RU
Пояснення

Огляд | Чому ми старіємо у війну і чи можна це якось сповільнити: що про це каже біологія

11 хвилин
 - Фото
Ілюстрація: Depositphotos.com
11.07.2022, 07:00

Чому війна може прискорити старіння, наблизити хронічні хвороби й, головне, як цьому завадити? Нумо розбиратися!

Війна позначиться на здоров’ї всіх українців, сказав в інтерв’ю мініcтр охорони здоров’я Віктор Ляшко

Зокрема, хронічні хвороби "помолодшають" на 10-15 років, а передчасна смертність зросте через недоступність медпослуг де-не-де. Ми б залюбки написали, що це міф, але Ляшко сказав правду. 

Нелінійність старіння

Наш біологічний вік не завжди відповідає віку за паспортом, і мова не про сивину чи мімічні зморшки. 

Наше старіння може прискорюватися чи сповільнюватися відповідно до життєвих обставин.

Його, зокрема, прискорюють ультрафіолет, значна щоденна кількість їжі зі скоринкою чи солодощів, куріння, шкідливе виробництво, позмінна робота та інші проблеми зі сном, брак в раціоні городини, садовини і риби, брак фізичних навантажень чи їхній надлишок без належного відновлення, а також хронічний стрес.

Деякі з цих чинників ми ладні прибрати, а з деякими доводиться миритися бодай тимчасово, бо їх так просто не здолати. Можна надягнути легкий, але закритий одяг влітку, й сховатися від фотостаріння шкіри, а от мало спати вночі чи працювати позмінно життя примушує.

У нашого старіння є кілька вимірів. До прикладу, зупинка утворення в шкірі колагену та гіалуронової кислоти – ми це бачимо як суху зморшкувату шкіру. 

Або – спрощення нейронних мереж і, як наслідок, зменшення об’єму білої та сірої речовини головного мозку – цього вдома не побачити. 

Чи – високий рівень глюкози натщесерце, вкорочення теломерів – захисних утворень на кінцях хромосом. 

"То все гормони і нерви," – каже побутова мудрість, і цього разу не хибить.

Якщо сильно спростити, то хронічна й безлімітна дія гормону кортизолу та брак гормону мелатоніну впливають на роботу низки генів. На генетичному рівні розпочинається програма "Нащо мені чорні брови, нащо карі очі?..". 

Себто "навіщо витрачати ресурси на відновлення шкіри і піклування про цілісність хромосом, коли життя може обірватися щомиті? Навіщо жити довго, якщо життя таке нестерпне?". 

Так склалося еволюційно. Поживи трохи, переконайся, що діти виживуть, а далі – хоч трава не рости. Та ми, сучасні люди, на таке не підписувалися і хочемо ще довгенько пожити в світі, де немає Росії.

Зараз ми опинилися в ситуації, що прискорює старіння. Різною мірою, але українці навіть в умовному тилу чи за кордоном перебувають у стресі. Про стрес військових, волонтерів, медиків, рятувальників, працівників інфраструктури годі й казати. Хронічна дія кортизолу поступово висмоктує в нас сили і натискає на газ старіння.

Все перераховане погано, а порушення сну це примножує.

Порушений боями, чергуваннями, роботою, очікуванням на звістку "звідти", тривожністю, сиренами та читанням новин сон ставить жирний хрест на відновленні, поділі клітин, загоєнні ран, галуженні нейронів, ритмічній роботі систем органів і здатності мозку до раціоналізації і завзятості.

І все ж, у нас є шанси на виживання – якщо стресова ситуація з часом бодай не гіршає, ми можемо пристосуватися до неї – це також передбачено нашими еволюційно здобутими налаштуваннями.  

Крім цього, нам може допомагати гормон адреналін: коли в дуже загрозливій ситуації відкриваються сили, про які ми не підозрювали, а тіло забуває про голод і сон. І так дає шанс на виживання в буквальному сенсі.  

На додачу, наше різноманіття генів та життєвого досвіду дає нам як популяції (нації) значну стійкість. Ми відчуваємо стрес, та це не означає, що ми невдовзі геть розвалимося. Не всі, не скоро, і не аж розвалимося.

Многая літа у здоров’ї чи хворобі

Поміряти, чи в нас, українців, вкоротилися теломери на хромосомах й нейрони стали нагадувати дерева після обрізки комунальниками, ми не можемо. 

Принаймні, всім і кожному. Зате в системи охорони здоров’я є показники, що відображають, наскільки нація є здоровою, і чи не "помолодшали" хронічні захворювання. Це так звані DALYs – disease adjusted life years, тобто роки життя, втрачені через смерть від певної хвороби, чи проведені в цій хворобі. Цей показник стосується всієї популяції, проте вимірюється щодо кожної причини втрати здоров’я.

