені нерівномірно по всій країні та переважно не забезпечують необхідну гнучкість у навчальних програмах".

Старт пілотування старшої профільної освіти передбачений на 2025 рік, а повноцінне запровадження на 2027. За концепцією реформи НУШ учні старшої школи будуть мати можливість формувати власну освітню траєкторію: обирати профіль і навіть навчальні предмети. Заклади освіти зможуть комбінувати власні моделі профілювання через поглиблене вивчення певних предметів або курси, орієнтовані на певні галузі та пошук майбутньої професії. Наразі у міністерстві напрацьовують найефективнішу модель профільної середньої освіти. І протягом останніх пів року на цю тему проводиться багато дискусій серед експертного середовища. 

За результатами дослідження якості освіти PISA, українські підлітки (учні 15 років) відстають від польських з математики на 2,5 роки, читанні – 3 роки, природничих предметів – 2,5 роки. Ще більше занепокоєння викликає те, що розрив між українськими учнями з міст та сіл майже вдвічі вищий, ніж розрив між середнім балом України та Польщі. Така сегрегація, вочевидь, потребує вирішення.

Сподіваємося, що дискусії навколо того, як має змінитися система освіти в Україні, принесуть свої плідні результати. Фокус з накопичення знань буде зміщений на використання їх у житті, буде проведена трансформація професійного розвитку вчителів для профільної освіти, хороші ліцеї будуть доступними для усіх дітей. Це виклик для міністерства, для освіти, але разом з тим – це можливість для всіх нас. Поки що неможливо вплинути на безпекову ситуацію в країні, але якісні зміни в освіті та рівний доступ усіх учнів до неї – можуть вплинути на рішення жінок повернутися в Україну.