RU
Історії

Історія | Давай займемось… текстом! Як кримська львів’янка дотепно закохує в українську мову

9 хвилин
Давай займемось текстом! Наталя Місюк вишукує дотепні слова для популяризації української мови - Фото
Наталя Місюк. Фото з особистого архіву
05.08.2022, 11:00

Добрий день, привезли бляху! О на маєш, Ганю, празнік! – Наталя Місюк збирає слова, притаманні різним регіонам, аби "закохати українців в українську"

Майже три роки тому Наталя завела сторінку "Давай займемось текстом". Її виділяють гумор і дотепність, зазначають підписники. Їх уже понад 20 000.

Наприклад, популярними стали добірки висловів про:

В інтерв’ю LIGA.Life Наталя розповіла про те, як переїхала з Криму до Львова у 2014 році й вчила львівську говірку, що спонукало її створити такий проєкт і як українцям полюбити українську.

 

Переїзд з Криму до Львова

 

2014 рік застав Наталю в Криму. Півострів рідний їй за народженням, але не за душею. Жила в Сімферополі, працювала маркетологом на фрилансі, писала переважно російською та англійською, українська не була затребуваною. Коли почалася анексія, "зрозуміла, що Крим став поганим місцем для роботи й життя".

Дівчина вирішила переїхати. За один вечір зібрала валізу й купила квиток на потяг. Півтори доби — і Наталя ступила на львівський перон. Уперше в житті.

"Чому Львів? Коли питали, відповідала, що еники-беники, їли вареники, — сміється. — Коли пакувала валізу, думала, що їду на тиждень у відпустку, можу повернутися, якщо захочу".

Але не повернулася.

 

Адаптація у Львові

 

Спочатку мовно Наталі було важко. Розповідає, що багато слів були новими, незрозумілими, мова відрізнялася від знайомих підручників з української мови.

"Мені треба було відновити свою українську, вона була пасивна. Я її розуміла, але було складно говорити. Не пам’ятала, чи це слово однаково звучить у двох мовах, чи по-іншому", — пригадує дівчина.

До того ж у Львові — своя говірка. Це створювало часом кумедні ситуації. Наталя пригадує, як пішла до лікаря, і він попросив її зняти кульчики (сережки).

"Я дуже боялася зняти щось не те", — сміється дівчина.

Чи якось отримала СМС від знайомої зі словом "та" й довго думала, що це означає. А згодом себе почала ловити на тому, як каже: "Та-та-та, тут зупиніть". Тобто "так".

На допомогу Наталі в адаптації до нового середовища прийшли родинні спогади. Вдома в сім’ї спілкувалися здебільшого російською, але бабусі та дідусі (походять із перетину Полтавщини та Чернігівщини) переходили на українську, коли не могли висловити російською те, що хотіли сказати: "Є багато речей, що тільки українською влучно звучать. Вони були дуже прикольні". Ось деякі з них.

Наталя взяла їх на озброєння у Львові й так полегшила свою акліматизацію в місті: "Такі фразочки вчать любити мову, нею цікавитися. Показують, що мова жива, це частина тебе і твого почуття гумору. Вона не обов’язково є занудною, як у підручниках та на уроках".

У кримській школі Наталі викладали й російську, й українську мови.

"Щоправда, уроки української були жахливі, ми їх не любили, українську викладали гірше за російську, — каже дівчина. — Чомусь саме на уроках української тортурили нудними завданнями, змушували вчити по два вірші на тиждень, я жодного не пам’ятаю. Сенсу в цьому ми не розуміли. І твори, які ми читали, були дуже застарілі, такою українською давно ніхто не розмовляє".

До того ж твори, які читала Наталя на уроках української, були негативні – про страждання, тяжку українську долю.

"Я б хотіла бачити ще й щось позитивне, бо коли ти постійно занурений у безпросвітну атмосферу — важко любити мови. Уявіть, що ви б вчили англійську за підручниками, яким 200 років, — каже дівчина. — Ми маємо з повагою ставитися до письменників, які були раніше, але має бути й щось сучасне. Я нове почала читати, коли переїхала до Львова, адже до Криму не долітало нічого зі свіжого українського. Зараз почали видавати багато класної літератури. Це супер!"

