Десять найдавніших українських слів

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики! 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Спека триває, літо не відпускає. Говорити, мовчати й думати лінь, як співала колись найживіша українська група "Мертвий півень". Чудова нагода почитати про те, які слова української мови були найпершими, правда ж? Щойно надходить час чергового Дня писемності та мови, як на цю тему з’являються тонни розважальних статей із сумнівними твердженнями. Цей матеріал для тих, кого вони не влаштовують. Поїхали!

У тих, хто хоче знайти відповідь на питання про найдавніше слово української мови, є два загальні шляхи. 

Перший — загуглити "найдавніше слово української мови" й дізнатися, що ще 448 року нашої ери візантійський історик Пріск Панійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттили, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова "мед" і "страва". Про це написано в 90% матеріалів на відповідну тему і, звісно ж, така відповідь годиться хіба для зовсім некритичних людей, які ніколи не думають про факти в контексті й задовольняються дуже малим. 

Другий — контекстуалізувати запитання й пошукати на нього наукову відповідь. Це трохи довше й складніше, але результат буде вартий зусиль.

Почнімо з того, що українська, як і будь-яка мова, весь час розвивається, взаємодіючи з мовами-сусідками й довколишнім світом. На сучасному етапі свого розвитку вона опинилася, пройшовши дуже довгий шлях, причому українською її почали називати лише відносно недавно.

Оскільки за назвами "руська мова" чи "малоросійське наріччя" ховались попередниці мови, якою ми зараз говоримо і яку називаємо українською, науковці зараховують період їхнього існування до загального віку української мови. Бо для мовознавців первинна не назва сигнальної системи, а її структура й можливість простежити тяглий розвиток. Тому і слова руської мови, і слова малоросійського наріччя слід вважати українськими. 

Так ми спускаємося приблизно до Х століття, коли діалектних відмінностей у предків сучасних слов’янських мов стає так багато, що їх уже справді починають вважати окремими мовами.

Усе, що було доти, класифікують як останній етап розпаду праслов’янської мовної єдності. Так-так, ви все правильно зрозуміли: приблизно до VI століття нашої ери всі нинішні слов’янські мови ще були досить близькими один до одного сукупностями діалектів давньої праслов’янської мови. Саме тоді, згідно з концепцією мовознавця Юрія Шевельова, і почала формуватись нинішня українська — з київсько-поліської та галицько-подільської діалектних груп. 

З огляду на турбулентні й конфліктні часи (розпад Римської імперії, велике переселення народів із його готами, гунами та аварами, відомими вам із підручників історії) не дивно, що слов’яни теж не сиділи на місці й поступово віддалялись одні від одних. Слова праслов’янської мови — спільний лексичний спадок, який зараз допомагає нам порозумітися з чехами, хорватами чи словенцями. Усі слов’янські мови вважають цю лексику своєю, бо пізніше вона змінювала вигляд і значення всюди на свій лад. 

Ось трохи слів, які живуть у мові ще з її праслов’янського періоду: 

пити, їсти

хліб, пшениця, пшоно

тощий (натщесерце)

рука, нога, тіло

чоловік, жінка

масло

звір

весна, липа

А що було до праслов’янської? Праіндоєвропейська! Так-так, саме звідси ростуть ноги в сенсаційного псевдомовознавства, яке робить українську старішою за санскрит. Праслов’янська мова — одна з нащадків праіндоєвропейської на рівні з прагерманською, прагрецькою, праіталійською — чи праіндоарійською. Тому в англійській, вірменській, грецькій, українській і санскриті теж, уявіть собі, є спільні слова. І всі ці мови теж можуть вважати себе його родичками. 

Ось вам трохи прикладів споріднених слів, які навіть зараз єднають українську з англійською:

мати/mother, брат/brother, дочка/daughter, вдова/widow, короста/crust, юний/young, черв/germ

Ну, і ще трошки цікавинок наприкінці:

• Слово "хліб", до речі, ми позичили собі від готів. У них воно тоді звучало як hlaifs. Нинішній його нащадок в англійській — loaf (буханець). 

• Слово "славити" споріднене зі староіндійським šrayavati (оголошувати) і теж дуже давнє.

• Німецьке werden ("ставати") — безпосередній родич нашого "вертіти". 

• ВИПРАВЛЕНО о 13:30. У попередній версії текст містив ще один пункт: "турецьке yeni ("новий"), яке можна побачити у слові yeniceri (яничари, буквально "нове військо") недаремно схоже на наше "юний". Втім після консультацій із фахівцями з тюркських мов мусимо визнати, що це не так. Просимо нас вибачити.

Ну і насамкінець — відповідь на питання про перші явища, які від’єднали слов’янські діалекти, що згодом ляжуть в основу української, від навколишніх сусідів.

Юрій Шевельов пише, що такими явищами стали києво-поліське збереження звукосполуки kvě- там, де довкола було cvě- ("квітка" і "квіт", а не "цвіток" і "цвіт") і, знов-таки, поліське збереження звукосполуки skě- там, де довкола було ščě- (приміром, у слові "скіпка").

Тому, якщо вам багнеться конкретної науково-романтичної відповіді на питання про перше слово української мови й не хочеться сваритися з німцями чи індусами, — кажіть, що першим українським словом було слово "квітка". Погодьтесь, це значно красивіше за вигадки про "мед" і "страву" в гунському таборі.