“Війна нас добила”. Чим зараз займаються ті, хто пішов з туризму

Туризм в Україні переживає не найкращі часи. Ми вже писали про те, через які труднощі довелось пройти за цей рік українському туризму і в якому стані сфера зараз. Станом на кінець 2022 року кількість компаній у галузі зменшилася на 24,5%, підприємців поменшало на 13,5%. І це лише офіційні дані — за неофіційними зі сфери пішли близько 70% працівників. LIGA.Life розпитала колишніх турагентів про те, як їм далось рішення покинути сферу та як це — починати з нуля щось нове.

Оксана Боднар, 33 роки

Працювала у туризмі: 10 років 

Зараз: Волонтерить та працює в мережі автозаправних станцій ОККО

Я з напарницею розвивала своє турагентство, яке ми відкрили з нуля. Це та історія, коли з усмішкою йдеш на роботу, береш трубку від клієнтів у будь-який час, радієш повідомленням задоволених туристів. Туризм був моєю любов’ю, але війна змінила все. Після 24 лютого 2022 року туризму не стало — про подорожі й мови не було. Я лише була на зв’язку з клієнтами й допомагала з розселенням чи надавала інформацію про черги на кордонах. 

Я з тих людей, які у критичних ситуаціях мають "холодний розум". Тож коли почалась війна, страху не було. Я намагалась зорієнтуватись і думала, що можу робити і як допомогти. Сидіти вдома склавши руки я не могла. Вирішила свої організаційні навички спрямувати у волонтерство. Почала допомагати військовим з усім необхідним — від шкарпеток до дронів та тепловізорів. Весь свій час на початку війни я приділяла волонтерству — у березні почала курувати логістику німецького фонду Tübingen Hilft Ukraine, який підтримував лікарні та військові госпіталі, а також продовжувала допомагати військовим. Волонтерство стало моїм пріоритетом.

З квітня 2022 року сфера туризму почала потрохи оживати. Стало зрозуміло, що подорожувати можна, хоч і з нюансами. Та мені було важко перебороти себе й повернутись до справи, коли в країні гаряча фаза війни, нас обстрілюють й гинуть тисячі людей. Моя напарниця підтримала мене — ми відмовились від оренди офісу й повернули гроші клієнтам. До кінця літа я тільки волонтерила — допомагала військовим та медикам. Це люди, яким ми завдячуємо нашим життям, і я ніколи не перестану їм дякувати за це. 

Але я зрозуміла, що лише волонтерити я не зможу, хоча і дуже хотіла. Тож наважилась спробувати себе в іншій сфері. Надіслала резюме в єдину компанію, яка мені давно імпонувала своїми цінностями, й після 3-х етапів відбору мене запросили на роботу. Відтак уже пів року я працюю в департаменті корпоративних продажів ОККО. Комунікація з клієнтами, продажі та супровід всіх процесів — це основне, з чим я працюю. Фактично, це те ж саме, що я робила в туризмі, тільки тут інший продукт.

Скажу відверто, починати було важко. І загалом, щоб зважитись на пошук іншої роботи, я витратила багато часу. Десь у глибині душі я все ж мала надію, що війна закінчиться і я повернусь до улюбленої справи. Але озираючись назад, розумію, що моє рішення було правильним. 

На новій роботі спершу було складно зрозуміти алгоритми — система зовсім інша, відповідно алгоритми теж. Але я завжди кажу, що головна цінність — це люди. Так і тут: допомогла колосальна підтримка нових колег. З часом технічну сторону я підтягнула й почала заглиблюватися у складніші процеси — тепер продати й доставити клієнту бензовоз палива не так страшно, як на початку.

У новій сфері найбільше подобається стабільність — цього дуже не вистачало в туризмі. Але основна любов — це мої колеги. Вони дають мені величезну підтримку, як з робочих питань, так і волонтерських, а для мене це головне. Адже я досі паралельно допомагаю військовим та медикам, чим можу — автівками, паливом, гуманітарною допомогою. Ми з командою друзів-волонтерів робимо дуже багато, щоб наші військові повернулись до рідних цілими. 

Олеся Поліха, 30 років

Працювала у туризмі: 8 років 

Зараз: Працює SEO-фахівцем Netpeak Agency

Спочатку у турбізнесі працював мій чоловік, потім я почала допомагати. Зазвичай кінець осені / початок зими — це ідеальний час для раннього бронювання у туристів. Але для нашого агентства цей сезон був іншим. Багато постійних клієнтів дуже "обережно" цікавилась відпочинком, найчастіше звучала фраза: "Подивимось, як буде розвиватись ситуація". 

За 10 днів до війни ми з сім’єю виїхали на Черкащину. А коли вранці 24 лютого прокинулись від вибухів, то вирішили їхати на Західну Україну — опинились в Ужгороді й до квітня були там. На той момент з клієнтами спілкувались лише про безпеку. Всі заброньовані тури скасували, сплачені кошти залишились на депозиті у туроператорів.  

Майже всю весну туризм був на паузі. В цей час я активно шукала, що робитиму. Намагалась допомагати цивільним та військовим, але паралельно шукала для себе щось нове, що б мене зацікавило. Тоді я пішла на курси з інтернет-маркетингу. Дійшла до розділу "SEO-просування" і одразу зрозуміла, що мене це затягує, хоча раніше про SEO я не знала нічого. Мені подобалось, що у SEO поєднуються технічні навички та креативний підхід. 

У червні 2022-го ми з чоловіком подивились правді в очі й зрозуміли, що вести туристичний бізнес в умовах війни — нерентабельно. Тому офіс в центрі Києва закрили. Це рішення було складним, але правильним. Після закриття офісу ознайомлювалась з новою для себе сферою. Але війна не обійшла мою сім’ю — на фронті загинув мій брат, тому певний час я взагалі не цікавилася професійним розвитком.

Коли зрозуміла, що можу повернутись до вивчення професії, доля підкинула мені шанс — в інстаграмі натрапила на публікацію про набір на інтернатуру SEO в одній українській компанії. Я відправила заявку й після тестового та співбесіди мене взяли. 

Мене чекав тривалий етап навчання — опановувати матеріал було доволі складно, адже сфера нова. Та моя цікавість взяла верх — я пройшла відбір на стажування й познайомилась зі своєю теперішньою командою SEO-фахівців. Працюю вже кілька місяців, отримала купу нових знань та навичок й надалі хочу зростати у цій сфері. 

Якщо коротко, як фахівець я допомагаю оптимізувати сайт таким чином, щоб здобути довіру пошукових роботів, які допоможуть цільовій аудиторії знайти цей сайт. Найважче — це нові завдання. Мені як новачку доводиться ретельно обдумувати все, перепитувати, чи коректно я зрозуміла завдання. Впевнена, що з досвідом буде легше. Найбільший кайф — вихідні. Бо у туристичному бізнесі вихідних у тебе майже не існує. Також стала незвичною наявність фіксованого робочого часу, але я швидко звикла. 

Наразі я хочу розвиватись у сфері SEO, повертатись до туризму поки не планую. Але життя покаже. Гадаю, що рано чи пізно туризм розквітне знову. Людям потрібні подорожі, як ковток свіжого повітря. Навіть зараз є турагенти, які не припиняли роботу, працюють та сплачують податки. І це чудово, бо сфері туризму не можна дати вмерти взагалі. 

Володимир Сафонов, 42 роки

Працював у туризмі: 8 років 

Зараз: Вивчає програмування та шукає роботу в IT-сфері

До війни я був власником невеликої мережі турагенцій, працював з лютого 2014 року. Тобто у сфері провів рівно 8 років. Ми купували франшизи у туроператорів, були плани відкрити ще декілька агенцій. 

Сфера туризму дуже "чутлива" до найменших змін. Навіть невелика криза у якійсь країні призводить до того, що попит на подорожі одразу падає. А тут війна. Я одразу зрозумів, що це надовго — щонайменше один-два туристичних сезони будуть безперспективними. А у мене — оренда офісів, зарплатня працівникам. Covid нас дуже підкосив, а війна — добила. Тож я вирішив назавжди піти зі сфери. Це рішення не було складним для мене. Керуючи компанією багато років, я навчився швидко приймати рішення і швидко їх виконувати. 

У перший місяць війни я з родиною виїхав на Західну Україну. Потім відправив близьких до Німеччини, а сам повернувся до Києва і пішов в IT-сферу. Точніше, я вирішив повернутись до IT-сфери, бо раніше уже був дотичний до неї — працював з "залізом", а тепер вирішив спробувати сили у програмуванні. Це те, що мене дійсно цікавило — наприклад, коли взимку туристичний сезон йшов на спад, я поволі вивчав програмування. Тож тепер я приділяю цьому всю свою увагу. Це те, що я давно мріяв зробити.

На жаль, війна зачепила не тільки сферу туризму — IT-сектор постраждав теж. За рік в Україні впав попит на IT-фахівців, а конкуренція зросла. Тож увійти у сферу виявилось не так легко, як я думав. Фактично я ще досі навчаюсь: за рік закінчив кілька курсів, а зараз опановую Python [мова програмування] на інших курсах. Весь вільний час я витрачаю на навчання, на курсах дуже інтенсивний графік. Паралельно я ще вивчаю англійську мову. 

Найважче у сфері — конкурувати з молоддю, бо їм, як на мене, технології даються легше, вони швидше вчаться. Мені ж потрібно більше часу на засвоєння матеріалу. До того ж у сфері IT все швидко змінюється, технології постійно вдосконалюються.

Але я не опускаю рук. У планах — почати співпрацю з міжнародною компанією. Десь на початку літа сподіваюсь дійти до рівня, щоб конкурувати з іншими фахівцями. Я помічаю, що зростаю у новій сфері, бо це те, до чого я маю хист. Взагалі є амбіція дорости до лідерської позиції, наприклад, тім-ліда. Мій досвід управління показує, що на менеджерській посаді я найбільш ефективний. Втім, зараз складно щось планувати на довгу перспективу. Час покаже.

Я не шкодую, що пішов з туризму і почав працювати в іншій сфері. Я намагався дивитись у майбутнє. Розумів, що сферу туризму чекає тривала невизначеність. Навіть після війни український турист не полетить одразу на Мальдіви — люди не думатимуть про подорожі, а витрачатимуть гроші на себе. Звичайно, подорожувати будуть, але в загальному відсоток туристів знизиться й очікувати на великі прибутки не варто. 

Зараз краще думати про організацію бізнесу із залученням іноземних інвестицій. Щоб представляти Україну, яка уже стала серйозним брендом у світі, на міжнародному ринку. І, як на мене, IT — найбільш приваблива та ефективна сфера для цього. Ми можемо залучати інвестиції з інших ринків та країн, відтак допомагати швидше розвивати нашу економіку.