Коли порівнюють різні країни щодо передчасної смертності і втрачених років життя, то Україні до компанії добирають Білорусь, Намібію, Єгипет, Сербію та Азербайджан. А географічно і уже ціннісно близьку нам Польщу порівнюють з Естонією, Угорщиною, Словаччиною, Хорватією і Чилі. 

Україні до Польщі далеко, коли йдеться про громадське здоров’я. Хороші новини – в Білорусі все ще гірше, ніж в нас. Погані новини – в решти країн краще. Головним ризиком для здоров’я українців в доковідні часи аналітики називали харчування.

Дослідження свідчать, що і до війни 2014 року, і до 24 лютого 2022 року українці починали хронічно хворіти і помирати в значно ранішому віці, ніж люди в країнах по той бік Збруча. А надто українські чоловіки: різниця в очікуваній тривалості життя українців і українок – одна з найбільших у світі. Це 11 років. Причин цьому багато, і "погана медицина" тут не завинила. Жінки послуговуються тою самою медичною системою. Якщо хтось хоче віджартуватися, мовляв, жінки живуть довше, бо не мають дружин, то ось вам: одружені чоловіки живуть довше за самотніх, а жінки – навпаки.

Що ж в нас забирало роки у здоров’ї? Хронічні захворювання – наслідок способу життя. Ми самі його обираємо, проте щоб у цьому не схибити, потрібна добра обізнаність, гарні приклади для наслідування довкола. Так, спосіб життя значною мірою передається з покоління в покоління, особливо якщо сепарація дітей не відбувається. Або в межах пари чи кола друзів. Саме тому, коли люди вирішують боротися з певною залежністю чи змінити раціон, це слід робити разом з усіма навколо, а не самотужки, в оточенні спокус.

Так справді склалося історично, що наше оточення задає всі передумови для прискореного старіння. Не тому, що всі, як один, "ліниві і безвольні". Обізнаність і власний активний запит на зміни в способі життя – здається, саме це є наріжним каменем запобігання хронічним хворобам в нашій країні. Потрібно звідкілясь дізнатися, чого прагнути, і мати внутрішній запит на зміни свого способу життя і здоров’я. Зараз таке можна побачити, і дедалі частіше.

Травма як корінь зла

Посттравматичний стресовий розлад та його ускладнена форма є великими прискорювачами старіння, розвитку хронічних захворювань і передчасної смертності. Нині часто лунає думка, що "українське суспільство травмоване і всі будуть з ПТСРом", а поєднання цих двох тез травмує навздогін. Але все не так як здається. 

ПТСР – це тривала і уже некорисна реакція на дуже загрозливі для життя, гідності чи цінностей події, а також на втрату близьких, свідчення цих подій і робота з безпосередніми свідками.

Якщо стисло: люди, які тільки читали про війну в новинах, але живі, не втратили близьких чи дім, не ризикують розвинути ПТСР. Інше запитання: чи багато таких людей?

ПТСР псує здоров’я і прискорює старіння кількома шляхами. Перший і очевидний – поведінковий, коли людина в намаганні полегшити свій стан вживає багато алкоголю чи курить, заїдає стрес чи не може їсти або їсть лише неповноцінну їжу, як-от білий рис чи яблука - бо решта "не лізе". Порушення сну внаслідок травматизації відкриває браму для практично всіх хронічних захворювань і посилює тривожність. 

Існує також так званий ускладнений посттравматичний розлад. Про нього говорять, коли травмованість проявляється в буденному житті не лише як нав’язливі спогади чи надмірна реакція на тригери, як-от вибухи чи запах лікарні, а як відлюдкуватість, неспроможність вести повноцінне соціальне життя, залежна поведінка, агресивність тощо. Як в героя фільму "Форест Гамп", ветерана війни у В'єтнамі лейтенанта Дена. В цього персонажа ПТСР минув, до речі. 

Другий шлях впливу травми на здоров’я йде від амигдали в глибині головного мозку через автономну нервову систему до внутрішніх органів. Результатом є налаштування тіла на програму самознищення "Нащо мені карі очі". Зокрема, ветерани В’єтнамської війни з ПТСР удвічі частіше помирали від коронарної хвороби серця, аніж їхні побратими без ознак ПТСР. Йдеться про період у 15 років, упродовж якого відстежували їхній стан. Водночас що важчий був розлад, то більший був індивідуальний ризик розвитку хвороби серця.