 

Народження "Давай займемось текстом"

 

Переїхавши до Львова, Наталя продовжила займатися маркетингом. Працювала з представниками українського бізнесу й бачила, що вони "роблять круті речі, але не вміють про це розказати, тому втрачають гроші, які могли б заробити".

Якось подумала: було б добре, якби люди краще вміли розповідати про себе й те, що роблять. За освітою Наталя — менеджерка зовнішньоекономічної діяльності, не має філологічної освіти. Але завжди любила читати й вловлювати фразочки, якими сипали дідусі-бабусі.

Зрештою, осінню 2019 року друг спонукав дівчину створити YouTube-проєкт. "Я почала знімати відео, але почалася пандемія, довелося змінити стиль життя й було не до відео, а потім помер друг, який надихав та допомагав, тому зараз це більше текстовий проєкт".

Наталя вважає, що багато людей травмовані уроками української, бо її погано викладали, здебільшого в східних та південних частинах країни. Адже коли мову зводять до збірника правил, це здається нудним. Тому у своєму проєкті намагається показати читачам слова і фрази, які викличуть приємні асоціації з мовою.

Дівчина часом думає про те, що мова відображає характерні риси кожного народу. Українська для неї — мова, яка водночас про їжу і про гумор, про турботу і про лагідність.

Наталя регулярно викладає слова та фрази, притаманні різним регіонам. Вірить, що збагачення мови такими словами й фразами допоможе краще порозумітися українцям із різних областей, а також що її проєкт допомагає зберегти й зафіксувати розмаїті особливості мови. Наталя каже, що читачі також допомагають збирати їй різні мовні цікавинки, оскільки мають високий рівень культури. Це помітно навіть по тому, як вони ведуть дискусії у коментарях. Нещодавно разом з Наталею вони склали мапи, як називають в Україні картоплю, огірки, деруни, картопляне пюре.

"Мій спосіб — тримати очі та вуха відкритими, — розповідає дівчина. — Майже завжди зі мною нотатник. Коли чую й бачу щось цікаве, записую. У мене набагато більше ідей, ніж встигаю запостити. Багато таких слів, які я знаходжу, немає в словниках, інколи думаю, що мій проєкт — це спроба зберегти їх. Світ перемішаний зараз. Уже в минулому те, що людина може ідентифікувати себе тільки з одним регіоном, адже ми маємо родичів та друзів у різних частинах країни та світу, і починаємо вживати слова, не знаючи навіть, звідки вони походять".

За майже три роки існування проєкту Наталя помітила, що кумедні, дотепні фрази дуже часто пов’язані із сідницями в різних варіаціях: дупа, срака тощо. "Це дуже притаманно нам. Також в українській мові багато слів, пов'язаних із їжею, ми завжди любили смачно поїсти. Можливо, "задні" думки — це таке протиставлення".

 

Сплеск цікавості до української мови після 24 лютого

 

Після початку повномасштабного вторгнення Наталя не знала, чи варто продовжувати вести свій проєкт у позитивно-дотепному стилі. І запитала про це своїх читачів. У відповідь отримала прохання продовжувати вести сторінку весело, бо це психологічно допомагає.

"Іноді буває складно знайти в собі сили, щоби зробити контент бадьорим, бо бачу всі новини, життя стало складним. Але коли починаю шукати щось оптимістичне та життєствердне, у самої покращується настрій, і є сили щоранку вставати й розв’язувати всі питання", — розповідає дівчина і зазначає, що після 24 лютого з’явилася нова хвиля інтересу до її проєкту.

Тим, хто бажає краще опанувати українську мову, Наталя радить насамперед оточити себе речами українською мовою, що саме вам подобаються: піснями, фільмами; людьми, які приємні й розмовляють українською: "Ви маєте через них навчитися любити мову. Ми бачимо світ очима людей, з якими спілкуємося".

Давай займемось… текстом! Як кримська львів’янка дотепно закохує в українську мову
Ірина Андрейців
редакторка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини