Насилля, нетривіальні діалоги та Вайнштейн: культовому "Кримінальному чтиву" виповнилось 30 років

14 жовтня 1994 року у світовий прокат вийшов фільм "Кримінальне чтиво" Квентіна Тарантіно. Стрічка з масою відсилань до попкультури про вбивць, які обговорюють різницю між європейським та американським чизбургером та цитують рядки з Біблії, шокувала глядачів й критиків своєю жорстокістю, нецензурною лексикою та нелінійним сюжетом. Фільм отримав "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі й зробив імʼя Квентіна Тарантіно всесвітньо популярним. Крім того, це був перший незалежний фільм (з бюджетом у $8 млн), який зібрав у світовому прокаті понад $200 млн. "Кримінальне чтиво" також відродило кар’єру Джона Траволти, зробило зірками Семюеля Л. Джексона та Уму Турман, а Брюса Вілліса ще відомішим, ніж він був до того.

З нагоди 30-річчя "Кримінального чтива" Liga.Life розповідає, як стрічка була створена, чому вона стала культовою і як через 30 років сприймається цей фільм.

Від короткометражки та трилогії до повнометражного фільму

На початку 90-х років Квентін Тарантіно працював у магазині відеопрокату. Дивився з ранку до вечора дешеві голлівудські фільми. І мріяв зняти своє кіно, відверте та сміливе.

Над "Кримінальним чтивом" він почав працювати разом зі своїм другом Роджером Аварі. Спочатку проєкт задумувався як короткометражка, тому що її простіше знімати, як думали творці. Але згодом проєкт переріс повнометражну трилогію. Першу частину мав створити Тарантіно, другу — Аварі, а третю — інший режисер, який так і не зʼявився. Початковим натхненням для них став трисерійний фільм-антологія жахів "Чорна субота" 1963 року, італійського кінорежисера Маріо Бави.

Робота над сценарієм зупинилась через те, що Тарантіно придумав інший сценарій про банду грабіжників й зайнявся зйомками свого режисерського дебюту "Скажені пси". Після виходу цієї стрічки він отримав певне визнання. Але ще не став зіркою світового масштабу.

Презентації "Скажених псів" на європейських фестивалях та життя в Амстердамі — це був перший досвід знайомства Тарантіно з новою культурою, яка відрізнялась від американської. Ці культурні відмінності між європейцями й американцями так вразили режисера (наприклад, те що в Європі до картоплі фрі частіше беруть майонез, а не кетчуп), що потім знайшли своє відображення в сценарії "Кримінального чтива". Зрештою, коли сценарій був завершений, кожен персонаж фільму мав свій прототип у незліченних голлівудських фільмах B-класу. Наприклад, харизматичні вбивці в темних костюмах, що ведуть філософські діалоги (герої Траволти та Джексона) — це референс до кілерів, яких зіграли Лі Марвін і Клу Гулагер у фільмі Дона Сігела "Вбивці" 1964 року. А героїня Уми Турман, Мія, дружина гангстерського боса, є своєрідною версією фатальних жінок з нуарних фільмів 40-х років, таких як Ріта Гейворт або Ава Гарднер, тільки зі стрижкою Анни Каріни, героїні Годара з французьких фільмів "нової хвилі".

Занадто "божевільний сценарій"

Після написання сценарію новою проблемою стало знайти фінансування для "Кримінального чтива".

Португальська акторка Марія де Медейрос, яка зіграла у фільмі партнерку Брюса Вілліса, Фаб'єн, згадує про особливість "Кримінального чтива" та самого Тарантіно: "Для початку, у фільмі багато діалогів. Існує загальноприйняте правило: ви повинні "показувати", а не "розповідати", але Тарантіно часто надає перевагу словам над дією. А те, що персонаж Траволти, Вінсент Вега, раптово гине посеред фільму — це ще одне майже єретичне рішення Тарантіно (щоправда, пом'якшене іграми Тарантіно з хронологією, що дозволяє Траволті продовжувати жити після смерті)".

Лоуренс Бендер, продюсер першого фільму Тарантіно "Скажені пси", приніс сценарій "Чтива" до кінокомпанії Jersey Films. Та виділила $1 млн на подальшу розробку, отримала права на дистрибуцію й мала далі продати цей сценарій кінокомпанії Columbia TriStar. Втім, тодішній керівник TriStar Майк Медавой визнав його "занадто божевільним".

Роджер Аварі переказував реакцію студії: "Це найгірше, що коли-небудь було написано. Це не має жодного сенсу. Хтось помирає, а потім оживає. Це занадто довго, жорстоко і не можна екранізувати".

Після цього Лоуренс Бендер відніс сценарій до Miramax Films, колишньої незалежної студії, яку нещодавно придбала Disney. Miramax заснували й очолювали Боб Вайнштейн та його славнозвісний брат Гарві Вайнштейн. Обидва були захоплені сценарієм. Й "Кримінальне чтиво" став першим проєктом, який Miramax Films повністю профінансувала, після придбання студії компанією Disney. Згодом, на подкасті Джо Рогана, Тарантіно згадував, що Гарві Вайнштейн став для нього як батько. Він також знав про деякі аспекти поведінки Гарві Вайнштейна (відомий продюсер перебуває за ґратами через звинувачення у харасменті й десятках зґвалтувань від голлівудських актрис), але запевняв, що не знав про жодні зґвалтування.

Для того, щоб знизити витрати на виробництво, Бендер реалізував план платити вісьмом головним акторам однакову суму на тиждень, незалежно від їхнього статусу. Актори погодились на невеликі зарплати із відсотком від прибутку.

На головні ролі були запрошені Джон Траволта, Семюел Л. Джексон, Ума Турман і Брюс Вілліс. Найвідомішим на той момент був власне Вілліс. У нього за спиною вже був "Міцний горішок" та "Останній бойскаут" Тонні Скотта. Завдяки його імені компанія Miramax Films зібрала $11 млн лише з продажів прав на показ фільму по всьому світу, фактично забезпечивши його прибутковість. Траволта переживав занепад карʼєри, і Вайнштейн погодився його взяти тільки після вмовлянь Тарантіно. А Джексон і Турман були молодими акторами, чиї зірки запалали тільки після виходу фільму.

Фільм, який змінив індустрію незалежного кіно

"Квентін Тарантіно — це Джеррі Лі Льюїс у кінематографі, виконавець, якому байдуже, чи розірве він піаніно, аби тільки всі були в захваті. Його новий фільм "Кримінальне чтиво" — це комедія про кров, кишки, насильство, наркотики й наручний годинник, який здійснює подорож крізь покоління", — пише у своїй рецензії всесвітньо відомий критик Роджер Еберт.

Критики прийняли "Кримінальне чтиво" схвально. Спекуляції й обговорення щодо того, що ж було в портфелі одного з головних героїв, одразу зробили стрічку національним культурним феноменом. Причому не тільки в США й не тільки сам фільм. В Британії, наприклад, хітом став і сценарій, який був випущений у формі книги та увійшов до списку бестселерів.

Однак стрічка спровокувала одразу декілька важливих обговорень. По-перше, насильство, якого у "Кримінальному чтиві", як на 1994 рік, було дуже багато. Глядач того часу просто був не готовий до такого. Деякі політики навіть намагались заборонити фільм. Але не вийшло. Крім того, "Кримінальному чтиву" та іншим фільмам Тарантіно дорікали надто частим використанням "н-слова". Дехто навіть звинувачував режисера у расизмі. Однак Тарантіно завжди наполягав, що таким чином він робить діалоги своїх героїв більш автентичними. До того ж така лексика — це, навпаки, нагадування суспільству про існування расизму як такого. Й заклик до дискусій.

Ще одна річ, яку інкримінують "Кримінальному чтиву" — це трансформація інді-виробництва. Річ у тім, що до цього фільму, незалежне кіно було притулком для унікальних режисерів, які хочуть експериментувати. Вони відзначалися творчою свободою, готовністю до ризику та байдужістю до касових зборів. Незалежний фільм вважався комерційно успішним, якщо він досяг хоча б беззбитковості. "Кримінальне чтиво" продемонструвало, що ця ніша також може приносити гроші (й окупитись у 25 разів від свого бюджету). Голлівуд захотів отримати свій шматок пирога. Великі студії почали інвестувати в незалежні фільми й, звісно ж, за старою звичкою, хотіли контролювати всі процеси та тиснули на режисерів. Ті, своєю чергою, йшли на компроміс. Це призвело до кризи ідентичності незалежного кіно.

Джеймс Менґолд, сьогодні відомий, як режисер "Логана", "Форд проти Феррарі" та "Індіани Джонса", згадує, як намагався зняти свій наступний фільм після "Поліцейських" (1997). Коли він звернувся до Miramax за фінансовою підтримкою, йому дорікнули, що він не схожий на Тарантіно. "Квентін зробив цю кляту компанію такою, якою вона є сьогодні!" — почув він тоді. Результатом стало те, що студії стали охочіше давати гроші незалежним режисерам. Але незалежне кіно як таке втратило частину своєї автономності.

Сміливий стиль наративу, постійні відсилки до попкультури та яскраві персонажі привели до того, що найвлучніші репліки з "Кримінального чтива" цитують і сьогодні. Наприклад, кандидат у віцепрезиденти США від республіканців Джей Д. Венс на одному з нещодавніх виступів цитував слова з Біблії, які говорив у фільмі герой Семюела Джексона.

Тарантіно все ще не зняв свій фінальний, десятий фільм у карʼєрі. Головні актори стрічки, Семюел Л. Джексон та Ума Турман, можливо, саме завдяки появі у "Кримінальному чтиві", і досі активно знімаються. Джон Траволта переживає чергове завершення карʼєри. А Брюс Вілліс, найбільша зірка того часу, відійшов на пенсію через деменцію й проводить час з люблячою сімʼєю.