Історії

Шлях до мрії | Як засновник "Повернись живим" Віталій Дейнега збирається у навколосвітню подорож

12 хвилин
Як засновник
Віталій Дейнега. Фото: Олександр Медведєв/НВ
15.11.2021, 07:00

Віталій планує вирушити цьогоріч у середині грудня. На той момент мине майже 10 років, відколи ця мрія з'явилась.

Довідково: Віталій Дейнега, киянин, 38 років. У минулому працював в IT. Навесні 2014 року заснував благодійний фонд допомоги українській армії "Повернись живим".

Далі – пряма мова.

Мрія, що надовго відсунулася в часі

Лютий 2012-го. Мені 28 років. Приїхав в Індію виснажений, потребуючи перезавантаження. Це моя друга поїздка сюди. Перша була за кілька років до того, експрес-візит на тиждень.

На цей раз вирішив зробити серйозний трип майже на два місяці. Зробив коло Індією, проїхав 10 000 км потягами, автобусами, автостопом, у деяких місцях брав мотоцикл на прокат. 

Загалом, духовні практики – не про мене. Втім, це була трансформаційна поїздка. Я пройшов 10-денний курс віпасани – медитації. Сидів по 10 год на день з 4-5 ранку слідкував за відчуттями в тілі і диханням. Були заборонені телефони, газети, книжки. Не можна розмовляти, навіть в очі комусь дивитися. Морально і фізично це важко, спина болить, а мозок перші дні верещить як свиня без доступу до інформації.

Це був сильний досвід, я протримався. Люблю фразу з фільму про Холмса, на жаль, радянського: "Моя голова як бібліотека. Слідкую, щоб не було зайвого". До курсу медитацій у моїй "бібліотеці" наче стався землетрус, тому книжки валялися на підлозі. Після 10 днів навів у думках лад. В голові "ідеальна чистота, книжки на полицях в алфавітному порядку". 

В Індії усвідомив, що подорожувати можна відносно бюджетно. Тоді по грошах вклався в пару тисяч доларів, і виникла мрія про навколосвітню подорож – зрозумів, що вона можлива. План був таким – закінчую ремонт у своїй квартирі в Києві, здаю в оренду за $1,5-2 000 на місяць. Цього доходу, плюс "десятки" заощаджень мені б вистачило на рік мандрівки.

У 2014-му планував поїхати в подорож десь за два роки. Але в країні починається війна.

Я повністю у війні. І це першочергова причина, чому тоді подорож не відбулась. 

Другорядний чинник – економіка. За перші пів року мого волонтерства не залишилося грошей, збережених на закінчення ремонту у квартирі. Щось із заощаджень я пожертвував на армію, щось просто проїв. Адже перші пів року у фонді принципово не брав собі зарплату, домовившись про зарплати для інших. Свою першу зарплату в "Повернись живим" отримав десь у грудні 2014 року – 12 000 грн. 

Оренда квартири, якби навіть закінчив ремонт, вже давала б менше, ніж розраховував, – десь $700, через кризу спричинену війною. Щоб їхати, треба було продавати квартиру або розмінювати на меншу, або ще щось робити. 

До мрії повернувся торік. План був таким: виходжу з фонду, створюю наглядову раду, відпускаю команду і 25 жовтня 2020 року їду. Ще на момент свого виходу розумів, що, найімовірніше, все піде не так.

Починалася пандемія. Мрія знову відкладається, але це навіть добре. Адже рік заробляю гроші, консультую бізнеси та допомагаю їм визначати проривні стратегії, щоб рости навіть в кризу. Заходжу як директор з розвитку на якийсь короткий час або дію як фасилітатор (я цьому навчався). Зараз, наприклад, працюю з крупною дистрибуційною компанією, допомагаю їм визначити стратегію. 

Вирішив таки їхати цьогоріч. Бо ідеальних обставин, щоб здійснити мрію, не буде. Мені їх і не хочеться.  

Світ у ковід суперцікавий. І зараз є можливість подивитися, як він функціонує. 

Хотів би побачити, наприклад, Агру без туристів. Цьогоріч зробив кілька пілотних заїздів в інші країни, особливо їх не афішував. Кілька тижнів тому, наприклад, був у Румунії – катався найкрасивішими гірськими дорогами Європи (Трансфагараш та Трансальпіна). В Єгипті багато де був єдиним туристом. Маю відео, де у великому храмі в Луксорі, крім мене і оператора, тільки гіди. Знімав Берлін. 

Про бюджет

Нинішнього бюджету без жодних зовнішніх вливань вистачить на дев'ять місяців подорожі навіть дорогими країнами. Наразі він складається з кількох статей. 

Продаватиму свою машину, Ford Mustang базова модель – це $20 000. Купив її за гроші, зібрані на подорож, коли зрозумів, що не їду. Вирішив, чому б не поїздити на машині, про яку також мріяв все життя. Після мого від'їзду в Києві залишиться людина з довіреністю, яка її продаватиме. 

У мене також є донор – Остап Коркуна, один із перших українців у Facebook (зараз працює в іншій компанії). Він дасть одну чималу суму просто так і ще одну у борг без відсотків та терміну повернення, є ще кілька менших джерел фінансування та позик. Сумарно це все складає $60 000, але хотів би вкластися в $40 000, щоб обійтися без боргів.

Якщо візьмусь робити в навколосвітці відео, то найдорожчим на старті буде купити обладнання – більше ніж $10 000 на фотік, об’єктиви, звук, монтажний ноут, коптер тощо.

В самій поїздці розраховую вкладатись десь в $1000-3000 на місяць на людину, в залежності від країни. Це десь $60-90 на день, з яких $10-20 – житло, стільки ж – харчування. Решта – квитки, візи, пересування та супутні витрати. Знаю, що десь це буде значно дорожче, десь – значно дешевше завдяки дешевизні країни чи наявності "вписок". Так, наприклад, тиждень життя в друзів у Берліні мені коштує ті самі гроші, що і тиждень у Києві. Якщо є "вписки", економія виходить значна. Але вони є не всюди, тому готелі й хостели теж будуть. 

Потрібно перед поїздкою купити дві пари взуття, зимовий каремат, на якому можна на півночі Індії поспати на підлозі на вокзалі. Я вже не раз так робив, й не тільки в Індії. Принципово не підсажувався до навколосвітки на комфорт. Бо знав, що поїду. Якби звик жити тільки в готелях "3-4 зірки", цю мандрівку фінансово не потягнув би. 

Квартиру, про яку розповідав, продав. За більшу частину грошей купив іншу в ЖК в Києві, який добудується на момент мого повернення. Найвірогідніше, ту квартиру потім теж продам і куплю іншу. Це я просто вклав гроші, кілька місяців тому квартира вже суттєво подорожчала. Іншу частину грошей віддав знайомому, який трейдить криптовалюти. Якщо буде все нормально, зможу звідти щось смикнути. А можу і втратити– це ризикова інвестиція.

Коли гроші в навколосвітці закінчаться і не буду готовий ще щось продати – повернуся.

Захочу продовжити за будь-яку ціну, зателефоную людині з генеральною довіреністю в Україні зі словами: "Продавай квартиру, хочу погуляти на всі". 

Як з IT-фрилансера з мене толку не буде, бо довго цим не займався. Стратегування, яким зараз заробляю, потребує фізичної присутності та багато часу. Єдине, чим готовий умовно заробляти в дорозі, – виробництво контенту. Мав ідею в навколосвітній подорожі робити ютуб-блог, але зараз щодо цього не впевнений, бо самостійно не витягну. 

Якщо поїду сам, то ймовірно робитиму регулярний контент, але не для ютуб. Це будуть фото, тексти, короткі відео. Якщо наважуся створювати ютуб-контент, можна буде подумати про продаж прав і реклами.

Але, щоб робити якісний продукт, мені потрібен партнер-відеограф і $2000-3000 на місяць. Зараз у маю недостатньо грошей, щоб взяти відеографа. Зробивши це, надто швидко спалю свій бюджет. Втім, я вже запустив Patreon. Якщо вийде його підняти, можливо, затримаюся в Україні ще на місяць, зроблю кілька пілотних заїздів, щоб вибрати такого партнера для подорожі.

Якщо поїздка зможе компенсувати частину бюджету коштом контенту, який можу створити, я б зацікавився можливістю відвідати ще й Антарктиду та Кіліманджаро. 

Про підготовку

Одна з моїх проблем наразі – американська віза. Вони зараз призупинили видавання віз туристам, а американська віза сильно полегшує відкриття інших. 

У Нову Зеландію простіше отримати візу, вже фізично перебуваючи в Австралії. Втім, австралійську поки не відкриваю, бо не знаю, на коли. В листопаді подамся на іранську. Більше ніяких віз не оформлював. До Туреччини візових проблем не очікую. В Індію потрібна електронна віза, яку можна оформити в дорозі. Багато де візу дадуть в аеропорту. 

Спочатку сподівався, що в навколосвітці зможу доволі далеко їхати машиною по землі. Думав купити у Польщі "євробляху" та на ній доїхати до Індії, де віддати на запчастини. Зараз очевидно, що довга мандрівка машиною в Азії неможлива – Пакистан не пустить з Ірану, а Індія не пустить з Пакистану по землі. Цілком можливо, що поїду машиною лише до Стамбула. А потім віддам знайомому, щоб перегнав назад. Або й одразу махну в Азію і стартуватиму звідти.

Якщо з Туреччини пускатимуть по землі в Іран, поїду далі громадським транспортом. Якщо ні – починаючи зі Стамбула, використовуватиму літаки. До речі, хто вважає, що перельоти – це супердорого – не бачив цін на кораблі. Це порада Артемія Суріна (засновник тревел-ком’юніті One Life. – Ред.), який свою навколосвітку здійснив сушею та морем. Вийшло понад $100 000 менше, ніж за рік. Мені достатньо цього знання.

З Туреччини чи Тегерана, можливо, полечу в бік Еміратів – маю по житлу хороші "вписки" у українців в Абу-Дабі, Дубаї. Однозначно хочу у Нову Зеландію, де вже маю чотири "вписки". Далі подивимося.

Маршрут навколосвітки

Планувати маршрут не важко, бо не треба нічого планувати.

Зараз "з короною" все швидко змінюється. Країни відкривають і закриваються, припиняють і починають давати візи. Країни роблять, що хочуть і можуть, щоб зупинити пандемію і не здохнути самим. Будемо виходити з можливостей, вигадувати щось. Якісь країни пропускати, якісь – додавати в маршрут, бо він уже точно не зможе бути чисто наземним, як я хотів від початку.

Від початку планував виїхати машиною у західному напрямку, через Угорщину спуститися в Боснію. Люблю Сараєво, з Чопа туди можна доїхати за день. Колись заїжджав в місто машиною вночі. Пам’ятаю, як перевалюєшся через гору, і відкривається неймовірний вид – всередині міста високі будинки, які оточують "вогні" від житлових, якими вкриті схили і гори навколо. 

Хотів би побувати в Сараєво знову. Місто красиве, історичне і супернещасне. Сараєво нереально постраждало від війни, було в облозі тривалий час, сербські снайпери розстрілювали мирних людей просто на вулицях. 

Обов'язково в навколосвітці хотів би поїхати в Косовоську-Мітровіцу – анклав сербів. Там всюди Путін намальований, вони на нього моляться. Цікаво подивитися на нещасних путіністів, ізольованих в країні, яку, на їхню думку, в них віджали. 

