Актриса Наталія Бабенко: "Якщо щось пішло не так, можна за пів години все перепланувати"
Насолоджуватися кожною хвилиною, вміти виходити з будь-якої ситуації та просто бути щирою. Здається, актрису Наталію Бабенко та її героїню з фільму "Пульс" об’єднує філософія життя.
Без роздратувань та негативу – лише світлі думки та віра в те, що все буде добре. Так розпочинається ранок української актриси. Чи любить вона спорт, як і паралімпійська чемпіонка Оксана Ботурчук, яку зіграла Наталія у фільмі "Пульс"? Що займає найбільше часу, а без чого важко уявити звичайний ранок? Про це Наталія Бабенко розповіла LIGA.Life.
Українська спортивна драма "Пульс" визнана найкращим фільмом на кінофестивалі Flathead Lake International Cinemafest (FLIC) у США. 30 серпня Оксана Ботурчук, про яку зняли стрічку, стартуватиме на Паралімпіаді в Токіо. "Пульс" уже можна подивитися на українських стрімінгових платформах.
Я – сова. Але коли працюю, доводиться прокидатися у будь-який час.
Це залежить від часу зміни. Якщо вихідні, я покидаюся десь о 9 чи 10 ранку. Важливо виспатися. Лягаю пізно – десь після першої.
Щоб не проспати, заводжу десь 3-4 годинники. Якщо знаю, що треба прокинутися о 6 ранку, останній годинник буде на 5:30. Щоб організм потроху прокидався, але я залишила собі цю насолоду – "ще трішечки повалятися, ще хвилиночку".
Мелодію спеціально обрала найнуднішу, щоб вона дратувала і я могла прокинутися. Ставила улюблену музику – не діє. Здається, що ти на дискотеці чи на концерті, тому не прокидаєшся. "Це не годинник, це сон, спимо далі!". Треба мелодія, яка максимально дратує.
Ранок розпочинається з душу. Обов'язково. Влітку – холодний душ, взимку люблю постояти під гарячою водою та погрітися.
Щодня мию голову. Потім всілякі масочки для волосся, масла. Обряди для волосся – обов'язково. На обличчя – тонік та крем, після цього трошки чекаю і наношу базу для макіяжу. Незалежно від того, чи я фарбуюся вдома, чи на майданчику, база має бути.
У мене немає пункту "обов'язково макіяж". Можу нанести якийсь тончик, щоб вирівняти тон шкіри, та рум'яна трошки додати. Але очі не фарбую. Не люблю туш, не вмію малювати стрілки.
Сніданки готую сама. Дуже це люблю. Зазвичай це правильні сніданки – або "овсяномлинець", або бананові сирники. Ще може бути омлет зі шпинатом чи лососем. Якщо я вдома і нікуди не поспішаю – п’ю чай. Якщо не встигаю поснідати і їду на роботу, то обов'язково кава.
Люблю, щоб сніданок був не тільки смачним, але й гарним. Тому завжди стоять квіти на столі.
Коли готую, слухаю улюблену музику, коли їм, вмикаю цікаві серіали чи фільми.
Я – меломанка. Слухаю різноманітну музику. Останнім часом це українські виконавці. Наприклад, "Один в каное". У них нещодавно вийшов новий альбом. Там є пісня "Вовк". Фанатію. А щоб прям кайфанути, це Wellboy "Гуси". Смішна та позитивна композиція.
Також маю підписку на Netflix та Megogo. Усі фільми та серіали дивлюся там.
Як тільки з'являється щось цікавеньке, одразу вмикаю: "Люпен", "Хід королеви", "Дивні дива" – їх дуже багато. Просто залипаєш.
Люблю закордонні серіали, завжди дивлюся їх із задоволенням.
Зараз потрохи повертаю спорт до свого життя. Була у мене перерва через велике перенавантаження.
Тепер змушена дозувати все і робити дуже обережно. Нині займаюся двічі на тиждень. Це кардіотренування, прес, присідання, іноді я бігаю.
Але загалом – це лайтові комплекси, щоб просто підтримувати себе в формі.
А от під час підготовок до фільму "Пульс" ранок розпочинався майже завжди з тренування. Інколи вони були ввечері, але я намагалася планувати так, щоб потренуватися і далі бігти у справах. Прокидалась я десь о 6 ранку. Іноді тренування були на 9 на іншому березі Києва, а мені ще за дві години до цього потрібно поїсти, прийняти душ, зібратися та доїхати.
3 місяці у мене були тренування з Віталією Ротар. Ми не лише бігали. Її заняття включали різноманітні вправи: і розминка була, і біг, і присідання, і прес, і заминка. Все, що виконують справжні легкоатлети.
А ще я займалася в залі "Фізика" з Максимом Семенякою. Там вже були функціональні тренування.
Вранці витрачаю на соцмережі щонайменше хвилин 15. Здається, всі вранці їх дивляться. Я пролистую стрічку, дивлюся, що у кого відбулося, сторіс чи фото трішки. А потім, протягом дня, періодично туди заглядаю.
Раніше не відповідала підписникам або робила це дуже рідко. Бо тобі написали в особисті, ти відповіла із ввічливості, а тобі починають наярювати в Instagram, додавати в якісь відеочати, викликати на онлайн-ефіри. І було важко зрозуміти, хто адекватний, а хто ні. Хто скаже "Дякую" на відповідь, а хто продовжить писати щосекунди: "Поспілкуйся зі мною", "А розкажи це", "Хочу з тобою зустрітися. Коли ти будеш в центрі?". Бували настирливі прихильники, не хочеться всіх банити. Тому вирішила, що краще не відповідати на повідомлення.
Але це змінилося після виходу фільму "Пульс" в прокат, я відповідаю всім підписникам. Люди діляться своїми особистими історіями, дякують за чудовий фільм та мотивацію. І можу сказати, що це дуже важливий і надихаючий фідбек.
Якщо мені не треба на знімальний майданчик, то після сніданку збираюся та йду або гуляти, або вирішувати справи.
Важливо мати вільний час. Люблю не поспішати, щоб мала змогу зробити все, що треба.
Вірю, що ми – власники своєї долі. Навіть якщо щось пішло не так, завжди можна за пів години все перепланувати та знайти вихід.
Це залежить від внутрішнього стану. Якщо завжди позитивно дивишся на життя, то реагуєш на такі речі: "Нічого страшного, все буде добре. Виплутаюся". І так воно і буде. А якщо на будь-яку проблему реакція "Блі-і-і-і-ін, жах!", результат відповідний. Не треба робити з усього трагедію.
Рухайтеся вперед та задавайте собі темп і настрій щодня.
Моє місце сили – Київ, а до 2014 року був Крим. Мені ще року не було, коли ми поїхали до моря. І це було нашою традицією – щороку ми їздили до Криму. Крім того, я туди їздила у літні табори та набиралася сил на весь рік. З 2014 року до Криму не їздимо.
Поділ мене надихає, є десятки вуличок, які дуже люблю. Київ мене підкорив, уже вважаю його своїм, хоча не тут народилася.
Мої думки зранку: сьогодні буде щось цікаве та захоплююче – пропозиції або круті моменти.
Я багато мрію і постійно щось собі вигадую, а воно потім здійснюється. Можливо, я так собі вигадую, але мені подобається, що хороші думки матеріалізуються, як і погані. Інколи, коли приходжу додому о 7 ранку після зміни, і маю дві години поспати, щоб далі знову на зйомку, починають косити траву у дворі… Це ду-у-у-уже дратує. Але я знайшла вихід. Йду спати до кімнати, де цього не чутно. Є речі, які ми не можемо змінити, але можемо простіше реагувати.
Кайфую, коли щільний графік і є робота.
Так, не вистачає часу на особисте життя, хоча за великого бажання завжди можна в один свій вихідний зустрітися з друзями та все встигнути.
Я більше втомлююся, коли немає роботи та чіткого графіку.
Бо тоді я постійно в стані очікування – коли тебе затвердять, коли проби. Навіть під час зйомок "Пульсу" мала ще два проєкти паралельно – "Брати по крові" та "Зникла наречена". Були випадки, що я з одного майданчику їхала одразу на інший. Приїжджала додому, було 20 хв на помитися і все, сідала в іншу машину і їхала на інший майданчик. Звісно, втомлюєшся, організм кричить, що так неможна, а ти спокійно: "Нічого страшного, все під контролем". Трошечки поспав і знову готовий до роботи.
Коли у мене зйомки кілька тижнів і щільний графік, для відновлення треба кілька днів. Потім вже цей відпочинок набридає і я знову хочу працювати.