Від плити у front-end. Історія шеф-кухаря, який став IT-шником

32-річний Роберт Прядченко з Луганщини кілька разів пробував себе в IT. Двічі вчився та кидав, повертаючись до роботи на кухні. Третя спроба змінити рід діяльності стала успішною.

Далі – пряма мова

У дитинстві абсолютно не цікавився навчанням. Мені подобалася музика, вокал, ганяв на роликах – яка там школа. Проводив час із музикантами, мріючи стати рок-н-рольщиком. 

Рано почав мандрувати Україною – в 15 років самостійно поїхав на Казантип, на фестиваль Snickers Урбанія. Купував круті шмотки, взуття. Мама не могла оплатити ці забаганки. Щоб заробити "кишенькові", з 14 років працював – ставив пісні в караоке, був кондуктором.

Все більше замислювався про вищу освіту деінде, адже відчував, що у Стаханові (місті, де жив до 19 років. – Ред.) нічого робити. Колишні друзі не розвиваються, мені серед них "тісно". Вступив до Харківського політеху на транспортне машинобудування, бо думав, буде просто навчатися. Направду вчив математику крізь сльози, складаючи іспити з третього разу. 

З кінця першого курсу вже працював. Спочатку після пар продавав Xbox, PlayStation, невдовзі друг запропонував крутити роли у суші-барі. Сам їх куштував тоді, може, раз. Але погодився спробувати. 

Мотивація працювати була проста – з’їхати з гуртожитку. Адже, вступаючи до університету, подумки намалював насичене студентське життя, а потрапив у пекло. Жив у військовому гуртожитку танкових військ (політех співпрацює з цим університетом) зі спартанськими умовами – шестеро в кімнаті, гарячої води немає, о десятій вечора гуртожиток зачинявся, дівчат не має. 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Від суші-бару до сушефа на круїзному лайнері

Мама і бабуся завжди багато працювали, тому з дитинства готував собі сам, смажив яєчню, гречку варив. Якось ледь не спалив кухню, бо стегенце загорілося (сміється). Коли мама готувала, завжди був поруч. Мені подобалося допомагати на кухні. Зараз я також рідко замовляю їжу, за можливості готую вдома.

Перші дні роботи у суші-барі думав: "Чим я займаюся?" Потім почало подобатися, за кілька місяців влаштувався до хорошого харківського ресторану японської кухні. Це була неймовірна професійна школа. Наш шеф-кухар їздив вчитися у Японію, а потім давав майстер-класи. 

Пам’ятаю, постійно готував суші та роли для друзів на тусовки. Стоїш, крутиш тонну ролів протягом п’яти годин, а за 10 хвилин все з’їдають. Вже не ставився до роботи, як до звичайного підробітку після навчання, замислюючись про майбутнє. Тим більше на пари не ходив із третього курсу, лише сесію закривав. 

Після японського влаштувався в ресторан середземноморської кухні, де працював з живою рибою, омарами, лобстерами. Гості вибирали собі, наприклад, лобстера – ми виловлювали та готували. В цьому ресторані пропрацював близько року, коли вперше подумав про IT. 

Головна причина – брак грошей. Друзі саме завершували навчання та починали влаштовуватися в різні компанії. Я теж вирішив спробувати. Обрав напрямок – android development на базі java і записався на шестимісячний курс. Було важко. Нічого не розумів. За два місяці кинув курс, вирішивши – не моє. 

Повернувся на кухню на цей раз італійського ресторану. Став сушефом, готував і керував процесами, знову ризикнувши спробувати себе в IT за півтора року. 

Пішов на курси верстальника, у мене навіть виходило. Покинув, бо був шанс стати шеф-кухарем в ресторані величезного коворкінгу – робота гідна, оплата висока. Пам’ятаю, під час влаштування треба було щось приготувати. Наймачі попросили зробити сирники зі словами: "Всі приходять такі модні, а смачні сирники не здатні приготувати". 

Шефом цього ресторану був близько року. Авторська кухня, високі стандарти. Все, що люблять гості. Для мене ж це було важко навіть фізично. Працюєш 12 годин, гарячі процеси. Коли божевільна запара, стаєш і допомагаєш, працюєш на видачі. Займаєшся менеджментом, постачанням продуктів, робиш оновлення, якщо потрібно – йдеш до зали поспілкуватися з гостями. 

Життя не бачив, постійно перебував у ресторані. Я виснажився, відчув, наче падаю у прірву. Не люблю, коли щось обмежує. Можливо, впливає кавказьке волелюбство – у мене тато кавказець. 

В один момент вирішив все кинути, і без будь-яких думок щодо майбутнього полетів на півтора місяця на Балі.

Там зрозумів, що не хочу працювати в Україні, та влаштувався кухарем на круїзний лайнер. Маршрут – Середземне море, Америка, Мексика, Домінікана. Подумки малював казкову подорожу, як поєднуватиму з роботою. Як я помилявся. 

Контракт тривав шість місяців, які для мене були пів роком в'язниці. Велике фізичне навантаження на кухні по 14 годин. Я працював ночами, закінчував об 11-й дня, щодня виходив в іншій країні та в іншому порту. 

Побачив пів світу, але не міг позбутися думки про в'язницю. За три місяці хотів списатися, але переборов себе. Потім навіть ще раз влаштувався на круїзний лайнер в іншу компанію на посаду сушефа, вже з вищою оплатою, нормальною каютою. 

Від стажування в ресторані з зірками "Мішлен" до першого успіху в IT

Повернувшись до Києва, знову влаштувався до ресторану, познайомився з топовими шеф-кухарями. Почав більш предметно замислюватися, як отримати закордонний досвід. 

Останні три роки "спамив" своїми листами світові ресторани. Врешті мене взяли на два місяці на стажування до одного із топових ресторанів скандинавської кухні, розташованого на Фарерських островах, з двома зірками "Мішлен". 

Це крутий досвід. До мішленівського ресторану гості приїжджають з усього світу. Вечеря коштує 400 євро на людину. Ти платиш не просто за дорогу їжу, ти платиш за сервіс, за якість – все завжди буде на висоті. Ферментація, найсвіжіші морепродукти. Щодня наново готуються інгредієнти. Щодня дайвери виловлювали морепродукти для ресторану. 

Це не просто їжа. Страви створені таким чином, щоби рецептори гостя почали працювати по-іншому. Під кожну страву приносять правильно підібраний напій. Під кожний напій – новий келих. 

Якщо людина зацікавлена в гастрономічному досвіді – це варто спробувати. Але, якщо людині до смаку звичайні бургери, ресторан "Мішлен" їй не потрібен. Потім скаже: "За що стільки грошей? Не розумію". 

Кухарям, які мріють про таке стажування, можу порадити бути наполегливим. Потрібна англійська. Крім того, за стажування нічого не платять. Свої витрати покриваєш самостійно, і це не окуповується, бо поки не потрібно в Україні. Але я не шкодую про цей досвід, бо робив це для себе. 

Після стажування долучився до створення ресторану в Києві, як шеф-кухар. Але проєкт не пішов, і скоро почався перший локдаун. Я вирішив втретє спробувати повчитися та потрапити в IT. Почав знову з верстки. 

Дивився навчальні ролики на ютуб, займався по 8-10 годин щодня, без вихідних. Міг раз на місяць десь відпочити. Мене дуже підтримувала дівчина, мама. Мені не говорили: "Ти мужик – маєш приносити гроші". Навпаки, казали, як круто, що в 31 рік я вирішив кардинально змінити життя. Потім закінчив курси front-end Basic. Хоча тепер думаю, вони були не надто потрібні. Вся інформація є в інтернеті. Бери та роби. 

Пів року сидів без роботи, тільки навчався. Але зауважу: в мене на це були заощадження. Якщо люди не мають грошей, буде важче. На мою думку, треба бути геніальним, щоб успішно поєднувати дві-три години навчання (де треба бути сконцентрованим) та вісім годин роботи.

Здійснення мрії: як отримав роботу в IT

Щоб влаштуватися в компанію, був готовий працювати безкоштовно заради досвіду. В кількох компаніях на свої тестові отримав відмови. В черговій – взяли на стажування. Це сталося близько чотирьох місяців тому. Нещодавно мені закрили випробувальний термін, я залишаюся працювати front-end розробником. Чим займається front-end? – Все, що бачить користувач із телефону або свого десктопу – кнопочки, слайдери, якісь веселі картинки, плеєри – це все front-end.

До речі, більшість вважає, щоб займатися програмуванням, треба обов’язково бути технічно та математично підкованим. Насправді не обов'язково знати математичні алгоритми. Я у front-end не бачу математики. Хоча, логіки тут багато. 

Моя мета на найближчі три-чотири роки – вчитися. Front-end – складний тим, що постійно все змінюється, оновлюється, не можна все вивчити та зупинитися. Не можу відповісти собі на запитання – звідки цей мій інтерес до навчання, якщо в школі його не було абсолютно. Напевно, почав мандрувати та переосмислювати життя, хочеться бути розумною людиною.

Але це не означає, що я ніколи не відкрию ресторан. Можливо, колись прийду до цього. Мати ресторан і займатися розробкою – чому ні? Людина – багатогранна. 

Підписуйтесь на LIGA.Tech у Facebook: головні новини про технології