RU
Історії

Історія | "Боюсь, що застрелять, а в мене дитина". Як живуть діти в окупованому Новопскові

6 хвилин
 - Фото
Фото з особистого архіву
17.04.2022, 13:34

"Добре, що син ще маленький і не розуміє, що таке автомат і хто ці дядьки у ворожій формі", – каже Олеся, мама однорічного Матвія

Заради безпеки героїв їхні імена змінені. 

Родина мешкає у смт Новопсков Луганської області, що за 40 км від кордону з Росією. 24 лютого, як і більшість українців, Олеся прокинулась від дзвінка: "Почалась війна".

3 березня ворожі війська зайшли до містечка, встановивши свої правила та громадський порядок.

LIGA.Life поговорила з Олесею про життя в окупації, зміни у поведінці сина та про дефіцит ліків, дитячого харчування і памперсів.

Ми залишаємось удома

"До війни я була аполітичною людиною. Займалася дитиною, за новинами не слідкувала. Тому, коли зранку 24 лютого зателефонував тато, я не повірила його словам. Був шок всередині, а зовні абсолютний спокій", – розповідає жінка.

Новина про початок війни збентежила все містечко. Ажіотаж у магазинах, аптеках та на заправках. Люди стояли в чергах годинами, щоб хоч щось купити.

"Я також пішла в магазин. Шок не давав зібратись. Налаштовувала себе: зараз потрібно максимально закупитись, треба забезпечити себе їжею. Та у результаті поклала в кошик лише пляшку з дитячою водою, сочевицю і молоко. Памперси принесли батьки. Дивлюсь, а на пакуванні написано: "для дівчат". Обурилась: "Навіщо мені пачка дівчачих памперсів?", а тато у відповідь: "Ти що, з луни впала?" Тобто мозок взагалі відмовлявся сприймати цю жахливу реальність, що памперсів взагалі може скоро не бути", – пригадує Олеся.

Окрім продуктів та бензину, містяни заговорили про евакуацію. Всі розуміли, що до кордону з Росією рукою сягнути.

Бомбардування у великих містах рано чи пізно неодмінно зачепить маленькі.

"Ми з батьками вирішили залишитися вдома. Та й їхати було нікуди. Згуртувались та чекали, що буде далі", – стверджує мама малюка.

Боїв немає, а окупанти є

З перших днів війни та до сьогодні у Новопскові не було бойових дій, як і термінової евакуації чи постійних сигналів тривоги. Останнє місцеві пояснюють просто – для сирен немає технічного оснащення.

Попри це, на початку війни Олеся одразу зайнялась облаштуванням льоху. Спустила туди питну воду, ковдри, подушки, переноску з розетками (в надії, що електроенергію не відключать), банку з дитячим харчуванням та печиво. 

"25 лютого за 30 км від нас обстрілювали місто Старобільськ. Вибухи були дуже гучними, але ми не спускались у льох. Ховались з Матвієм удома, на першому поверсі", – розповідає Олеся.

3 березня місцеву владу захопило російське військо. В одній з адміністративних будівель зробили свій штаб. Транспортом стали поліцейські машини, обклеєні літерами Z. Вивозять техніку з лікарень та шкіл, а у людей забирають машини.

Також ходять будинками на так звані "оглядини". Заспокоюють місцевих словами: "Мы вас приехали защищать, чтобы вы жили хорошо. Вас никто не будет трогать". 

"Можливо, це не патріотично, але я не стала з ними сперечатися. Ви тільки уявіть: стою я, а навпроти мене росіянин з автоматом. Доводиться схиляти голову і покірно підтакувати. Боялась, що скажу щось, а їм не сподобається. Візьмуть і застрелять мене, а в мене дитина! Хто мені скаже "дякую" за хоробрість?" – роздумує Олеся.

Проте без мітингів не обійшлось. Місцеві без зброї двічі виходили на мирні демонстрації проти окупантської влади. 5 березня росіяни відкрили вогонь проти демонстрантів і поранили чотирьох людей.

"Понад місяць наше селище в окупації. Бойових дій немає, чуємо вибухи з Рубіжного, Сєвєродонецька та Лисичанська. Там щодня йдуть бої за території. Люди активно тікають звідти в більш мирні містечка, як Новопсков. Ми їм допомагаємо – ділимося речами та продуктами", – розповідає Олеся.

Операція: знайти дитяче харчування

Перша проблема, з якою зіштовхнулась родина, – дефіцит дитячого харчування, памперсів та засобів для дитячої гігієни. Постачання призупинилось, Нова Пошта закрилась. Гуманітарна допомога до міста не приїжджала ні від України, ні від Росії.

Олеся припускає, що це через відсутність гуманітарної катастрофи. Місцеві пекарні щодня продають хліб. Фермери привозять кисломолочний сир, сметану, молоко, м’ясо. 

Нещодавно до магазинів завезли російську продукцію. Існує версія, що це зробили не для місцевих, а для окупантів. Щоб їм було що їсти. Бо асортимент сумнівний: горілка, цигарки, ковбаси, сири, молочка та соуси. Також до міста привезли газ та бензин. 

