Розвінчуємо міфи про ЛГБТІК+. Факти з історії, літератури та медицини
В Україні гомосексуальні пари досі не можуть юридично оформити партнерство. Це зв’язує руки у критичних моментах. Наприклад, вони не мають права на сімейне медичне страхування. А якщо партнер захворів, або отримав травму, то кохану людину не пустять до реанімації. Під час війни це питання набуває особливої актуально.
Гомосексуальна орієнтація формується генетично. Є масив наукових даних, які підтверджують: вирішальний вплив на сексуальну орієнтацію чинять гени та умови, у яких розвивається ембріон.
Багато наукових підкріплень знайшла пренатальна гормональна теорія: гормони, які впливають на плід, багато в чому формують орієнтацію та гендерні вподобання людини вже в дитинстві. Тобто це не хвороба й не патологія. А стигматизація гомосексуальності – пряма загроза життю і здоров’ю людини.
Громадська спілка "Твій сімейний лікар" розвінчала у матеріалі LIGA.Life найпопулярніші міфи про ЛГБТІК+ спільноту.
Медицина та історія про ЛГБТІК+
Деякий час у Міжнародній класифікації хвороб Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) гомосексуальність фіксували як психічне захворювання. Однак у 1970 році Американська психіатрична асоціація вирішила це переглянути.
У 1973 році вчені Массачусетського регіонального підрозділу АПА ухвалили резолюцію, де зазначали: гомосексуальність – не хвороба. Її виключили з американського переліку психіатричних захворювань, згодом – і з Міжнародної класифікації хвороб ВООЗ.
Цьому передували численні дослідження сексологів та психологів.
Гомосексуальність існувала завжди. Перші згадки про неї зафіксовані у творах Геродота, Платона, Гомера та Ксенофонта. В античних фоліантах філософи описують одностатеві стосунки як природні взаємини. Зокрема у поемі "Іліада" згадуються сексуальні зв’язки між Ахіллом і Патроклом. Гомер трактує цю близькість як норму, яка була поширена у давній Греції.
Згодом гомосексуальність з’являється у творах Шекспіра та драматурга Кристофера Марло. Одностатеве кохання можна зустріти на сторінках романів Артюра Рембо, Волта Вітмена, Вірджинії Вулф, Оскара Вайльда, Марселя Пруста та у поетичних збірках Емілі Дікінсон. Сьогодні цих представників літератури сміливо називають першими ЛГБТ-активістами, які без стигматизації описували гомосексуальні стосунки й нерідко самі мали схожий досвід.
У консервативних країнах, особливо там, де релігія домінувала у всіх сферах суспільства, гомосексуальних людей переслідували, цькували, ув’язнювали та позбавляли права обіймати різні посади. ЛГБТ-спільнота була змушена проживати не своє життя.
Геї одружувались з жінками, лесбійки виходили заміж за чоловіків і впродовж всього життя приховували свою сексуальну орієнтацію. Мільйони людей не мали права бути собою, а якщо вирішували не зраджувати собі, то сплачували за це високу ціну. Інколи це призводило до смерті.
У минулому сторіччі гомосексуалів масово лікували. Однак така терапія була більше схожа на інквізицію. Під час сеансів використовували електрошок, лоботомію та гормональні ін’єкції. Від такого "лікування" потяг до людей протилежної статі не з’являвся. Натомість закатовані пацієнти часто впадали у депресію чи закінчували життя самогубством.
Так сталося і з математиком Аланом Тюрінгом. Під час Другої світової війни він зламав код німецької шифрувальної машини "Енігма" – це дало вагомий внесок у перемогу над нацистами. Та невдовзі чоловіка заарештували за гомосексуальність і поставили перед вибором – в’язниця або гормональна терапія. Тюрінг обрав другий варіант. Це призвело до глибокої депресії. Зрештою він наклав на себе руки, отруївшись ціанідом.
Світовий та український контекст ЛГБТІК+
Сьогодні чимало геїв, лесбійок і трансгендерних людей серед відомих особистостей у всьому світі. Наприклад, єдина донька співачки Шер – Честіті Боно – здійснила трансгендерний перехід і стала чоловіком. Акторка Синтія Ніксон, відома завдяки серіалу "Секс і місто", – відкрита лесбійка.
Донька італійського актора Адріано Челентано – Розалінда – публічно заявила про бісексуальність. Йоганна Сігурдардоттір з Ісландії стала першою в історії відкритою бісексуалкою, яка очолила уряд. Відкритими геями також є прем'єр-міністри Люксембурга та Ірландії – Ксав'є Беттель і Лео Варадкар.
Про свою гомосексуальність не мовчать і відомі попзірки, модельєри, комікеси й актори: Елтон Джон, Еллен Дедженерес, Том Форд, Стефано Габбана і Доменіко Дольче, Ніл Патрік Харріс, Джоді Фостер та інші.
Публічно заявили про свою орієнтацію та гендерну ідентичність й українські зірки: травесті-діва та блогерка Монро, співак Меловін, шоумен Костянтин Гнатенко, телеведучий Анатолій Ярема та продюсер Володимир Заводюк.
Про свою гомосексуальність говорять захисники й захисниці України: Віктор Пилипенко, Анастасія Конфедерат, Сергій Афанасьєв, Ярина Чорногуз, Василь Давиденко та інші.
За різними соціологічними дослідженнями, в Україні від 450 тисяч до 1,5 млн представників ЛГБТІК+. Це велика частина населення, яка має право на юридичний захист, вільний доступ до медичних послуг й інші блага цивілізації. Ці люди гідні бути собою, жити своє єдине життя і любити кого захочуть. З цим погоджується 67% українців та українок, опитаних Київським міжнародним інститутом соціології.
"Провина" у поширенні ВІЛ
Під час епідемії ВІЛ у США (1983 рік) вірус називали GRID (gay-related immunodeficiency) тобто – імунодефіцит, пов'язаний з гомосексуальністю. Така назва виникла через гомофобію, що зростала у той час в Америці. Людей з ВІЛ одразу підозрювали у гомосексуальності.
Релігійні фанатики (й не лише вони) вірили, що поширення ВІЛ, – покарання за сексуальну революцію та одностатеві зв’язки. Спотворений образ хвороби породжував безліч соціальних проблем для людей, що жили з ВІЛ. Вони зазнавали гоніння й часто отримували відмову у медичній допомозі.
З того часу стигматизація хвороби спала, хоча повністю не зникла. Сьогодні відомо, що передавання вірусу під час сексу найчастіше трапляється у гетеросексуальних парах. Запобігти передаванню вірусу допоможе використання презервативів під час статевих контактів. Окрім того, потрібно використовувати стерильні інструменти у хірургії, гінекології, стоматології, тату-салонах та б’юті-індустрії тощо.
В Україні з ВІЛ живуть понад 250 тисяч людей, кожна третя не знає про свій позитивний статус. Щодня вірус руйнує здоров’я та впливає на якість життя українців.
Якщо його вчасно не виявити й не лікувати, це призведе до СНІДу – синдрому набутого імунодефіциту. Імунітет людини, що живе зі СНІДом, майже не функціонує. Імунна система не може чинити опір будь-яким збудникам. Хвороби прогресують, з’являються нові інфекції, організм не витримує навантаження, через деякий час настає смерть.
Для лікування ВІЛ-інфекції використовують антиретровірусну терапію (АРТ). Вона пригнічує розмноження вірусу й зміцнює імунітет. АРТ зменшує концентрацію вірусу в організмі, а згодом блокує можливість передавати збудника.
Окрім того, антиретровірусна терапія відновлює функції імунної системи, а також продовжує та підвищує якість життя. Сьогодні в Україні сотні тисяч людей приймають АРТ.
Детальніше про тестування на ВІЛ дізнавайтесь у свого сімейного лікаря або ж у кабінетах довіри. Знайти найближчий пункт тестування на ВІЛ можна у чатботі чи на сайті #ТЕСТпоруч. Де отримати АРТ під час війни – читайте за посиланням.
Як толерантно говорити й писати про ЛГБТІК+
Повномасштабна війна навчила українців об’єднуватись. Толерантність теж має навчити стояти пліч-о-пліч. Поважати вибір інших – важливий крок у спільне майбутнє.
Дискримінація, стигматизація, відчуття меншовартості й непотрібності – знайомі представникам спільноти. Відтак команда "Твій сімейний лікар" підготувала довідник, що допоможе правильно говорити про ЛГБТІК+. Ці поради пом'якшують лексикон людей, що працюють у галузях медицини, освіти, юриспруденції, державних закладах, ЗМІ й в інших установах та організаціях.
ГС "Твій сімейний лікар" для LIGA.Life