Зміст:
  1. "Скринька Пандори": революція, яку можуть запустити українці
  2. Як працювати з колективною травмою війни
  3. Реконструкція: як відновлювати дбайливо
  4. "М’яч на боці держави": хто відповідатиме за зміни

Архітектура, як і культура, завжди була дзеркалом суспільства та його історії. Війни, революції й природні катаклізми залишають своє відображення у спорудах та меморіалах, перекладаючи трагічні події на мову архітектури. Повномасштабне вторгнення Росії — трагедія, яка здатна кардинально змінити архітектуру в Україні й дати початок не тільки новим стилям, а й парадигмі. 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Цей процес відбувається вже зараз — ми розповідали про те, якою архітектура може бути після війни. Але не варто забувати, якою ціною ми отримуємо ці "зміни" — руйнування десятків тисяч будівель, розбомблені театри та лікарні, втрата пам’яток архітектури. Українське суспільство проживає одну з найскладніших травм у своїй історії, і нова архітектура має цю травму враховувати, причому робити це дуже обережно. 

LIGA.Life поговорила про це з викладачкою Bartlett School of Architecture, авторкою проєкту Kharkiv Architecture Manual, архітекторкою та дослідницею історії архітектури Євгенією Губкіною і розпитала — як архітектурна сфера має працювати з трагедією війни.

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни

"Скринька Пандори": революція, яку можуть запустити українці

Війна диктує нові вимоги до архітектури, порушує питання цінностей та відповідальності проєктувальників. Це стосується не тільки безпеки та надійності архітектурних споруд, а й морально-етичних аспектів — наприклад, чи зможуть тепер архітектори братися за монструозні та "шкідливі для міста" проєкти або співпрацювати з росіянами заради грошей?

Однозначна відповідь — нова архітектура та її творці вже не будуть такими, як раніше. Вторгнення росіян відкрило так звану скриньку Пандори, що може привести до революції в архітектурній сфері в Україні та й у світі загалом, вважає Євгенія Губкіна.

Утім, додає, що поки зарано говорити, якими будуть архітектурні наслідки цієї революції — це щось, що тільки формується. "Це не щось погане, навпаки — це найцікавіше. Адже перед нами насправді можливості формування нових ідей, не просто якогось стилю — ми можемо запропонувати нову парадигму", — коментує Губкіна.

Щоб втілювати ці революційні зміни, українські архітектори мають проробити складну інтелектуальну роботу. Завдяки травматичному досвіду війни наші фахівці стали одними з найпрогресивніших фахівців у світі — це помітно під час дискусій на різних рівнях, ділиться Євгенія:

"Зараз бути українцем — це насамперед мати той важкий досвід війни, який ми усі отримали. І цей досвід зробив молодих і навіть досвідчених українських архітекторів флагманами (у сфері. — Ред.). Це відчувається під час дискусій — наскільки ми прогресивніші, глибші та значно чутливіші до більшості тем, на відміну від наших закордонних колег".

Проблема в тому, що зараз у всіх українців дуже мало ресурсу на інтелектуальну роботу, адже є нагальніші потреби.

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Будинок в Ірпені (Фото: Ksenia Kazak / unsplash)

Щоб не втратити цінний потенціал, усі інсайти та напрацювання під час війни Губкіна радить перетворити у щось теоретично-освітнє — наприклад, видавати літературу, засновувати школи, студії тощо. 

"Важливо це не втратити. Бо зараз це емоційний поштовх, коли усі відгукуються на те, що відбувається. Але якщо з цим нічого не робити — це залишиться на рівні емоцій", — каже Євгенія.

Як працювати з колективною травмою війни

Коли архітектор береться за складний проєкт, який рефлексує на тему війни, — він стає  свого роду медіатором між суспільством і тим, що відбувалось у минулому. 

Саме цьому присвячений проєкт Kharkiv Аrchitecture Manual — це цифровий путівник Харковом, що має мобільний застосунок. З початком війни пам'ятки архітектури Харкова опинилися під загрозою знищення через постійні обстріли. Водночас на тлі такої загрози цінність об'єктів спадщини значно зросла, так само як і підвищилася цікавість до історії та пам'яті цих місць, зазначає Євгенія.

"Це комунікативна робота. Наші архітектори зараз мають усі шанси, щоб трансформувати підхід "ми інженери, які вміють декорувати й заробляють гроші" у те, щоб стати медіаторами у складному процесі відновлення", — каже Губкіна й додає, що відбудова — це не лише фізичне, а й ментальне відновлення також:

Нам усім треба відновлюватися ментально у нашій колективній травмі. Це не індивідуальна травма — це травма мільйонів.

За словами Євгенії, нова архітектура повинна враховувати колективну травму не лише у локальному контексті, а й у загальнонаціональному. Тобто трагічні події у Бучі, Ірпені, Ізюмі, Херсоні мають знайти відбиток у спорудах як цих міст, так і всієї України.

Жорстоко зруйновані росіянами будівлі, як-от будинок в Бородянці або місця масової загибелі людей, — це символи війни, які не можна ігнорувати. Ще гірше — будувати на їхньому місці нові споруди.

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Руїни будинку в Бородянці (Фото: facebook / Ірина Венедіктова)

"Як можна будувати щось нове й забути те, що відбулось з будинком у Бородянці чи з театром в Маріуполі? Це не щось естетичне — це про етику, про пам'ять та нашу травму. У нас немає іншого шляху — ми маємо стати протилежністю нашим сусідам, які хочуть все засипати, закрити й побудувати щось нове, щоб усі забули", — розмірковує архітекторка.

Об’єкти, де відбулися найтрагічніші події, мають перетворитися на меморіали або ж зазнати консервації, якщо це не зашкоджуватиме безпеці людей й не призведе до нових травм. Чи варто залишати руїни, чи якось модернізувати їх — індивідуальне завдання кожного архітектора.

У приклад Євгенія ставить Меморіальну церкву кайзера Вільгельма у Берліні, яка була частково зруйнована 1943 року внаслідок бомбардування союзників.

Після війни руїни вирішили знести й побудувати на тому місці нову будівлю, але мешканці Берліна виступили проти — газети почали отримувати тисячі листів з проханням не робити цього. Влада міста дослухалась до громади й законсервувала руїни. Згодом архітектор Егон Аєрман додав до них нові модерністські елементи. 

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Церква кайзера Вільгельма у Берліні (Фото: George M. Groutas / flickr)

"Це про вислів, це така нарація певних сенсів через архітектуру. Що ми будемо доносити — це вже більш-менш здається зрозумілим. Але яким чином це має бути, якими символами чи архітектурними висловами — залежить від архітектора, його досвіду та здатності відчувати цю травму", — каже Губкіна, зазначивши, що таким висловом завжди були меморіали — архітектурна форма, яка акумулює пам’ять про війну. 

Але зараз на часі меморіали, які уникають глорифікації (прославляння війни. — Ред.), а навпаки — передають її жахливу руйнівну сутність.

Тонко меморіал працює з темою війни у проєкті "Кільце пам'яті" паризького архітектора Філіпа Проста — об’єкт створено на кладовищі Нотр-Дам-де-Лорет у Франції на честь сторіччя Першої світової.

Заохочення та залучення наших фахівців до меморіальних проєктів було б дуже корисним для архітектурної спільноти. Євгенія радить працювати над вдосконаленням конкурсних процедур та механізмів організації такого залучення.

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Меморіал Філіпа Проста у Франції (Фото: © Aitor Ortiz / dezeen.com)

"Архітектори насправді мріють створювати щось сміливе. Архітекторів у нас багато, а от подібної роботи раніше було мало — і якби їм давали робити такі меморіальні речі, це була б чудова ідея", — зазначає Губкіна. 

Реконструкція: як відновлювати дбайливо

За усіма конвенціями, які Україна підписала ще на початку незалежності, ми повинні відновлювати усі історичні архітектурні пам’ятки у тому вигляді, в якому вони були, — незалежно, що спричинило руйнацію.

Утім, реконструкція пошкоджених унаслідок війни будівель подібна до складних хірургічних операцій з великою кількістю ризиків, коли від рішення лікаря залежатиме доля пацієнта. 

Якщо ситуації дійсно складні, наприклад, є загроза обвалу будівлі, — реконструкцію проводять відповідно до чинних протоколів, каже Губкіна. Загалом слід враховувати три наступні аспекти:

  • економічна доцільність — чи є сенс відновлювати будівлю, чи це економічно обґрунтовано;
  • питання безпеки — які ризики можуть виникнути під час відновлення, чи будуть ризики для потенційних користувачів;
  • пам'яткоохоронний статус — якщо історичне значення будівлі важливе, то не можна її залишати занедбаною.

Щодо контексту Харкова та інших міст, які зазнали дуже сильних руйнувань (але залишаються підконтрольні Україні. — Ред.), варто говорити про досвід німецького Кельна, який практично був зруйнований вщент під час Другої світової. Бомбардуваннями знищили 80% території міста — вціліли близько 300 споруд.

Але після війни влада Кельна зробила ставку на збереження історичної сітки вулиць та автентичності забудови. Споруди, що збереглися,  намагалися реставрувати, відновлюючи їхній оригінальний вигляд та зберігаючи поверховість. 

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Руїни Кельна у 1945 році (Фото: wikipedia.org)

Одним з найважливіших кроків, що дозволив зберегти місто, було відновлення романських церков та готичних соборів по всьому Кельну.

"Але визнаймо: зараз ми точно не потягнемо автентичного відновлення усіх зруйнованих пам’яток. Те, що росіяни зробили з Харковом і Черніговом, — архітектурно це катастрофа, зараз нам не під силу відновлення всіх будівель", — каже Губкіна.

Зазначає, що такі споруди треба спочатку стабілізувати, щоб вони не руйнувались від природних факторів — на це варто залучати кошти донорів і партнерів. "А колись, коли на це будуть виділені бюджети, одну за одною, раз на квартал починати поступово відновлювати", — зазначає архітекторка. 

"М’яч на боці держави": хто відповідатиме за зміни

Громадянське суспільство в Україні дуже свідоме й оперативно реагує не тільки на соціальну несправедливість, а й на проблеми архітектури — пригадати хоча б випадок з будівлею "Квіти України", коли активісти консолідувались і зупинили незаконне знищення пам’ятки. Утім, судові процеси між девелоперами та громадою тривають досі. 

До громадянського суспільства жодних питань немає — є питання до держави. І ось зараз м'яч на її боці.

Чи зможуть ті зміни, які відбулись у світогляді українців під час війни, якось просочитись у законодавство щодо архітектури — питання насамперед до регуляторів забудови, а також міністерств культури та інфраструктури. Як громадянське суспільство ми повинні продовжувати протестувати проти незаконної забудови, вимагати реформування сфери нерухомості й тиснути на профільні інституції та місцеву владу.

Травма мільйонів. Як архітектура повинна працювати з трагедією війни
Салтівка у Харкові після обстрілів (Фото: facebook / Kirill Gonchar)

"Якщо ми говоримо про нові етику і мораль, то ці поняття дуже тісно пов'язані з регулюванням. Якщо не буде регулювання, а тільки гроші все вирішуватимуть, то ми скотимось у "трампізм" — скло, гроші, будуй де хочеш, вище, більше. Ні, тепер уже не можна робити все, що заманеться. Це вже не наш шлях", — наголошує архітекторка.

Щоб популяризувати нову архітектуру та її терапевтичну функцію, слід виводити ці теми з інтелектуальної чи суто професійної дискусії, "перекладати" на широку, загальнодоступну або навіть політичну мову. Наприклад, створювати та просувати у ЗМІ матеріали, які б доносили ці сенси до загалу на рівні понять "хороший" та "поганий".