Зміст:
  1. "Мій бренд – це самоокупність"

LIGA.Life поговорила з телеведучою та засновницею громадської організації "Фонд Маша" про бізнес під час великої війни, перехід на українську мову, хейт в соцмережах та резонанс історій про зґвалтування дівчат.

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

"Мій бренд – це самоокупність"

– Вас представляють по-різному: інфлюенсерка, YouTube-блогерка, телеведуча, громадська діячка. Але чи представляють вас як бізнесвумен та підприємицю? Чи ви можете себе так назвати?

Не представляють. Мабуть, правильно роблять. Тому що бізнесвумен з мене ніяка. У 2019 році у мене була спроба зробити бізнес – бренд домашнього одягу Mashsh. Ми його успішно запустили. Мені навіть здавалось, що це воно. Однак потім почався COVID, а згодом – велика війна. Одні люди скажуть: якщо бренд не вмер, то ви успішні. Але я собі по-іншому це уявляла. 

– Як саме?

Думала, що буду на ньому заробляти. Але поки разом з партнеркою лише інвестуємо у бренд. Під час повномасштабного вторгнення вже немає що вкладати. Це болюча для мене тема. Мені дуже подобається ідея Mashsh. Пишаюсь всім, що ми зробили, але поки що заробити на цьому мені не вдалося.

"Життя сповнене розмовами про насильство". Маша Єфросиніна про хейт та захист жінок
Маша Єфросиніна (Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net)

Спершу ми вкладали гроші у виробництво та ідею. Потім з'явились перші гроші, ми їх реінвестували, розширили команду, виробництво, кількість обсягів. Воно трохи заробляло. А потім ти знову докладаєш і реінвестуєш. 

Одного разу майже дійшли до бізнесового оргазму. Це сталось у 2020 році, коли прийшов COVID. Всі сіли вдома, тому з нашого сайту розібрали абсолютно все за 40 хв. Ми такі: "Вау!" Однак це тривало недовго, бо вже за пів року людям набридло сидіти вдома. 

Після повномасштабного вторгнення багато хто поїхав. У нас була певна кількість запитів: "Поїхала без вашої піжами, а спати можу лише в ній". Постійні клієнти повертались і купували те саме, що нагадувало їм домівку. 

Щоб переходити на великі обсяги, треба інвестувати сотні тисяч, а наразі всі мої заробітки припинились. 

Читайте також: Продовжують творити, поранені війною: Ірина Данилевська про те, як мода вижила за рік війни

– В одному з інтерв’ю ви казали, що утримали команду бренду під час повномасштабної війни. Скільки людей у вашому штаті?

Постійних – приблизно 6-7 працівників. Виробництво – у різних куточках країни. Ми винаймаємо погодинно цехи, щоб вони відшивали нам одяг

Постачання тканин припинилось. Не можу назвати точну географію, але у нас був величезний склад тканин, куди заїхали ЗСУ. Тому доступу до нього досі немає. Ми багато втратили, але команда сприйняла це як належне. 

Сьогодні виробляємо трохи, щоб утримувати зарплату.

Для мене це дуже болісно. Не можу внутрішньо попрощатися з Mashsh. Багато в нього вклали душі та серця.

– Наскільки знизився прибуток?

Це самоокупність: зарплата, утримання стоку та складу. Ми не відшиваємо у великих кількостях – саме стільки, щоб покрити зарплату.

"Моя українізація має бути гучною"

– Переходити з російської на українську – доволі складно. Тому що потрібно в голові перекладати, шукати відповідники слів. Що для вас було найскладнішим?

Лексика. Досі виїжджаю на техніках та знаннях, що мені дав університет ім. Шевченка [Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – Ред.]. Я – лінгвістка за освітою. 

"Життя сповнене розмовами про насильство". Маша Єфросиніна про хейт та захист жінок
Маша Єфросиніна (Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net)

Українську почала вивчати саме в університеті. Перейти нічого мені не вартує, окрім лексики. Вона у мене біднувата. Мені подобається багата, насичена мова. Такої української в мене поки немає. Також трохи кульгає граматика.

– Чи є у вас репетитор?

Немає.

– Тоді що вам допомагає під час переходу?

Повна українізація: від телефону до серіалів та книжок. У бібліотеці всі російськомовні книги – на верхніх полицях. Закуповую лише україномовні. Раз на пів року віддаю своїй асистентці список тих, які мрію прочитати. Вона каже: "Машо, 5 книг є тільки російською". Я відповідаю, що шукаємо українською. 

Вмикаємо з дитиною Netflix. Він каже: "Мамо, шукаємо український переклад або субтитри". Так поступово воно на нейронних зв'язках відкладається.

– Але на Netflix не так багато дубляжу українською. Що в такому разі робите?

Дивимось англійською з українськими субтитрами.

– В попередньому інтерв’ю ви розповідали, що вдома спілкуєтесь українською з молодшим сином Сашком. З ким ще?

З усіма. Буває, що хочеться перейти на російську. Переходжу. Наприклад, коли з мамою розмовляю. Я взагалі за лагідну українізацію, але сьогодні вважаю, що моя українізація має бути гучною. 

Читайте також: "Вчити мову для мене — це вірити в ідею свободи". Як і чому іноземці вчать українську

"Не чіпайте матерів, які вивезли своїх дітей"

– Після 24 лютого ви виїхали з дітьми за кордон. Згодом в Україну повернулись без них. Чи ваші діти досі за кордоном?

Наразі син у Києві. Привезла побачитись з татом і подивитися на себе. Адже вивезення дітей за кордон продиктовано суто моїм страхом. Панічно боюсь, що не буду поруч з ними під час ракетних обстрілів. З великою ймовірністю так і станеться, бо працюю 20 год на добу. 

"Життя сповнене розмовами про насильство". Маша Єфросиніна про хейт та захист жінок
Маша Єфросиніна (Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net)

Донька Нана вступила в університет в Нідерландах, а Сашка з мамою поселила у Варшаві. Тому потяг Варшава-Київ – мій "улюблений напрямок" і найшвидший спосіб мігрувати між двома найціннішими чоловіками в житті – чоловіком Тимуром і сином Сашком.

Зараз син буде проходити співбесіду у школу, щоб на третій клас вже повертатись. Під час тривоги він або з мамою, або з помічницею. Тож я не падаю ниць. Опановую свої страхи. 

– Чи стикались ви з хейтом через те, що вивезли дітей за кордон, а самі повернулись в Україну? 

У 2022 році я дізналась все про хейт. Щодня стикаюсь з тим, що про мене говорять щось погане.  

– Вас ранить хейт на особисті теми?

Ставлюсь достатньо усвідомлено. Коли мене булили, ображали, травили, бажали смерті через мовне питання, як жива емоційна істота, вважала це занадто болючим ментальним розстрілом.

Щодо дітей завжди маю позицію: якщо можу собі це пояснити та аргументувати публічно, то потім абсолютно начхати на те, хто що буде говорити. 

Тільки мати, яка зі свого лона народила дитину, знає, як їй вчиняти.

Жодна людина не має права відкривати свого рота на її адресу. Тільки мати знає, як її дитина спить під вибухами, що з нею відбувається, як вона плаче, пісяється, замовкає або кричить ночами. Тільки вона буде вирішувати, де її дитині краще, поки країна-терорист знищує наш народ та міста.

Тому пропоную всім, у кого чешуться язики щось похейтити та десь поточити свого язика: пооріть на Хрещатику, якщо у вас доля така сумна і вам нічого робити. Але не чіпайте матерів, які вивезли своїх дітей або залишились з ними в Україні. Ви не знаєте, які обставини стоять за будь-яким рішенням.

А моїх дітей ніхто не має права ображати. За це пику роздеру.

–  Ще одне гучне обговорення в соцмережах, яке стосується вас, – ваша сестра Єлизавета Ющенко. Якщо переглянути перші запити в Google про неї, то поруч з її ім’я є приписка "живе у Москві". Чи відчуваєте ви відповідальність за її рішення?

Ні. Можу відповідати лише за вчинки свого сина. Як можу нести відповідальність за дії людини, якій 37 років? У неї своя родина, двоє дітей. Тому хейт з цього приводу – також не зовсім зрозуміла для мене річ. Але я про це вже багато сказала.

"У нашому суспільстві оголене почуття несправедливості"

– За останні два місяці відбулись дві резонансні події – зґвалтування 14-річної дівчинки на Закарпатті та вечірки івано-франківських блогерів, які знімали оголеними непритомних дівчат. Як висвітлювати такі події, щоб не нашкодити постраждалим?

Не набували раніше подібні ситуації такого розголосу. Проте вони були. Після висвітлення історії на Закарпатті у різні відділення поліції області приходили дівчата 12-15 років зі своїми історіями. 

Так 12-річна дівчинка прийшла з заявою, що її весь час ґвалтував вітчим, а мама знімала це на відео. Тобто вони прийшли, тому що побачили, що дорослі люди тепер "піднімуть на вила" цих покидьків. 

Не уявляєте, скільки разів на тиждень маю дзвінки з жінками, які розповідають про насилля.

Моє життя наповнене приватними розмовами про те, що наших жінок б'ють і ґвалтують.

Коли питаю, чому вони не надають цьому розголосу, в 100% випадків чую: "Мене засудять та не зрозуміють. Мені доведеться поїхати з села. Зі мною ніхто не буде спілкуватись. Мені скажуть, що я сама винна". 

"Фонд Маша" має досвід роботи з підлітками та жінками, які пройшли сексуальні злочини. Наприклад, росіянин зґвалтував 15-річну дитину всім, що було в нього під рукою, включно зі зброєю. А в селі цю дитину обходять стороною. Бо що? "Сама винна". 

У мене питання до всіх, хто каже: "Навіщо надавати розголосу таким справам?" Щоб всім людям: які сьогодні показують пальцями на зґвалтованих жінок; які не дозволяють своїй дитині ходити в один клас з дівчинкою, яку зґвалтували; які носять хабарі суддям і викупають своїх синів, щоб позбавити їх покарання – було невтямки це робити.

Тож якщо все зважувати, краще знайду психологів Лєрі з Закарпаття, але ми проб’ємо стіну дивного суспільного реагування на страшні речі. Вона матиме волю та свободу дій, а тварюк, які знущаються з дітей та жінок, притягнуть до відповідальності.

– Чому, на вашу думку, саме зараз ці події здобули такого сильного резонансу?

По-перше, це дитина. По-друге, є факт несправедливого вироку. Тобто все дуже очевидно: зґвалтування є, насилля є, а хлопці – невинні. 

Окрім цього, нині у нашого суспільства дуже оголене сприйняття несправедливості. Ми живемо в горі та болю. Все, що відбувається з українським народом понад 400 днів, є тотальним насильством над фізіологією та психікою

– У "Фонді Маша" є проєкт для дівчат-підліток "Смілива". Це 12 тренувань з самооборони та 5 зустрічей з психологом. Яка історія дівчинки-підлітка вас найбільше вразила? 

Дівчинки з Херсону, яка кілька тижнів не виходила зі своєї кімнати через постійні вибухи та обстріли. До того ж росіяни ходили багатоповерхівками, виламуючи двері у квартирах. Тобто дівчина прожила в страху кілька тижнів, а кілька днів через це навіть не виходила у вбиральню. Це не просто травмованість. Це поламаність на все життя, якщо не дати цьому вийти і не проробити зі спеціалістом

Також була дівчина, яка постійно ходила на заняття в масці. Вона не хворіла. Просто не могла показувати обличчя. Страх настільки проник в неї, що вона боялась бути побаченою. Думаємо, що там був факт воєнного злочину. Але ні фонд, ні психологи не тиснуть на підопічних. Жінки та дівчата розповідають про це самі, коли в них є на це сили.

– Чи плануєте масштабувати цю історію? Адже нещодавні ситуації вказали на гостру потребу подібних проєктів. 

З одного боку, 100 дівчат – це вау, а з іншого – ніщо. У мене є мрія побудувати Центр ментального відновлення у Києві. Щоб будь-яка жінка, яка зранку встала з гіркотою в роті від нерозуміння, що з нею, могла туди прийти. 

У 9 з 10 випадків жінка собі скаже: "Ні, щось зі мною ненормально. Мабуть, хвора. Нікому не скажу. Подумають, що слабка. Там наші хлопці/дівчата гинуть, а я нюні розпустила. Ні-ні-ні, може треба закинутись таблеткою чи побігати на доріжці. Сил немає на доріжку, тож полежу 3 дні". 

Але ти – нормальна, бо живеш в пеклі. Ти щодня вмикаєш новини. Щодня у когось зі знайомих хтось гине. Твій чоловік на фронті. Тобі нічому радіти, окрім того, що прокинулась живою. 

Ми живемо ненормальним для нашої природи життям. Тому хочу, щоб з'явився оазис для будь-якої жінки, де їй скажуть все це в обличчя, потримають за руку, відправлять на групову чи індивідуальну терапію, медитацію, масаж або йогу.

"Життя сповнене розмовами про насильство". Маша Єфросиніна про хейт та захист жінок
Маша Єфросиніна (Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net)

Мені теж потрібна допомога. Теж ходжу до психолога. Теж маю зриви та істерики. Теж інколи зранку не хочу нікуди йти і навіть чистити зуби. Однак знаю, що в цьому стані робити. Треба погладити, обійняти, скасувати всі зустрічі, а хто скаже це іншим жінкам?

Читайте також: "Навіщо імунітет, коли може вбити ракета": які хвороби чатують на українців через війну

– Цей Центр на етапі думки та мрії чи реалізації?

На етапі пошуку приміщення та розроблення методології. Це пошук команди, яка сформує основу методологів, які згодом навчатимуть інших. Тому що нам потрібні тисячі спеціалістів. Наразі такої кількості немає в Україні. Нам конче потрібні інвестиції на перший запуск методології. 

***

– Більшість розуміє, що війна – не спринт, а марафон. Для того щоб добігти до перемоги, треба сили. Якби вас попросили дати пораду українцям для підтримки цих сил, щоб ви порадили?

Подивіться навколо себе. Оцініть середовище спілкування, набір занять, скільки приділяєте новинам та соцмережам. Пройдіться генеральним прибиранням всіма пунктами і чесно дайте собі відповідь, де лажаєте. Можливо, у житті забагато токсичних людей.

Передивіться, скільки часу витрачаєте на самотоксичність – когось засуджуєте, наговорюєте, пишете хейт в коментарях, розводите "срач". Якщо вам здається, що ви на верхівці Евересту, пишучи допис у Facebook, то ні. Ви тільки вихлюпнули свою злість та безпомічність, що ми досі не покарали клятого ворога.

Тож не потрібно знаходити ворогів серед тих хто поруч.

Опановуйте нові навички. Наприклад, моя мама почала вивчати англійську. У нас все в хаті заклеєно стікерами: "Донечко, I have або I has?" Заведіть собаку або нову рослину. Наповнюйте себе любов'ю. Це треба для того, щоб розуміти, що люди – це любов. 

Дозволяти собі бути слабкими, звертатися по допомогу, вміти говорити про свій біль та знайти, кому це розповідати. У цьому є величезна потреба. Ходячи з масою токсичності всередині, наражаєте себе на великі хвороби. 

Займайтесь собою, своїм настроєм та тим, що сьогодні дає сил. І кохайтесь, як останній раз.