"Не романтизуйте мою професію". Як українка працює далекобійницею в Європі
Середа. У 30-річної далекобійниці Олександри звичайний робочий день – прямує у нову європейську країну, доставляючи вантаж ліків. У такому режимі вона працює вже два роки: два місяці в рейсі, один – вдома. На вибір професії її надихнув батько, який після втрати бізнесу працював далекобійником.
"Тато багато розповідав про роботу, казав, що є далекобійниці та навіть подружжя, які працюють разом. Так й зацікавилась. Намалювала романтичну мрію про високу зарплатню, яку не зможу заробити у рідному Бердичеві. Тож, щоб закрити всі свої фінансові потреби, вирішила вивчитися та поїхати в далекобій", – пригадує Олександра.
Нині зізнається: романтика професії зберігається лише перші 1-2 роки. Далі – такий стиль життя стає складним, а подекуди некомфортним. Про свій побут далекобійниці, гендерні стереотипи та зміну професії Олександра розповіла в інтерв’ю для LIGA.Life.
"Все найскладніше сталося у першому рейсі"
Працюючи тренером у спортзалі, Олександра отримала водійські категорії С та С1Е для їзди на вантажних автомобілях. Згодом вивчилася на ADR, що дозволяє перевозити небезпечні вантажі. Це необов’язково, каже дівчина, але відкриває можливість до більшої кількості роботодавців, відповідно – вищого заробітку.
Також пройшла в Європі навчання на "код 95" – підтвердження водійських здібностей та знань про будову машини. Там Олександра дізналась, як розподіляти вагу в причепі для уникнення перевантажень, як змінити колесо на фурі, куди підлити мастила, омивача та інші технічні нюанси.
"Але обслуговуванням машини займаються не водії, а сервіс. Я навіть ніколи не змінювала колесо. Якщо в сучасну фуру полізе водій, то може наробити біди", – розповідає Олександра.
На отримання всіх документів та освіти пішло 1,5 року. Зазвичай початківці мають пройти стажування. Однак через успішне навчання в перший свій рейс дівчина поїхала як другий водій батька.
Рейс тривав 1,5 місяця. Це було літо, тож роботи було небагато, відтак змогли побачити різні країни. Та без викликів не обійшлося:
"Було дуже важко звикнути до 9-10 годин за кермом. У мене ще не було досвіду їзди Європою, тому дуже втомлювалася. За все інше не хвилювалась, бо знала, що за це відповідає тато", – розповідає Олександра.
Після цього рейсу розпочався новий – самостійний. Далекобійниця влаштувалась у фірму в Естонії, яка працює з різними логістичними компаніями. Перші рейси були у Фінляндію. Каже: там було складно все.
"По-перше, треба було їхати 30 годин на поромі. По-друге, потрапила на ремонт доріг, блукала містом. У результаті зупинилась на узбіччі, переночувала і на ранок попросила інших водіїв допомогти виїхати. По-третє, на вивантаженні потрібно було ставати на найважчу рампу, що складно не тільки для новачка, але й після двох років досвіду. Тобто на мій перший рейс припало все найскладніше".
Саме тривала дорога на поромі стала причиною зміни робочого маршруту. Адже 30 год на поромі – це дозвілля з чоловіками-далекобійниками, які радо користуються безплатною їжею та алкоголем. При цьому інтернет ловить лише в спільній кімнаті для водіїв, а не в каютах.
"В Європі ніхто не чіпляється до тебе. Усі знають, що за це може отримати. Але ці п’яні розмови, одні й ті самі запитання психологічно втомлюють та викликають дискомфорт. Тож попросила перевести мене на іншу логістику, без поромів", – каже Олександра.
Нині перевозить ліки центральною Європою. Окрім доставляння в її обов’язки входять: звітність (скільки працювала, проїхала, заправила) та часткове завантаження причепа. У цьому допомагає рокла – візок для вантажу. З електроваріантом це робити легко, але з механічним – підняти палету вагою 1000 кг без допомоги – важко. Доводиться залучати допомогу.
"Ні на навчанні, ні на роботі не чула скептичного ставлення до себе як професіонала. У Швеції та Польщі жінок у цій професії чимало. Єдине – є стереотип, що жінки слабші за чоловіків. Однак мені ніколи це не заважало. Хочуть допомогти припаркуватися та завантажитися – не відмовляюсь".
Їзда взимку, загублений причіп та пригоди у Швейцарії
Форс-мажорів у дорозі Олександрі не бракувало за два роки роботи. Одного разу у Фінляндії відірвався причіп. Виявилося, що частина, на яку він кріпиться (сідло) зламалася. Побачивши це, інші водії підбігли до колеги, допомогли опустити машину та поставити причіп.
"Якось фура просто припинила їхати посеред автобану. Під’їхала поліція, поки шеф пояснював, як увімкнути аварійну їзду (до 10 км/год). Вони супроводили мене до першого паркінгу, звідки забрав сервіс на ремонт", – розповідає далекобійниця.
На льоду фура може скластися "ножицями" – причіп заносить до кабіни. Каже, що нічна їзда в мороз у Фінляндії була ще тим стресовим випробуванням. Від хвилювання на ранок кров з носа пішла. Але після такого вже нічого не страшно, додає Олександра.
А з останніх пригод – випадкова дорога в Італію через Швейцарію. Навігатор обрав не той шлях, тож далекобійниця заїхала на територію іншої країни, не маючи відповідних документів. Дізналась про це, коли оператор мобільного зв’язку привітав у Швейцарії.
"Підійшла до поліцейських, пояснила ситуацію. Вони подивились на мене, яка тряслась від переляку, сказали повертатись назад. На щастя, без штрафу".
Гігієна – у громадських вбиральнях, кухня – в машині
Не треба романтизувати далекобій, каже Олександра: "Це так здається, що все легко. Простий приклад: зранку людина йде у свою чисту вбиральню. А я маю розкладати на унітазі купу паперу, брати з собою дезінфектор, щоб нормально сходити в туалет. А потім йду митися в душ, де до мене було 180 чоловіків".
І це лише частина побуту далекобійниці. Зранку вона прокидається за 1-1,5 години до зміни. Вмивається та п’є каву. Усю ранкову рутину робить у громадських вбиральнях на заправках.
Далі – перевіряє автомобіль. Наприклад, чи нічого не вкрали, чи не заліз хтось у причіп. Відкриває зміну в апараті, який рахує, скільки проїхала, і вирушає. Зазвичай їде без перерви 4,5 години. Згодом має відпочити 45 хвилин. Зазвичай у цей час прогулюється, говорить телефоном. Якщо на зупинці є душ, тренується.
Зміна триває 13 годин (десять годин їзди + може бути три години завантаження), але три рази на тиждень може бути до 15 годин роботи. Також є вихідні – 24 або 45 годин наприкінці тижня. Старається зупинятися ближче до міста, щоб прогулятися. Немає такої можливості – стоїть на заправці, готує їсти на наступний тиждень, тренується, вчить англійську та знімає відео у TikTok.
Замість кухні – мультиварка в машині. Більшість далекобійників готують на газових балонах, але Олександра дотримується здорового раціону, тож нічого не смажить. Її раціон складається з овочів, м’яса, риби, інколи хліба. Їсть якомога більше жирів та білків і менше вуглеводів.
"Не тримаю в машині солодкого. Тому що в стресі та перевтомі організм його просить. Тому далекобійники часто набирають вагу: постійний стрес, ночі без сну, тяга до солодкого як до єдиного способу розслабитись. Втомлююсь – йду спати. Тренування, їжа – все потім. Головне – відпочити".
"Час від часу самотність накриває"
Зазвичай далекобійники працюють без напарників. Однак трапляються парні екіпажі. Олександра каже, що працювати в парі з незнайомою людиною не хоче.
"Протягом першого року самотність дуже накривала. Зараз час від часу також буває, але вже звикла. Плюс розвиваю блог в соцмережах, а там багато людей. Поки всім хейтерам відповім, то треба лягати спати", – сміється Олександра.
В один з рейсів навіть брала собаку. З одного боку, це класне відчуття – мати когось, хто чекає та радіє, але з іншого, улюбленцю бракувало свободи. Її спанієль любить болото, воду, рити ями. Тож постійно виникало питання з миттям та шерстю. Та врешті-решт каже, що це був класний досвід. Однак більше в рейси собаку не бере.
"Заробив, купив, що хотів, а що далі?"
Заробіток далекобійників часто перебільшують, каже дівчина. Загалом за рейс (два місяці) отримують в середньому 2500 євро. Однак якщо порахувати всі витрати протягом роботи на їжу та побутові речі + місяць відпочинку, за який не платять, залишається приблизно 1300 євро щомісяця.
Усі заробляють однаково, варіюється лише через складність виконання роботи. Наприклад, водії, які перевозять два причепи, заробляють більше.
"Також є люди, які шість місяців у рейсі. Але два місяці роботи і один – відпочинку – золота середина. Тому що після чотирьох місяців починаєш витрачати багато грошей на непотрібні речі (одяг, косметику), щоб хоч якось себе порадувати. Це за собою помічають і чоловіки", – каже Олександра.
У своїй професії вбачає багато хорошого: від заробітку до можливості бачити країну зсередини, а "не тільки її гарну столицю". Однак це не місце для постійної роботи.
"Два роки романтики, ремонт у будинку, а що далі? У тебе нова кухня в Україні, а готуєш все одно в машині посеред Європи. Усім, хто хоче в далекобій, раджу запитати себе: "А воно того варте? Де ви будете через три роки, коли закриєте фінансові потреби?".
@aleksashka4499 #truckdrivergirl #далекобійниця #дальнобой ♬ оригінальний звук – aleksashka4499
Собі Олександра відповіла на це запитання. Нині робота для неї – можливість заробити на майбутній розвиток. Спробувавши себе в професії логіста в офісі, зрозуміла, що це не її. Тож нині шукає себе, працюючи в далекобої.
"Зараз активно розвиваю соцмережі – TikTok (103 тисяч підписників) та Instagram (понад 67 тисяч). Можливо, згодом зможу відкрити магазин для далекобійників, а моя авдиторія буде клієнтурою. Подивимось, куди це мене приведе".