Протилежністю ПТСР є не посттравматичне зростання, а стійкість, чи ще кажуть резильєнтність – від слова resilience. Стійкість – це здатність переживати травматичні події і не розвивати ПТСР, шукати вихід, не опускати руки і дивитися вперед. Це не означає, що стійкій людині все байдуже – вона намагається поратися з пережитим та інтегрувати цей досвід, як кажуть психотерапевти. 

Стійкість має принаймні шість вимірів: 

  • вміння співпрацювати,

  • завзятість,

  • спокій,

  • здатність до раціоналізації, 

  • піклування про здоров’я, 

  • розуміння, за що боремося.

Цікаво, що схильність людини до травматизації і стійкість не є дзеркально симетричними протилежностями. Схильність до розвитку ПТСР певною мірою зумовлена генетично, в той час, як стійкість є життєвим надбанням, якому вчаться.

Схильність до травматизації має спільне генетичне коріння з невротичністю, проблемами зі сном, депресивністю, ймовірністю розвитку шизофренії, а також астмою і коронарною хворобою серця. Де тонко, там і рветься. 

Що з цим робити

Глобально: 

  1. Нам потрібна оновлена медична система з "людським обличчям". Медицина не "робить здоров’я", вона намагається зберегти його хоч якось, коли уже не все гаразд. 

  2. Нам потрібна якнайскоріша перемога над Росією.

  3. Відновлення економіки і добробут точно допоможуть зберігати здоров’я. 

Персонально. Що може зробити кожен із нас уже зараз, аби не дати вкрасти в себе здоров’я?

Стисло: слід адаптуватися до стресу, налагоджувати сон, покращувати спосіб життя, діагностувати та долати ПТСР разом з фахівцями і розвивати стійкість.

"Але як?!.. – запитаєте ви. – Звучить як насмішка".

У роботі з адвокації здоров’я я раз-у-раз наражаюся на одну й ту саму перешкоду – відсутність власного запиту на зміни. Якщо людина уже має певні проблеми, але не хоче їх визнавати чи не готова брати відповідальність за їхнє вирішення, ніхто і нічого не допоможе. 

Зараз ще й додався потужній зовнішній чинник негараздів – масштабна війна, на яку можна все списати. Підсвідомо. Тому відповідь на запитання "Як не дати вкрасти в нас роки якісного життя?" – сформулювати на це власний запит. 

Людина з запитом на здоров’я шукатиме інформацію, дослухатиметься настанов лікаря і не побоїться піти до психотерапевта чи психіатра.

Сил на такий запит може не бути, це факт. Людина, яка пережила втрату, уже в депресії, уже хронічно хвора чи яка не знає про такі абстракції як "запит на здоров’я", не робитиме нічого з цього. 

Має вигляд, що єдиний вихід – щоб хтось поруч підставив плече і був таким собі соціальним протезом доти, поки людина не виборсається. Тут потрібні любов – з одного боку, і довіра – з іншого. "Мені зле і сил немає, але якщо ти кажеш, що треба випити пігулку і піти пройтися парком – гаразд."

Україні потрібні люди, здатні кваліфіковано працювати з травмою. Можливо, на запитання "А що я можу зараз вдіяти?" хтось відповість собі: "Піду вчитися працювати з тими, хто вижив після пекла". 

Можна піти до сімейного лікаря, поки тихо, поміряти тиск, оновити потрібні щеплення, дізнатися свій рівень глюкози в крові натщесерце (це перша сходинка в діагностиці діабету), пройти спірометрію (виміряти робочий об’єм легенів – це діагностика хронічного обструктивного захворювання легенів). 

Це звучить як байка, проте спів хором і монотонна робота руками зменшують тривожність. 

Піти плести маскувальні сітки чи різати овочі на сублімовані борщі (ще й співати там) – це уже план.

Якщо ви зараз кинете курити (електронні пристрої зокрема), це буде потужна заявка на довге і якісне життя. 

Важливо ще те, що коли хтось вирішує порвати з залежною поведінкою, оточення має повністю це підтримати і вчинити так само.

Важко не курити, коли всі вийшли на перекур і кличуть з собою. Тому такі зміни в способі життя мають бути вірусними, і цього разу вірусність корисна.

Люди люблять формули, чарівні пігулки і універсальні правила. То пропоную формулу щодо збереження якісних років життя. 

"Чи сподобається це Путіну?"

Він не хоче, щоб українці жили, ще й довго та повноцінно. Не хоче, щоб ви добре спали, зверталися до психотерапевта, долали травми, допомагали іншим.

Не хоче, щоб ви покинули курити і навчилися говорити про свої потреби або визнавали помилки, чи відчували вдячність, радість і співали хором.

Саме тому це і потрібно робити. 

Дарія Озерна, біологиня та медична журналістка, для LIGA.Life

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини