Зміст:
  1. Юрій Марічев, 48 років
  2. Вероніка Сметанюк, 24 роки
  3. Олександр Васін, 54 роки

"Власта" — один з найстаріших і найдешевших готелів Львова. Побудований у 1976 році готель економкласу з того часу не зазнав серйозних оновлень чи ремонтних робіт. Більшість часу "Власта" була у власності Міністерства оборони, тож кілька поверхів заселили військовими та курсантами. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

У перші тижні війни готель прихистив сотні переселенців з усієї країни, які у Львові рятувались від російських ракет. За 11 місяців більшість з них повернулись у свої домівки, знайшли інше житло або ж виїхали за кордон. Та є ті, хто досі тут мешкає. Це мігранти з небезпечних або окупованих територій, й цим людям зараз немає куди повертатись. Таких тут близько 50 осіб, не враховуючи дітей. 

Готель Міноборони 23 січня приватизували на аукціоні від Фонду держмайна. Власником стала київська компанія "Магнус Трейдинг Україна", що належить підприємцю та ексзаступнику голови Нафтогазу Олегу Діденку. Компанія ексчиновника запропонувала за готель найвищу суму — 115 млн грн. Гроші новий власник ще не вніс, тож формально готель — ще державний. Фонд держмайна запевняє, що після приватизації ніхто не планує виселяти переселенців, які наразі тут живуть. Те ж саме стверджує й переможець аукціону, обіцяючи залишити вартість проживання для переселенців такою, як була.

Liga.Life побувала у "Власті" та поговорила з мігрантами, які мешкають тут ще з літа 2022 року. Ми запитали героїв, як вони сюди потрапили, як їм живеться і як ставляться до приватизації. Розповідаємо історії тих, для кого двозірковий готель у Львові став новим домом.

Юрій Марічев, 48 років

Звідки: Малинівка, Чугуївський район, Харківська область

У готелі: 6 місяців

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Станіслав Іванов/LIGA.net

Перші три тижні війни жив з двома синами у підвалі свого будинку, тоді обстріли практично не припинялись. Коли окупантів відкинули трохи далі від Харкова, я взяв дітей і поїхав до Чугуєва, звідти волонтери вивезли нас у Харків, а тоді — я одразу сів на поїзд до Львова. Коли приїхав сюди, став на облік у військкоматі. У мене є бойовий досвід в АТО та у миротворчій місії в Косово, але мобілізувати мене не стали, бо я батько-одинак. 

У Львові нас як переселенців прихистили у школі. Там були хороші умови, але нас попередили, що живемо тільки до вересня, потім — відновиться навчання. Перебиратись у "Власту" порадила знайома, яка тут жила, вона переселенка з Миколаєва. Я приїхав, подивився, мені одразу все сподобалось — тож з липня минулого року я з дітьми тут. 

Проживання в готелі дуже бюджетне, я сплачую 4500 грн за кімнату щомісяця. Знайшов роботу, отримую також виплату від держави як переселенець, але у мене двоє дітей, мені треба їх одягати, годувати, тому "Власта" — найкраще, що може бути для батька-одинака зараз. 

Та мене тримає не тільки вартість житла. Тут реально комфортно і дуже спокійно. Тут практично усе поряд, а в готелі — розмірене і тихе життя. Я вже звик тут жити.

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Зараз я з синами мешкаю на 10-му поверсі, там тільки переселенці. Живемо утрьох в одній кімнаті: є два ліжка, придбали ще одне розкладне, нам видали матраци, постіль, маємо все необхідне. У кімнаті є туалет, умивальник, балкон. Душ та кухня — загальні на поверсі, але я не скаржусь. Нещодавно придбав мультиварку, можу й готувати в кімнаті. Є гаряча вода, ліфт, завжди є світло. 

Діти тут теж не нудьгують, в готелі є телевізор, Wi-Fi. У будні малі навчаються у школі, щоправда, онлайн. У вільний час дивляться фільми, грають. Молодший син ходить на боротьбу в місцеву школу, два місяці тому посів третє місце на змаганнях. Тренер каже, що у нього є потенціал, пропонує йому займатись професійно. З дітьми також відвідую басейн, який неподалік. Словом, тут життя як в санаторії. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Коли дізнався, що готель продали, з’явився неприємний осад. Не знаєш, чого чекати. Офіційно кажуть, що нікого не виселятимуть, але люди хвилюються, атмосфера неспокійна. Я почитав про нового власника в новинах, але не хочу лізти в ці тонкощі. Якщо він вирішить щось змінювати тут — це добре. Але я б радив йому залишити на час війни тих, хто з дітьми та не має боргів. Мені здається, це було б правильно. 

Зараз "Власта" — тимчасовий, але мій дім.

Звісно, фраза "живу в готелі" звучить так собі, але в сьогоднішніх реаліях — це краще, ніж нічого. Це місце вже викликає певні емоції. Я ж народився у Союзі, застав буремні 90-ті. І ось мені здається, що цей готель наче з буремних 90-х. Старий і простий, але водночас комфортний. Це таке місце, що звідси не хочеться тікати за кордон. Як батько-одинак я мав право виїхати з України, але я не хотів і не хочу — хто мене там чекає? 

Вероніка Сметанюк, 24 роки

Звідки: Нова Каховка, Херсонська область

У готелі: 5 місяців

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

З перших днів війни я жила в окупації, пережила цей етап дуже складно. Було страшно, я не знала, чого чекати й не розуміла, що взагалі відбувається. Через постійні перебої зі зв’язком не мала доступу до інформації й не знала, яка ситуація в Україні. 

Щодня від знайомих чуєш жахливі історії, живеш у невідомості — атмосфера дуже гнітюча. Тож я вирішила, що виїжджатиму на неокуповану територію. Зробити це вдалось тільки з четвертого разу. Окупанти не випускали, щоразу аргументували це по-різному: то "командування наказало", то "вас українці обстріляють" і таке подібне. Моя думка — вони просто боялись масово випускати людей, бо ЗСУ було б легше відбити ці міста. 

Наприкінці квітня 2022-го, після двох місяців в окупації, я зі своїм 4-річним сином виїхала з Нової Каховки у Херсон. Звідти — до Кривого Рогу, а 5 травня я вже була у Львові.  Коли їхала на захід, навіть не знала, що мене чекає. Думала — доведеться ночувати на вокзалі. Допускала варіант з Польщею — наскільки я знала, сім’ям з дітьми там допомагають. Але коли прибула до Львова, то побачила, що тут активний волонтерський рух, всіх рятують, підтримують. Я зрозуміла, що тут безпечно, що про мене є кому подбати, тож вирішила залишитись. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Спершу я з іншими переселенцями жила у школі, а в серпні минулого року потрапила у "Власту". Мене з сином поселили у кімнату на 10-му поверсі. Умови цілком адекватні: завжди є гаряча вода, працює опалення, немає відключень світла. Для мене є тільки одна проблема: тут всього дві кухні на весь готель, на 9-му та 10-му поверсі. А переселенців багато, тож бувають черги. Я придбала мультиварку, чайник, готую у кімнаті. 

Втім, я не планую тут довго "гніздуватись". Але коли живеш тривалий час в одному місці, хочеш – не хочеш, а облаштовуєш побут. Нещодавно розмалювала картину на патріотичну тематику, щоб чимось урізноманітнити кімнату. Все ж таки, хочеться затишку.

Для мене "Власта" — місце, де я можу закривати усі свої базові потреби, жити спокійно, не хвилюватись за дитину й за свою безпеку. І водночас не за шалені гроші. Хоча це мій тимчасовий прихисток, але "Власта" викликає теплі емоції.

Я часто ловлю себе на думці, що мені сюди хочеться повертатись.

Тут працюють добрі люди, з усім допоможуть. І ставлення до нас як до переселенців дуже добре, за що я вдячна. 

До війни я працювала на російську компанію. Після 24 лютого розірвала співпрацю з ними й досі без роботи. Зараз шукаю для себе щось просте, можливо, навіть фізичну роботу — щоб просто мати гроші. У мене є квартира у Новій Каховці, але туди я зараз не можу повернутись через окупацію. Чи планую повертатись після війни — складне питання. Вся територія замінована і я боюсь за безпеку дитини. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Тож у моїх планах пожити тут певний час, але недовго. Поки вдасться влаштуватись на роботу, назбирати грошей, щоб винаймати житло самостійно. Бо наразі такої можливості не маю. Я отримую від держави як переселенка 5000 грн щомісяця, й більшу частину віддаю за кімнату. Щоб якось додатково заробляти, допомагаю жінкам, які не можуть завагітніти, як донор яйцеклітин.

Те, що готель продали, мене не лякає. Я така людина, що вірю в добро та людей. Тому навряд переселенців виженуть звідси. В моїй голові це не вкладається. Гадаю, нове керівництво створить умови, щоб ми пережили тут гарячу фазу війни, яка ще триває. Якщо ні, то ми будемо боротись, щоб залишитись тут. Або вимагати таку ж альтернативу за ті самі кошти, з такими самими умовами. Але все ж таки, хотілося би залишитись саме в цьому готелі, попри все. 

Олександр Васін, 54 роки

Звідки: Краматорськ, Донецька область

У готелі: 7 місяців

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Війна застала мене у Краматорську. Але родом я з Костянтинівки, це поряд. Перші вибухи почув о п’ятій ранку. Фронт тоді був значно далі, ніж сьогодні, тому обстріли були не дуже інтенсивні. Але вони були болючими й для Костянтинівки, й для Краматорська. У квітні я наважився покинути місто. Я виїхав за день до того, як російська ракета вдарила по залізничному вокзалу Краматорська.

Коли тільки-но приїхав у Львів, зареєструвався як переселенець. Як і багатьох мігрантів, мене тимчасово поселили у школі. Жили там безкоштовно, нас годували, допомагали як могли, а після виселення директорка навіть дала з собою їжу та все необхідне. 

У "Власті" я з липня минулого року. Коли сюди потрапив, у мене й іншого вибору не було. Що запропонували — на те і згодився. Вартість житла, умови — мене все влаштовує, тож я залишився і залишатимусь, поки є така можливість. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Живемо у кімнаті двоє: я та ще один чоловік, він теж переселенець. Є все для комфорту: ліжко, шафа, стіл, тумбочка. В кімнаті є також туалет та вмивальник.  

Якщо відверто, я вже настільки тут звик, що почуваюсь як вдома. Тут спокійно, персонал дуже чуйний, більшість мешканців знають один одного. Тут живуть не тільки переселенці, а й військові, викладачі. 

Життя тут, наче в гуртожитку, а всі ми — як невеличка сім’я.

Мені подобається, що тут все поруч. Якщо треба в місто — десять кроків і ти там. Якщо є гроші, йди хоч в театр чи куди забажаєш. У мене, на жаль, основні справи в місті — це лікарня. Не буду вдаватись в подробиці, але маю третю групу інвалідності через хворобу суглобів. Вона не лікується, підтримується тільки в загальному стані. Через хворобу мені важко довго ходити та не можна підіймати важке. 

Отримую пенсію за інвалідністю та виплату на переселенця. Але цього мало, щоб нормально полікуватись. Грошей вистачає лише, щоб сплачувати за готель і щоб з голоду не вмерти [сміється]. Тож я перманентно у пошуку якогось підробітку. За професією я інженер-механік, але останні роки працював таксистом. У Львові реально знайти роботу таксистом, але уже підводять зір, тиск — тож не хочу ризикувати. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Я звертався в "Ашан", хотів влаштуватись касиром. Але мені сказали, що можуть взяти тільки вантажником. Та куди мені вантажником з третьою групою? Я не проти працювати й прибиральником — здається, що такої роботи у Львові валом. Але коли доходить до пошуку, то людині з інвалідність знайти роботу дуже важко. 

Тож поки без роботи, більшість часу проводжу в готелі. На нашому поверсі є загальна кухня, є можливість щось приготувати. В готелі є укриття. Коли тривога —  завжди спускаюсь туди. Сховище облаштоване, є крісла, там зручно і тепло. У сховищі також можна побачити барельєфи на українську тематику, хоча готель будувався ще у радянські часи. До речі, коли його побудували, готель називався "Росія", але у 90-х його перейменували у "Власту".

Що буде далі — загадувати не буду. Насправді кожен з нас [переселенців] бажає  повернутись додому. Вдома є житло, вдома ти завжди знайдеш роботу. Якщо, наприклад, завтра припиняться бойові дії, а окупанти поїдуть до себе додому, то і ми поїдемо додому. Якщо, звісно, буде куди їхати. 

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net

Про те, що "Власту" продаватимуть, нас не попереджали. Дізнались про це спонтанно, коли на готелі вивісили банер про аукціон за 2-3 дні до його проведення. Коли ж готель остаточно продали, було відчуття жалю. Тому що завтра усі ми можемо опинитись на вулиці й немає жодних гарантій, що цього не станеться. Наша позиція — щоб нас тут залишили на тих самих умовах або допомогли знайти нове житло. Бо вплинути на те, що готель продано, ми ніяк не можемо.

Нещодавно була зустріч мешканців з керівництвом Фонду держмайна та представником нового власника. Пообіцяли, що нас не виселятимуть щонайменше пів року, а в разі чого — попередять за два місяці. Виглядає на те, що так і буде. Бо новий власник ще не набув прав власності. Але якщо ні — треба буде щось вирішувати. Бо куди ж люди підуть?

Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net
Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net
Львівський готель "Власта": дім для переселенців, який продали на аукціоні
Фото: Іван Станіславський/LIGA.net