"Наша родина нічого російського не купує. Інші кажуть, що якість продуктів жахлива. Неможливо їсти. Не буде чого їсти – переб’юсь залишками, але не окупантською їжею".

Ще одна проблема – гроші. Банкомати та каси в банках не працюють. Люди не можуть отримати готівкою пенсії, зарплату або виплати на дитину. Єдиний вихід отримати готівку у гривнях – звернутися до місцевих бізнесменів. Щоправда, доведеться сплатити чималу комісію. Рублі обіцяли ввести в кінці березня, але досі цього не зробили.

Тож у дорослих проблем з їжею не було і немає, на відміну від маленьких дітей. Пошук дитячого харчування перетворився у квест: Харків – Дніпро – Новопсков.

"Як і раніше, я замовила дитяче харчування в інтернеті. Попросила свою знайому зустріти постачання у Харкові. Там навіть під обстрілами працює Нова Пошта. З Харкова місцевий перевізник мав доставити посилку у Новопсков. Але невдовзі дорогу туди закрили. Довелось шукати альтернативні шляхи", – розповідає Олеся.

З Харкова дитяче харчування надіслали до Дніпра. Оскільки місто відкрите, то приватний перевізник зміг забрати посилку та привезти до Новопскова. 

"До останнього не знали, чи приїде посилка. Водій попереджав, що ситуація на дорозі складна, передбачити обставини неможливо. Та, на щастя, ми отримали все, що замовляли".

Зараз Матвій має запас харчування на чотири найближчих місяці.

Ні памперсів, ні ліків

За півтора місяця війни Матвій не хворів. Проте Олеся заздалегідь зібрала аптечку. Передбачила все: ріст зубів, температуру та інші екстрені випадки.

"Зараз не те, що нічого купити, але ніде. Аптеки у містечку не працюють", – додає мама хлопчика.

З групи дитячих лікарів залишився лише один педіатр. Більшість поїхала, бо не хочуть працювати примусово в "ЛНР".

Ще однією проблемою стали гігієнічні засоби для дітей – памперси, шампуні, серветки. За словами Олесі, останнє постачання памперсів із Харкова до місцевих магазинів було за три тижні до початку війни. 

"Зазвичай я замовляю памперси із запасом в інтернеті. На початок війни у нас залишилось декілька штук. З дитячим харчуванням замовила і памперси. Цього вистачить на місяць. Що буде далі – складно передбачити".

Страшно вийти на вулицю

Розпорядок дня Матвія майже не змінився. Проте війна внесла свої корективи. Наприклад, перші 25 днів родина взагалі не виходила на вулицю. Олеся боялась, адже окупанти постійно наводили порядки в місті.

Перше правило – дотримання комендантської години. З 17:00 виходити на вулицю заборонено.

"Росіяни не одразу зрозуміли, що у нас є різниця у часі. Якщо бачили, що о 16:00 на вулиці їде машина, стріляли в неї. Бо за російським часом у Новопскові вже почалась комендантська година. Також вибірково зупиняли та перевіряли машини. Якщо люди просто йшли вулицею, то залякували, ганяли. Після 17:00 всі мають бути вдома. Це непорушне правило", – розповідає Олеся.

Поїхати в парк чи на дитячий майданчик, як це було до війни, можна, але Олеся боїться. Містом ходять озброєні окупанти, можуть жартувати з перехожих, давати прізвиська. 

"На щастя, дитина маленька і не розуміє, що коїться. Проте мені дуже страшно. Я не знаю, як себе вести, коли вони поруч. Після новин про події в Бучі, Гостомелі та Ірпені вирішила гуляти з дитиною лише на дворі власного дому".

У будинку є всі необхідні умови – вода та електрика. Світло вимикали лише один раз після підриву вежі в Краматорську. Проте інтернет та мобільний зв’язок залишаються проблемою.

"Окупанти продають SIM-карти з "ЛНР". Проте вони не працюють, як і українські оператори. Адже вони глушать зв’язок. Інколи вдається під’єднатися до інтернету. Для Матвія це справжнє свято, адже можна дивитися мультики!" – розповідає Олеся.

Вона вмикає мультики якомога гучніше, щоб дитина не чула вибухи, які лунають з інших міст. Визнає, що це інколи рятує від тривоги і її. 

"Маю тримати себе в руках, тому що синочок переймає мої емоції. Прочитаю новини – емоції накривають. Матвій також починає погано спати, плакати, часто прокидатися. Коли вибухи були регулярними, то він погано їв та спав".

Останнім часом намагались більше проводити часу на вулиці, щоб краще спати. Вдома Олеся читає йому книжки, грається, дивляться мультики, часто англомовні. 

Проте два дні тому в Рубіжному стався вибух цистерни з азотною кислотою. Згодом вулицями Новопскова почала їздити військова техніка. Тому Олесі з Матвієм доводиться сидіти вдома.

"Зараз питання евакуації висить у повітрі. Область закрита, дороги на Дніпро та Харків – теж. Неподалік від нас точаться бої. Куди тікати – ми не знаємо. Залишати родину також не хочеться. Тому будемо триматися разом до кінця!"

"Боюсь, що застрелять, а в мене дитина". Як живуть діти в окупованому Новопскові
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини