Мотивація | Як боротьба з раком легенів підштовхнула 65-річного Михайла до здорового способу життя

65-річний Михайло Косюк щодня проходить по 15 кілометрів, порається на городі і веде домашні справи. Півтора року тому він дізнався, що має рак легені – четверту стадію. Але вирішив не опускати рук і налаштувався боротися.

Щороку в світі рак легенів діагностують 2 мільйонам людей, в Україні – близько 13 000. Це одне з найпоширеніших онкозахворювань в Україні, яке забирає близько 9 000 життів щороку.

Михайло, який ще й лікар із 40-річним стажем, розповідає свою історію та радить, коли слід піти на огляд до лікаря, аби не пропустити початок хвороби.

Хвороба дала про себе знати так, як у кожного другого хворого, каже. З’явилася тахікардія, підвищений артеріальний тиск, головні болі, болі за грудиною.

"Спеціальних симптомів не було. Але були моменти, на які можна було звернути увагу: в ділянці паху з'явилися 2 лімфатичних вузли, які прощупувалися. З’явився кашель, утруднене дихання. Аритмія, яка виникла від фізичного навантаження або інтоксикації. І гіпертонія, кризи. Все це було пов'язано з тим, що пухлина почала розвиватися", – пригадує Михайло.

Чоловік тоді звернувся в інститут Амосова, бо думав, що має проблеми з серцем. Утім, обстеження показало, що серце здорове. А флюорографія – темну пляму у верхній частині лівої легені.

В Інституті пульмонології припустили, що в Михайла тромб у легені, але КТ-обстеження показало пухлину розміром 5 см, і метастази в легеневій оболонці (плеврі).

Михайла направили в онкодиспансер та призначили біопсію. 

"Через 2 тижні прийшов аналіз заключення, згідно якого мені було поставлено діагноз аденокарцинома лівої легені з плевральними вузлами метастатичними", – розповідає чоловік.

Але на цьому обстеження не завершилися. "Виникла потреба зробити гістохімію – в цій же лабораторії ми далі дообстежувались на предмет виявлення мутацій. І під час обстеження виявили мутацію", – розповідає чоловік.

"Поїхав з цими аналізами на Верховинну до свого онколога. І мені в другій хіміотерапії Наталя Леонтіївна (завідувачка) назначила таргетну терапію", – пригадує Михайло. Після трьох місяців терапії у чоловіка зменшився кашель, дихати стало легше, а аритмія відступила. 

Контрольний ПЕТ-КТ показав, що пухлина зменшилася більше, ніж в 2,5 рази – до двох сантиметрів. Ще через три місяці пухлина була діаметром 1,5 сантиметра, а в плеврі не виявили вузлів.

Ще три місяці – крок назад – пухлина знову виросла до 2,5 сантиметра.

Те, що в плеврі не було виявлено метастазів, надихало, ділиться Михайло. Це давало надію на те, що можна провести операцію.

"Ми зрозуміли, що якщо є метастази, то оперативне втручання протипоказано, тому що воно несумісне з життям буде", – пояснює чоловік.

А оскільки метастазів не виявили, лікарі вирішили оперувати, але з планом: якщо при розкритті грудної клітки виявиться, що є метастази, то грудну клітку закриють і далі не йтимуть.

"Або якщо буде необхідність більшого об’єму роботи, тому що була рекомендована мала інвазивна операція. Два невеликих розрізи і видалити цю пухлину", – каже чоловік.

Зіграв оптимістичний варіант – Михайлу видалили пухлину. Контрольна, четверта, ПЕТ-КТ через три місяці не виявила активних вузлів злоякісної пухлини.

"Завдання лікаря – поставити правильний діагноз та поставити правильне лікування, а від пацієнта вимагається: перше – це вірити і довіряти, по-друге, обов’язково проаналізувати свій спосіб життя. Чому допущена була така помилка? Якщо є якісь фактори, які призводять до того – куріння, інші. Сама людина повинна себе осмислити та усвідомити. І треба вести здоровий спосіб життя. В першу чергу – це ходьба. Яка направлена на саморегуляцію та захисні функції організму. І найперше треба постаратися відійти від страху", – пояснює Михайло.

Страх паралізує волю людини, її імунітет, і всю діяльність організму, вважає чоловік.

"Я розумів, що у мене альтернативи немає. Тому безапеляційно погодився на будь-який з варіантів, який вийшов би. Але я сподівався і вірив, що все буде добре", – ділиться чоловік.

З іншого боку – перед пацієнтами стоїть питання, що робити. "Чи займатись іншим лікуванням, чи поїхати за кордон? Їдуть до Німеччини, Ізраїлю. Переді мною теж таке стояло питання, – пригадує Михайло. – Якщо є хороші гроші та ресурси, хай хтось ризикує, я не заперечую. Питання індивідуальне. Я розумів, що наші лікарі застосують ті самі протоколи, які б застосували у Німеччині чи Ізраїлі".

Сьогодні Михайло перебуває у стадії ремісії – ознаки хвороби відступають. Його день починається о четвертій ранку. Він порається по дому, проводить дружину на роботу і йде гуляти в ліс, де проходить по 15 кілометрів. Щодня.

"На перших зустрічах лікар сказав мені, що треба ходити кожен день принаймні 7 км. Або й більше. Забудьте про ліфти. Там, де ви можете ходити – ходіть. І так я перейнявся цією темою, бо ходьба – це багатовекторний механізм впливу на організм.

Рух – це вентиляція легень. Коли людина ходить, спалюється адреналін, який накопичується в людей, від того страху, який з’являється у таких хворих, як я", – пояснює.

Зараз, каже, його фізичний стан нормальний.

У лісі, каже є багато часу, можна подумати про вічне, для чого ти живеш, про свій внутрішній світ і як ти сприймаєш хворобу.

"Люблю прослуховувати медитативні ролики, гуляючи в лісі. І мені це додає наснаги. Додає мені впевненості у тому, що я роблю правильно" – ділиться чоловік. 

Пацієнтам важливо зосереджуватися не лише на хворобі, переконаний Михайло: "Коли ви в якомусь процесі, творчості, то забуваєте, що ви хвора людина. І будь-що, чим би ви не займалися, по ремонту чи на роботі, в саду, на городі, коли ви вникаєте в нього, то забуваєте про проблеми".

Катерина Амеліна

редакторка новин та журналістка LIGA.Life