Казати промови замість тостів і роззуватися в домі: які звички українців дивують іноземців

Не так давно LIGA.Life писала про українські страви, які дивують жителів інших країн, і навпаки — про гастрономію та харчові звички іноземців, що привернули увагу українців. Цього разу ми вирішили піти далі і продовжити знайомство з різноманіттям культур. 

Що з побутових звичок і поведінки українців дивує і часом навіть вражає іноземців? LIGA.Life поставила це запитання людям із різних куточків світу й отримала цікаві відповіді. 

Звісно, кожен коментар відображає індивідуальний досвід героїв цього матеріалу. Це порівняння і висновки, які робили конкретні люди, спілкуючись із конкретними українцями. Однак це цікаві спостереження, в яких хтось може впізнати себе і подивитися на власну поведінку під іншим кутом. А рефлексія ще нікому не завадила!

Спілкування. Відкритість для нових знайомств і мистецтво смол токів

Індонезієць Колін зацікавився українською культурою після знайомства з біженцями на Балі. Сьогодні він вивчає українську мову й бере участь у підтримці проукраїнських акцій у себе вдома. 

"Усі українці тут дуже щирі, добрі, порядні і справедливі. Наші культури багато в чому схожі, та є відмінності. Наприклад, індонезійці завжди готові першими підійти до незнайомців і про щось запитати. Ми частіше посміхаємося та вітаємося з іншими. Натомість українці не завжди готові почати розмову, якщо я не заговорю першим", — розповідає Колін. 

А от у себе вдома українці завжди відкриті до спілкування, зазначає Томас. Він народився у Шотландії, жив у Швейцарії, а в молодості близько 10 років був шкіпером на вітрильних човнах, тож багато подорожував світом. Сім-вісім років тому чоловік на мотоциклі вперше відвідав Україну, де розпочав власний гуманітарний проєкт — допомагав родині старого музиканта. Згодом познайомився й одружився з українкою, а після виходу на пенсію вирішив залишитися з нею в Ніжині. 

"Тут живе близько 60 000 людей, моя дружина досить відома і знає багатьох. Тож коли ми виходимо на прогулянку містом, вона може зупинятися по 20 разів на невеликі п’ятихвилинні розмови з іншими українцями. Це розмови задля розмов, бо людям просто подобається спілкуватися одне з одним", — розповідає Томас. 

Навіть під час зустрічі на заправці чи в супермаркеті, додає чоловік, люди часто намагаються розпочати з ним легку бесіду та запитати, як справи. Тож іноземцю, який ще мало спілкується українською, доводиться відповідати жестами і пояснювати все на руках.

Побут. Взуття в домі та окрема вбиральня

Про відкритість до спілкування та нових знайомств розповідає й аргентинець Луїс. Чоловік живе в Німеччині, двічі відвідував Київ у 2021 році і навіть взяв участь у Київському напівмарафоні.

"Українці мають дивовижне почуття гостинності. Вони часто запрошують до себе на обід чи в гості, навіть коли щойно зустрілися з людиною. Цей рівень доброти й відкритості дійсно особливий", — каже він і додає: "Чоловіки в Україні такі ж доброзичливі та привітні, як жінки. Між ними немає великої різниці, тому я знайшов тут чимало чудових друзів". 

За спостереженнями Луїса, українські жінки виділяються своїм стилем і модним вибором. На відміну від представниць багатьох інших країн, українки, як правило, одягаються більш елегантно, жіночно та вишукано, стверджує він. 

Що стосується одягу і побуту, то, мабуть, найчастіше герої цього матеріалу називали таку цікаву для себе звичку українців, як знімати взуття у будинку. Однак якщо для індонезійця Коліна це нормально, адже у його культурі також не прийнято носити взуття вдома, то для жителів США і Бельгії це в дивину.

"Більшість бельгійців не знімають взуття, коли заходять до будинку. Хіба що воно дуже брудне. Ми просто ходимо по дому взутими. Українці ж зазвичай роззуваються у будинку", — розповідає Стів.

