П’ять історій людей, які звернулись за психологічною допомогою

У пострадянських країнах тема психологічної допомоги досі залишається табуйованою, а застарілі стереотипи та стигми щодо психологів та психіатрів – актуальними. 

Проблема починається із неправильного трактування професій. Психолог, психотерапевт, психоаналітик та психіатр – це різні спеціалісти. Вони мають різні рівні освіти та використовують різні методи терапії. 

Так, психолог не лікує своїх пацієнтів. Через відсутність медичної освіти такі спеціалісти не можуть виписувати медикаменти чи давати рекомендації щодо лікування психічних розладів. Психолог вивчає психічні процеси та поведінку людини, спостерігаючи, інтерпретуючи та фіксуючи, як люди взаємодіють між собою та чинять за різних життєвих обставин.

Медичну освіту мають психіатри, а також деякі психотерапевти та психоаналітики. Психіатр діагностує розлади та лікує пацієнтів, котрі мають тимчасові або хронічні проблеми з психічним здоров’ям. 

Психотерапевти – це спеціалісти з медичною освітою або освітою психолога, що пройшли додаткове навчання за напрямом психотерапії. Вони працюють не тільки з людьми з діагностованими психічними розладами, але й з тими, хто має певні труднощі та прагне розібратися з ними. 

Психоаналітики – це психотерапевти, які у роботі з пацієнтами використовують психоаналітичний підхід. Тобто вони аналізують підсвідомість пацієнтів – сни, фантазії та думки. 

Наші герої розповіли про те, як наважились звернутися за допомогою, і як змінилось їхнє життя після роботи зі спеціалістами.

Поліна, 23 роки, соціолог: "У моїй сім’ї були упередження, що звернувшись до психолога, я матиму клеймо неврівноваженої."

Перш ніж звернутися до спеціаліста я дуже довго вагалася. У моїй сім’ї були упередження, що, звернувшись до психолога, я матиму клеймо неврівноваженої. Ба більше, мене потім не візьмуть на роботу. У мене ж таких упереджень не було. Я навчалась в школі соціальної роботи, тому чудово розуміла, що можу спокійно звернутися до спеціаліста. Проте була інша проблема – я боялась розкритися та розповісти свою складну історію взаємостосунків з сім’єю. 

Мені було 19 років, коли я зрозуміла, що якщо не піду до спеціаліста, то я самотужки не вирішу цю проблему. Під час навчання я дізналась про центр медичної допомоги для підлітків та молоді "Клініка дружня до молоді". У них був штатний психолог, який приймав молодих людей безкоштовно. Я подзвонила та домовилась про сеанс.

Потім я звернулась до молодіжного проєкту Teenergizer. Вони займаються вирішенням різних проблем молоді та підлітків, зокрема надають психологічні консультації онлайн. Також є можливість поспілкуватися з кураторами. У мене була не критична ситуація,  мені просто хотілось розповісти комусь про свій біль, тому я домовилась про розмову з куратором. 

Зі мною зв’язались через спеціальний месенджер. У нас була чудова дружня розмова, під час якої я відчула, що мене зрозуміли та підтримали. Тепер коли в мене загострюються внутрішні питання або я не хочу ділитися своїми почуттями зі своїми друзями чи рідними, я звертаюся за допомогою у такі проєкти. Якість життя після таких розмов поліпшується.

Оля, 25 років, редакторка онлайн-медіа: "Психотерапія – це зовсім недешево, але це – інвестиція у себе."

Одного дня я не вийшла на роботу, іншого – не змогла встати з ліжка. 

Подібні епізоди траплялися й раніше, але я намагалася дати їм раду самотужки. Цього разу було якось особливо важко, тому я звернулася по допомогу до психіатра. Вона призначила мені антидепресанти, що я приймала протягом шести місяців. Це досить специфічні ліки. Від них виникає байдужість не лише до проблем та ситуацій, які можуть сприяти психологічній напрузі, але й до усього іншого. 

Так, я втратила, характерну для мене допитливість. Більшість часу я читала книги та займалася хатніми справами. Я змінила постійну роботу на фриланс з помірним навантаженням, щоб мати більше вільного часу. 

Антидепресанти можуть мати купу побічних дій, тому їх потрібно ретельно вибирати разом із психіатром, відштовхуючись від власних відчуттів. Мені пощастило і перший препарат мені підійшов. Єдиною побічною дією було зниження сексуального потягу. Але це не було проблемою для мене. Мій партнер поставився до цього з розумінням, бо у цій ситуації пріоритетом було психічне здоров'я. Це дуже важливо, коли партнер може підтримати.

Паралельно з прийманням антидепресантів я почала роботу з психологинею, але після трьох-чотирьох сеансів зрозуміла, що користі з того не буде. Вона радила мені як діяти в різних ситуаціях та як "виправити своє життя". Мене це дратувало, тому я кинула терапію.

Я просто загуглила "психотерапевт, Київ". Серед усіх варіантів я обрала той, який мені здавався найпритомнішим: психотерапевтка середнього віку з відповідними дипломами та стажем. Я не покладала багато сподівань на цей варіант і була готова до того, що вона мені не підійде. Однак, я вже майже рік працюю з нею.

Через декілька місяців психотерапії вона порадила проконсультуватися з психіатром щодо скасування антидепресантів, оскільки вони притуплюють реакції та не дають можливості працювати з ними. Психіатр дала "зелене світло" і я почала процес "виходу". Це тривало десь півтора місяця. Через шість-вісім тижнів після скасування ліків, я відчула як загострилися усі відчуття, як "навівся фокус", повернулася допитливість і лібідо. 

Антидепресанти потрібні були мені для того, щоб сформувати базу нормального психічного стану, досягти рівноваги, спираючись на яку можна працювати з психотерапевтом. 

Наразі я не маю депресії, але продовжую двічі на тиждень відвідувати терапію, щоб знайти відповіді на деякі глибинні питання. Варто зазначити, що психотерапія – це зовсім недешево, але це – інвестиція у себе.

Даша, 23 роки, редактор сайту: "Я не приховую, що регулярно працюю з психотерапевтами. Це ж прагнення допомогти собі."

Ще у п'ятнадцять років я зрозуміла, що маю проблему, але звернулася до спеціаліста лише у дев'ятнадцять. У мене нетипова анорексія, тобто моя вага не зменшується, проте усі інші симптоми анорексії присутні: аменорея (відсутність менструацій у статевозрілої жінки – прим. ред.), слабкість та сухість шкіри.

Першим спеціалістом, до якого я звернулася, був психотерапевт. Він доволі відома особа, виступає на багатьох телепередачах і має свій реабілітаційний центр. У цьому центрі я провела три з половиною місяці. 

Наприкінці 2018 року я знову звернулася за допомогою, цього разу до психоаналітика. Це був не дуже позитивний досвід, тому що ми говорили про ті речі, які виступали для мене тригерами (психологічними стимулами, які спонукають згадати чи пережити попередній травматичний досвід – прим. ред.). 

Я маю досвід різних видів терапій, зокрема роботи в психотерапевтичних групах. Це сеанси, під час яких люди з подібною проблемою збираються разом і говорять про свої самопочуття. Також я кілька разів брала участь в арт-терапії (вид психотерапії та психологічної корекції,  що базується на мистецтві та творчості – прим. ред.), але це було не дуже ефективно. 

З того часу я змінила безліч спеціалістів. Кілька місяців тому я знайшла психолога-біохіміка. Сеанси з ним мені почали допомагати. Ми підібрали найбільш влучний для мене підхід. Наші сесії проходять раз на тиждень, але ми часто спілкуємось в месенджерах. Тобто ми регулярно на зв’язку. 

Я не приховую, що працюю з психотерапевтами. Це ж прагнення допомогти собі. Важко сказати, чи щось змінилось в мені після роботи зі спеціалістами, адже проблема ще досі присутня. Проте зараз я розумію свою головну помилку: я дуже багато сподівань покладала на спеціаліста. Думала, що мені повинні допомогти, а сама працювала небагато. 

Так, я змінювала спеціалістів щонайменше сім разів. Я очікувала, що за декілька сеансів буде хоч якийсь результат, тому що я плачу гроші. Проте якщо я не захочу допомогти сама собі, ніхто за мене цього не зробить.

Маргарита, 23 роки, комунікаційниця: "Якщо у вас з’явилась думка про те, що було б непогано звернутися до психолога, то обов’язково зробіть це."

Близько року тому я відчула гостру потребу детально розповісти комусь про свої проблеми. На той час мені здавалося, що я не зможу справитись з тим розпачем, який я відчувала через проблеми в особистому житті. Просто поговорити з подругами було вже не достатньо. Щоб стало легше і мені, і моїм друзям та рідним я вирішила звернутися до знайомої психологині. В неї є психологічна освіта, тому я довіряю їй як спеціалісту.

Це був мій перший досвід і, на щастя, він позитивний. Я змогла вийти з депресивного стану, почати їсти та помічати життя навколо. Під час роботи з психологинею, наприклад, з’ясувалось, що мої проблеми виникають не через інших людей, а через моє ставлення до них. Пропрацювавши усі болючі моменти мені стало легше жити та сприймати критику. 

Якщо у вас з'явилася думка про те, що було б непогано звернутися до психолога, то обов’язково зробіть це. Важливо знайти саме свого спеціаліста, з яким буде порозуміння. Психолог не має розповідати як жити, він повинен допомогти вам зрозуміти себе.

Аня, 24 роки, викладачка іноземних мов: "Не потрібно боятися змінювати психологів. Не варто терпіти дискомфорт."

На першому курсі я відчула, що стала роздратованою, знесиленою і демотивованою. В мене не було ні настрою, ні бажання вставати зранку з ліжка. Тоді я дуже скептично ставились до психологів, тому питання про консультацію зі спеціалістом навіть не постало. 

Через рік в мене почались панічні атаки в місцях великого скупченням людей. Тоді я вирішила піти до психолога, де мені порекомендували звернутися до психіатра. У результаті діагностували депресію середньої тяжкості. 

Мені призначили антидепресанти. Через місяць я звернулась повторно, тому що антидепресанти підбирають не один раз, це займає час. Але через низьку вагу (на той момент я важила сорок кілограмів) я припинила приймати ліки. 

Після того я відвідувала психолога протягом року. Я закінчила з нею роботу, тому що врешті-решт ми дуже розійшлися в поглядах на терапію. Наші сеанси проходили в агресивній формі. Мені було дискомфортно, коли я приходила на сеанс, і мені казали, що зараз мені потрібно "викричати" увесь біль. Я зрозуміла, що це не мій формат. 

Вже два роки я працюю з іншою психологинею. З нею мені максимально комфортно. Наші сеанси побудовані на розмові. Я розповідаю, як я себе відчуваю в різних ситуаціях. Таким чином психологиня може прослідкувати типи поведінки, характерні для мене.

Після роботи зі спеціалістами помітила зміни в собі. Часто наслідком роботи з психологом є те, що ти стаєш незручним для більшості людей з твого кола спілкування. Так, наприклад, я стала, в хорошому сенсі, менш контактною. Тобто тепер, коли я відчуваю, що втомилась я не йду гуляти з друзями лише тому, що вони можуть образитися. Насамперед я думаю про себе. 

Робота з психологом вчить ставити питання: "Що я зараз відчуваю? Чи я не голодна, чи комфортно мені? Чи маю ресурси для спілкування?". Тепер я не роблю щось, тому що це потрібно, намагаюся прислухатися до себе. 

На власному прикладі я зрозуміла, що не потрібно боятися змінювати психологів. Не варто терпіти дискомфорт. Психолог – це людина, яку потрібно змінювати допоки не зустрінеш того спеціаліста, з ким буде максимально комфортно.