Чи є рід у множині і якого роду Суми – цікавинки про українську граматику

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим випуском нашої мовнопорадної рубрики!

Не знаю, чи рахуєте ви їх (думаю, ні), а я от рахую. І сьогоднішній випуск виходить ювілейний, уже сотий. Отже, колонки пишуться вже майже два роки, й читаються, сподіваюсь, теж. Є привід трошки порадіти і, звісно, перечитати улюблені матеріали — чи то про українські діалекти, чи про поради всім, хто українізується, чи про наші автентичні лайливі слова, а чи про найдавніші слова української мови (без згадок про її походження від санскриту). Зі ста текстів кожен точно вибере собі щось до душі.

А сьогодні й у наступних кількох випусках поговоримо про українську граматику. Ну ж бо, не суптеся, буде цікаво.

Що таке рід — і чи зникає він у множині?

Про граматичний рід ви знаєте: чоловічий, жіночий, середній. У молодших класах вчать: дуб — він (тому чоловічого роду), береза — вона (тому жіночого), а вікно — воно (тому середнього). Ще там вчать, що у множині дуби, берези і вікна — вони, тому роду ні в тих, ні в інших немає.

Все дуже прекрасно й легко, аж доки не починаєш учити мову на просунутішому рівні й глибше замислюватися про слова, які вживаєш у повсякденні. Тоді виявляється, що дитячі прекрасність і легкість оманливі, мову кожен розуміє й уживає по-своєму, сенси вкладає в слова власні, – ну а рід, звісно, в множині нікуди не дівається. Навіть в іменників, що не мають однини – й, відповідно, жодного стартового майданчика, де з родами все легко й просто.

Рід у чоловічих і жіночих іменниках

Бо рід насправді – це не так співвіднесення з займенником, як набір закінчень іменника, який ми відмінюємо. Відмінків у нас сім, і принаймні в одному з них, у родовому, рід виходить на яв навіть у множині.

Ось дивіться:

• дуби — дубів
• столи — столів
• стовпи — стовпів

Всі три іменники чоловічого роду, всі закінчуються на твердий приголосний, і у всіх них у родовому відмінку множини однакове закінчення. Ану-но, візьмемо тепер іменники роду жіночого й перевіримо, які закінчення будуть у них.

• берези — беріз (а не березів)
• вільхи — вільх (а не вільхів)
• верби — верб (а не вербів)

Суддя, листоноша, Микола — і як у них із родом?

На -а/я закінчуються й деякі іменники чоловічого та спільного родів: суддя, листоноша, Микола. Що в них із множиною й родом?

• Микола — Микол (як жінок)
• листоноша — листонош (як жінок)

А от суддя – суддів (а не суддей). Отже, граматично це слово чоловічого роду, хоч і вживається в обох, – на відміну від листоноші, яка граматично жіночого.

М’який приголосний у жіночих іменниках

Звісно, українські іменники жіночого роду закінчуються не лише на -а/я. Є ще група жіночих іменників, що закінчуються на м’який приголосний, – конкретних і абстрактних.

Ось закінчення конкретних, матеріальних іменників цієї групи:

• лопать — лопатей
• борть — бортей (але словник подає й чоловічий варіант: борть — бортів)
• вісь — осей
• волосінь — волосіней

(Борть – це найпростіший вулик, видовбане в дереві дупло чи порожниста колода для бджіл, а волосінь – це довга міцна нитка, прив'язана до вудлища, на яке ви ловите рибу.)

Абстрактні жіночі іменники: вірність, любов, смерть

Словник нам каже, що у абстрактних жіночих іменників на м’який приголосний множини нема, хоча в житті вона насправді дуже навіть є:

• вірність — вірностей
• незалежність — незалежностей
• любов — любовей
• смерть — смертей

Бачте, вона така сама, як і множина конкретних іменників цієї групи.

Середній рід — між чоловічим і жіночим

З середнім родом усе зовсім не так однозначно: він на те й середній, щоб мати закінчення то чоловічого, то жіночого: вікно – вікон, але море – морів. Тому гратися в цікаву граматику з ним не вийде. Пішли далі.

Чи є рід у дверей, окулярів, Альп?

А тепер ускладнимо собі завдання й подивимося на іменники, які в українській мові не мають однини і вживаються лише в множині. Чи будуть у них граматичні ознаки роду? Авжеж!

Чому так? Окуляри відмінюються по-чоловічому, бо походять від слова окуляр (частина оптичного приладу, скажімо, телескопа, – лінза, в яку дивиться спостерігач), ну а двері походять від давньоруського *dvьrь, яке мало жіночий рід.

Я вам більше скажу: умовні ознаки роду (тобто закінчення, властиві загальним назвам певного роду) –

• окуляри — окулярів
• двері — дверей

можна побачити й у власних назвах, які вживаються тільки у множині й нізвідки не виводяться:

• Альпи — Альп
• Гімалаї — Гімалаїв (а не Гімалай)
• Судети — Судет (а не Судетів)

Це все треба просто запам’ятати – іншого шляху не існує.

Прилуки, Суми та інші "множинні" міста

До речі, "множинні" назви українських міст часом менш непрозорі. Їхню історію можна прочитати й зрозуміти, чому все так, а не інакше.

• Суми — Сум

Бо суми — це сумки, торби (за міською легендою, з золотом), а вони жіночого роду.

• Прилуки — Прилук

Бо раніше це місто називалось Прилука, себто місце при луці.

Вчіть українську, вона цікава!