Від початку повномасштабної війни чоловік почав волонтерити і допомагати українцям, які шукали прихисток у Бельгії. Зокрема, на кілька місяців прийняв у себе вдома українську родину. Каже, що помітив різницю між теплолюбністю українців та бельгійців. Наприклад, якщо зазвичай Стів опалює свій будинок взимку до 19, максимум 20 градусів за Цельсієм, то для українців, які обігрівають свої оселі значно більше, це холодно. 

Про цікаву звичку знімати взуття в домі каже і Майлз зі США. Своє перше знайомство з Україною він розпочав зі Львова у 2015 році, згодом став регулярно відвідувати Київ. Певний час чоловік жив у столиці — за ці роки він встиг познайомитися з багатьма місцевими жителями, знайти друзів та дівчину, а також вивчити побут і звички українців. 

"Українці постійно знімають взуття вдома, на противагу американцям, які рідко це роблять. Напевно це тому, що американці постійно пересуваються на авто", — каже Майлз і розповідає про інше своє спостереження: "Американці без проблем лежать у ліжку одягнені у джинси, штани або шорти. Звісно, ми знімаємо взуття, але українці чомусь вважають, що від цього брудниться все ліжко". 

Що стосується дому, чоловіка дивують окремі приміщення для туалету та ванни в українських оселях. Він вважає таке використання простору нераціональним.

Їжа. Незвичні страви та етикет у ресторані

Про незвичні для іноземців українські страви LIGA.Life випускала окремий матеріал, тож не будемо на цьому зациклюватися. Там є і про рідкісну для європейців гречку, до якої ще не звик швейцарець Томас. І про незвичний для азійців холодець, який індонезієць Колін називає "желе з м’ясом": 

"Це дуже дивна страва для мене, але я починаю звикати. Я дуже радий, що у нас на Балі є українські ресторани. Їх тут більше, ніж один. Це дозволяє мені відкривати нові смаки, яких я раніше ніколи не пробував". 

Однак цікавим є те, як у різних країнах підходять до етикету в ресторанах. Наприклад, в Індонезії ніколи не кажуть слово "Хочу", коли замовляють якусь страву чи напій у закладі, зазначає Колін: 

"Навіть я, балієць, ніколи не кажу до офіціанта: "Я хочу це чи це". Це просто звучить погано і дуже егоїстично. Тож я завжди нагадую про це українцям і раджу використовувати фрази: "Можна мені..?", "Чи є у вас..?"

Натомість зовсім інший підхід у Майлза зі США. Чоловік розповідає, що для американців рідкість, коли хтось у ресторані показує на позицію в меню і запитує: "Чи є у вас це?" Так само, як і не поширені QR-коди для меню:

"Звісно, QR-коди існують. Але в основному вони "неприйнятні" у наших ресторанах". 

Стосунки. Пріоритет дітям і довіра

Гвінеєць Ісса приїхав до Києва у 1986 році, закінчив Національний авіаційний університет, одружився з українкою та вже 38-й рік живе тут. Чоловік має власну справу, очолює гвінейську діаспору та громадську організацію "Африканська рада в Україні". Каже, що окрім повної відмінності у кліматі, звичаях, кухні, психології та зовнішності, за майже 40 років помітив, як відрізняються стосунки в українських сім’ях:

"Діти та їхнє виховання тут завжди у пріоритеті. Жінки дуже активні і багато працюють, навіть в обслуговуванні залізниці. Чоловіки теж працелюбні, вміють усе робити по дому, наприклад, ремонт. Але потребують присутності жінки для контролю". 

А от Луїс із Аргентини вважає український погляд на стосунки більш традиційним, ніж у себе на батьківщині: 

"Я подорожував сам і помітив деякі культурні відмінності у стосунках. Багато українських жінок дивувалися, що для моєї дружини нормально, коли я подорожую соло. Думаю, це відображає більш традиційний погляд на стосунки в українській культурі".

Закон. (Не)безпека і відповідальність

За понад три роки життя в Україні швейцарець Томас помітив чимало позитивних якостей і звичок місцевих жителів. Однак, каже, є речі, які можуть його вивести із себе. Приміром, безпека на дорогах: 

"Коли я їду містом зі швидкістю 60 км/год, хтось раптом може з’явитися і їхати за два сантиметри позаду мене. У такому випадку я можу просто зупинитися, вийти із авто і прокричати цій людині: "Ви що, божевільний?" Щойно українці стикаються з кимось, хто демонструє владу, вони стають схожими на хлопчаків, що наробили лиха".

Така ж історія, додає чоловік, може трапитися у державних установах на зразок міграційної служби. 

"Коли до мене не ставляться з повагою, я злюся і ставлю цю людину на місце", — каже він.

На думку Томаса, це пов’язано із різними підходами до законодавства. У Західній Європі, пояснює він, усе до найменших дрібниць регулюється законом: від пенсії до форми бананів у супермаркеті. Тож свобода тамтешніх жителів полягає не в тому, що вони хочуть, а в тому, що вони не можуть робити. 

"Тут усе навпаки: люди роблять, що хочуть, а потім мають справу з наслідками. Втім, коли щось іде не так, українці показують дуже високий рівень відповідальності, на відміну від багатьох західних країн, де до людей ставляться, як до недоумків", — додає чоловік. 

Також він дивується, коли в тутешніх лікарнях медперсонал ввечері зачиняє двері на ключ: 

"За останні два-три місяці я двічі був у лікарні. І мені дуже незвично, коли всі двері вночі медсестри зачиняють на ключ і забирають його. У випадку надзвичайної ситуації їм потрібно буде шукати ці ключі, аби випустити людей із лікарні. Що станеться, якщо спалахне пожежа чи влучить ракета?"

Водночас у переліку незрозумілих звичок українців американець Майлз називає присутність на роботі, коли людина хвора.

"Я припускаю, це тому, що бос їм не довіряє. Але від цього хворіє весь офіс. У результаті продуктивність падає ще більше", — додає він. 

Традиції. Промови замість тостів і забобони

Друга найбільш поширена звичка українців, про яку нам розповіли іноземці, — виголошення промов замість тостів на застіллях. Про неї згадує і Стів із Бельгії:

"Українці завжди на подіях кажуть тост-промову. Вони не кажуть просто: "З днем народження!" чи "З Новим роком!", а завжди висловлюють свої найщиріші побажання на кілька речень, благословляють сім’ю і так далі. Тут у Бельгії ми просто кажемо: "З днем народження!" і запрошуємо випити".

Луїс із Аргентини звертає увагу на цікаві вірування та забобони, які він помічав за своїми знайомими. Наприклад, одна його подруга з України вмиває обличчя росою для молодості, а інші не передають нічого через поріг — спершу необхідно зайти до приміщення.

"Ці маленькі звичаї додають глибини культурному досвіду", — каже чоловік. 

Індонезієць Колін згадує про цікаву і раніше невідому для себе традицію відзначати День святого Миколая, а також відзначати Різдво 7 січня (з цього року українці на Балі святкують Різдво за новим календарем):

"Тут не чули про концепт святого Миколая та святкування на його честь. Також у нас немає православного християнства, тільки католики і протестанти. Тож на початку для мене було трохи новим святкувати тричі: до Різдва, 25 грудня і ще раз у січні". 

Також хлопець розповідає про патріотизм українців, який охоплює усіх навколо. Так, за словами Коліна, в Індонезії не можна публічно вивішувати прапор іншої країни. Але українці знайшли спосіб вшанувати свою батьківщину та нагадати про дім.

"Люди інколи чіпляють блакитні та жовті стрічки на свої скутери. Інші можуть прикріпити символ тризуба на байк, просто щоб ідентифікувати себе як українців. Оскільки це не прапор, то поліція не може затримати їх. Навіть я маю блакитну та жовту стрічки, тож коли ми бачимо одне одного на вулиці, то можемо привітатися", — ділиться він.