Албанія – найколоритніша держава, до якої з України можна доїхати машиною. Таке враження, що заїжджаєш в щось середнє між Індією та тою ж Боснією. Тут східний, на межі азійського менталітет (це видно з безладу на вулицях, по людях). Країна не так давно відкрилася для туристів, ще лишається доволі автентичною, і там купа смішного. Вони, наприклад, нереально люблять мерседеси. Колись їхав та нарахував 10 мерседесів поспіль, поки не з'явилася машина іншої марки. 

Планував вирушити наприкінці листопада – на початку грудня, зараз плани трішки зсунулись. Бо після зміни міністра оборони відкрилось вікно можливостей, і є ряд надважливих для країни речей, які потрібно зробити саме зараз. Через це мій від’їзд перенісся на 15 грудня. Тому ближче до цієї дати і буде прийняте остаточне рішення щодо формату і маршруту.

Думаю, далі зупинити мене зможе тільки якийсь глобальний катаклізм. Сподіваюсь, обійдемось без цього. Мені вже обридло очікування. Хочу почати рух.

"Вписки" у закордонних українців

Заночувати у закордонних українців – це для мене "вписка". Безкоштовне житло, з якого не виганятимуть в check-out time. Втім, цінність "вписки" не у халявному житлі. Це насамперед, створює відчуття дому. Живучи в іншій країні, в тебе є дім на кілька днів і це додає затишку.

Я зупинявся у чувака, який у Мілані будує метро, про мене нічого не знав. Але в чаті діаспорян побачив, що хлопця треба поселити, тож забрав мене з вокзалу і дав ключі від квартири.

В Нью-Йорку зупинявся в однокурсника, який працював в Deutsche Bank. Вдень за його "ксивою" мене безкоштовно пускали в найкращі музеї міста, а ввечері сиділи з ним на Манхеттені з видом на Бруклінський міст і дивилися на телефоні епічне відео "Ярік бачок потік". 

Крутими були хлопці і дівчата з Нафтогазу, які працюють в Єгипті. Я раніше навіть не знав, що Україна там добуває нафту. Кількість уваги і гостинності, яку ми отримали, те, як вони показували Каїр, як пояснювали цю країну – було безцінним.

"Вписки" дозволяють побачити країну очима іншої людини. Інколи тебе так "кружать", що навіть незручно стає, бо людина витрачає стільки часу. І це всюди так. Від Ольги Іванової в Португалії, яка працює на доволі звичайній роботі в Лісабоні, до Ольги Філіпової, IT-шниці з Берліну, в якої завжди для мене є окрема спальня і холодильник, забитий їжею. Від Дмитра Кулеби, який весь Страсбург показав, до Остапа Карпуни в Каліфорнії, дружина якого вигуляла мене "долиною", від Стенфорду до будинків засновників топкомпаній. 

Якби в навколосвітці не було "вписок", вона б мені набридла місяць на третій через брак спілкування з людьми зі своєї культури.

Одне з того, що даю їм – відчуття контакту з Батьківщиною і спілкування (якщо маю сили). Ці люди досі більш інтегровані в Україну. Що відірваніша людина від українського контексту, то менше я їй цікавий.

Люди, які хостять мене за кордоном, особливі. Це вони організовують за кордоном етнофестивалі, євромайдани, допомагають армії. Коли пишеш: "Зібрався до вас у країну, хто готовий захостити?", – відсіваються ті, які хотіли б на тобі  заробити. Лишається пів відсотка таких самих, як і ти. І вам разом прикольно. Приблизно так само війна і волонтерство показали, хто є хто. Частина людей піднялися та сказали: "Нам не байдуже, і нас дохріна". 

Я з тих, хто підбирає автостопників на дорозі і сам подорожував автостопом, жодного разу не натрапив на неприємного водія. Дозволяю іншим стати мені опорою на якийсь час, і був опорою для інших. Під час Майдану у мене жила величезна кількість людей, відмивалися, прали, сушили речі. Мабуть, зараз прийшов мій час забрати цей кармічний депозит назад.

Чому наразі планую їхати сам

Люблю їздити один, бо ти не прив'язаний до іншої людини. Партнери для всього, від дружньої розмови до чогось більшого, в кожній країні будуть. Десь вони вам більш цікаві, десь – менш. У дві свої наразі найкрутіші поїздки ever – в Індію та на Burning Man -  їздив один. 

В Індію в 2012 році приїхав, розійшовшись після сильних стосунків. На місці знайшов собі дівчину і забув про попередні відносини. Познайомився там з чуваком, який складав гороскоп моєму улюбленому письменнику Вільяму Берроузу за пів року до його смерті. Тепер я знайомий з легендою американської літератури через одне рукостискання.

В 2015 році один поїхав на Burning Man. В цей час був геть виснажений, за спиною рік жорстокої війни. З фонду "Повернись живим" йде ключова людина, Ольга Решетилова, і частина людей думає, що фонд після цього не підніметься. Прошу Олю побути ще півтора місяці, а сам шукаю, куди поїхати у відпустку. В критичних ситуаціях подорожі допомагають відновитися, перезавантажитися і знайти креативні рішення для своїх викликів.

Тут пише знайома – на Burning Man їде український скульптор Олександр Мілов з командою, робитимуть скульптуру. Burning Man – моя мрія. Подруга, не знайома з ним, пише про мене Саші: "Тут є хлопчик, він заслужив..." Той відповідає: "Якщо заслужив, то мать його йоб, хай летить крутити гайки". 

Пишу пост: "Друзі, мрію про Burning Man, але бабла немає, хто може якось допомогти?". Знайомий відразу дає $1500, з'являється десяток пропозицій "вписок" щодо житла у Каліфорнії. 

Купую квиток "туди – назад". Мене зустрічає Остап Коркуна, з яким до того не зустрічалися. Везе до себе, знайомить із дружиною. Остап займається волонтерською двіжухою в "долині", багато зробили для України і армії. 

На Burning Man мені не потрібно купувати квиток, бо я ж у складі команди. Ми збираємо скульптуру. Вона тепер всесвітньо відома, називається "Любов" – 4,5 тонни металу, які ми в підсумку розбирали втрьох, тож спина досі болить (посміхається. – Ред.).

Навіщо навколосвітня подорож

Коли виникла ця мрія, хотів знайти відповідь на запитання, навіщо живу. Але відтоді я з цим визначився. Пряму відповідь не даватиму, бо питання інтимне. Скажу лише, що те, для чого живу, великою мірою було реалізовано фондом "Повернись живим", але це не привід зупинятися. 

Плануючи мандрівку зараз, хочу зрозуміти, як саме хочу жити? Коли кажу "як" – це про баланс особистого і робочого часу, про влаштування країни, про модель сім'ї, про спосіб виховання дітей. 

Одна з причин, чому у мене в 38 років немає дітей – хочу в навколосвітню подорож.

Якби у мене була вагітна дівчина чи дружина або діти – до побачення, мріє. Це зробило б мандрівку довшою, дорожчою, з меншим пережитим досвідом. Дитина – це коріння, яке тримає.

Прагну подивитися на різні моделі життя людей і країн, застосувати щось до себе, спробувати жити інакше, ніж заведено в Україні. Наразі я побачив відносно маленький відсоток країн на мапі світу. Але вже з цього досвіду знаю, що світ від нас сильно відрізняється. Треба їхати та відчувати. 

Подорожі трансформують, після своїх найкращих поїздок я досягав найбільших успіхів у житті і сильно ріс як особистість. Думаю, найбільші досягнення в житті у мене попереду. Але для них треба набратися сил, надихнутися і капітально переглянути своє життя, щоб вирішити, яким бути і як реалізовуватися далі. Для великого стрибка потрібно взяти великий розбіг.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Перше фото: Олександр Медведєв/НВ

Ірина Петренко
Ірина Петренко
журналістка LIGA.Life, спеціалізація - освіта
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини