Уже місяць ми не знаємо, який зараз день тижня, але рахуємо, який день війни – соцмережі

Для багатьох українців цей день став початком війни, хоча вона тривала з 2014 року. Просто вперше зачепила не лише Крим, Луганщину та Донеччину. 

LIGA.Life зібрала з соціальних мереж спогади українців, яким вони запам'ятали початок цього воєнного місяця. 

"Місяць тому я прокинулася і побачила повідомлення: "У нас щось почалося". А потім "люблю вас, дорогі мої" у сімейному чаті від мого зазвичай стриманого і скептичного до ніжних слів чоловіка. Так закінчився туризм і розпочалося "вимушене перебування". Я відчуваю вдячність, що я змогла врятувати підлітка від сирен, підвалів, важкої евакуації. Він не знає, як звучить сигнал тривоги.

І це материнське безсилля дуже виснажує", – написала Катерина Циганкова. 

"23 лютого був звичайний день. День переїзду. День, коли я спробувала найсмачнішу в житті булку в Beans and Brews. Я дуже хотіла купити її ввечері у центрі, щоб привезти додому, але подумала, що краще буде приїхати за нею у вихідні. У вихідні, які в нас відібрала Росія.

Вона відібрала це і привезла із собою виключно ще більшу ненависть до всього російського. Вона була ще з 2014-го. Але ж ми всі розуміємо, що війна в сусідньому будинку і війна, яка приходить до твого, викликає різні відчуття", - згадала Софія Цвєткова.

"Місяць. Мені не соромно! Жодного дня і жодної хвилини не соромно! За продавчиню Лесю, яка щодня відкриває магазин і відкладає Валерії Олексіївні улюблені вафлі; за сусіда, який допоміг вантажити і розносити гуманітарку в наше укриття; за сусідку, яка бігає і домовляється за нову гуманітарку; за себе, свою дитину, свою родину, своїх колег, наших хлопців, державу! Це не 2014-й, коли було соромно щохвилини. Тримаємося!", – написала Юлія Бітімєрова.
 

"24.03.2022. Місяць від дзвінка о 5:00 "Вставайте, почалася війна". Місяць безсонних ночей. Місяць обстрілів за розкладом. Місяць життя у страху за рідних. Місяць життя, до якого починаєш звикати, а це ще страшніше.

Місяць молитов і вдячності за кожен прожитий день", – пише Оксана Огієнко. 

"О четвертій із копійками дім струснуло так, ніби десь репнула земля і нагору полізло пекло. (Це пізніше, коли буде із чим порівнювати, я усвідомлю: це таки був не найсильніший удар). Робочі чати були переповнені повідомленнями. Що це? Напали! Війна? Війна... Гупнуло двічі, ледь вікна не випали – Позняки! Нам теж чути – Троєщина! І нам – Оболонь! Знову! Заклейте вікна скотчем – радив хтось. А хтось, навпаки, писав, що слід привідкрити, як на провітрювання... Я сиділа кам'яним бовванчиком години дві – ворухнутися не могла", - згадує Анна Шестак.

"З того часу ми не знаємо дату і день тижня, але ми добре знаємо і відрізняємо звуки: "бах", "гєп", "свист" і "тра-та-та" . Ми стали злішими, але людянішими, в нас багато тепла, а головне – віри, сили, свободи!", – написала Олена Осіння. 

"Пам'ятаю, як у сутінках зліз із ліжка, долаючи внутрішнє хвилювання, перейшов у коридор подалі від вікон (тоді не було зрозуміло, чи не бомбитимуть просто в цей момент Київ) і почав телефонувати до рідних та близьких (насамперед на Донбасі), повідомляючи їм лише кілька слів: почалася війна, їдьте чимшвидше на захід. Завершивши із цим, зібрав тривожну валізу, яку перед тим до пуття не підготував, і сів зібратися з думками. Годинник показував 7 ранку. Настав світанок. Ми увійшли у новий період історії", – поділився спогадами Сергій Стуканов.

"Сон перервав звук, якого не чув ніколи раніше. Водночас якийсь глибокий і різкий, ніби розірвалася гігантська струна. Аж в животі зрезонувало. Здається, то була летюча ракета. Звук був настільки незвичний, що не залишав сумніву – сталося щось геть надзвичайне. Через кілька секунд у чаті друзів прочитав одне слово "почалося"...

Війна почалася, страх її чекання закінчився. Далі – безстрашна боротьба", – згадав Володимир В'ятрович.

"Через чотири години, долаючи затори, дістаємося до іншого кінця міста, де елементарно закінчується бензин. Згадуємо про друзів, які живуть поруч. Ховаємося в їх напівзбудованому будинку. Без ремонту, унітазу, раковини і водопроводу. Проте у повній, як тоді здавалося, безпеці. Пересидіти пару днів. Лише через кілька днів ми зрозуміємо, що пари днів будуть ще довго змінюватися парами днів, а також нам заглушать зв'язок, вимкнуть електроенергію, оточать танками, підірвуть усі мости навколо, почнуть падати снаряди, закінчуватиметься їжа і дуже сильно захочеться жити.

Тоді ми замість днів тижня почали рахувати дні війни. Я й досі рахую. Але вже не дні війни, а дні до повної перемоги", - пише Руслана Костіна. 

"Місяць як востаннє обіймав та цілував своїх рідних. Але мені пощастило, тому що я знаю – моя сім’я в безпеці, вони не ховаються у бомбосховищах, мені не треба хвилюватися за них і я можу зосередитись на роботі", – згадує Михайло Палінчак.

А яким ви пам'ятаєте 24 лютого?