Як будувати хоч якісь плани на 2023 рік: 6 порад психологині

Нічого не планувати – нормально

До повномасштабної війни напередодні Нового року ми будували плани. Хтось подумки, хтось вів пленери з довгими списками. Зараз же ми живемо в умовах постійної загрози нових ракетних обстрілів, віялових та хаотичних відключень світла, зв’язку, водо- і теплопостачання. Гучно буде сказати, що українці в цих умовах бояться будувати плани, але більшість дійсно не загадує у далеке майбутнє. 

І тут приходить соціум і вимагає зібратися та почати планувати. "Під час свят ваша дитина ходитиме в садок чи ні?", "Ваш син піде у школу цього року чи наступного?", "Вступати плануєте куди?", "Ви визначилися з датами щорічної відпустки?"…

Як знову почати дивитися у майбутнє та чи варто себе до того спонукати? Адже війна загнала нас у дистрес. Стан, за якого людина не в змозі повністю адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків і проявляє дезадаптивну поведінку, яка дається взнаки депресіями, тривожними розладами та залежностями від, наприклад, алкоголю.

Втрата близьких, вимушений переїзд, зміна роботи, звичного кола чи способу життя – це кризовий стан, від якого будь-хто може впасти у безсилля, втратити сенси та плани.

Це нормально. Обвалилася велика і значуща частина життя. Її треба або вибудувати заново, або підлаштувати, або чимось замінити. 

Психіка справляється з цим поступово та потребує часу. Тут спрацьовує індивідуальна стресостійкість кожного – хтось відновиться швидше, хтось повільніший.

"За рік, місяць, через тиждень, завтра"… Для психологів це маркер, що людина збирається. 

Дайте собі спокій

Ми не живемо у вакуумі, тож дивимося на інших, які "вже". Вже адаптувалися, вже планують, вже живуть... "А я сиджу". І вмикається самоїдство. 

Чи допомагає воно проживати цей складний час? Ні. 

Тому важливо перестати "себе їсти". Багато людей знають, що таке співчуття, турбота та милосердя щодо інших, і мало хто застосовує це до себе. 

Коли ми чіпляємося до себе і знецінюємо, підстьобуємо та даємо собі стусанів, то цим собі не допомагаємо. Можливо, раніше це й працювало, мотивувало і ми бігли, але зараз ми – поза безпекою, як і мільйони українців, і ця вимогливість шкодить.

Не чіпайте свої фантазії

Людям складно прийняти факт, що життя підстрибнуло, робить сальто і досі у стрибку та не приземлилося. Складно тому, що будь-яка незавершена ситуація погано впливає на психіку.

Якщо щось не піддається нашому розумінню, вмикаються так звані механізми психологічного захисту. У кожного вони свої. Хтось іде в заперечення і створює нову реальність як захисний механізм; хтось заповнює своє життя додатковими викликами, як то волонтерством, понаднормовою роботою чи новими проєктами. 

У мирний час психологи намагалися знімати ці засоби психологічного захисту та працювали з причинами стресу. За часів війни наші зарубіжні колеги почали говорити про це трохи інакше: механізми психологічного захисту потрібні, зокрема, щоб у нездоровій ситуації дистресу жити більш-менш здорово. 

Тепер психологи зазвичай дивляться, наскільки цей захист заважає жити або приймати важливі рішення, й іноді його не чіпають. Наприклад, є такий тип особистості, коли людина живе у фантазіях, і у війну її краще спеціально не витягувати у реальність, бо для неї придуманий світ – захист. 

Планування на короткі дистанції

Коли ми думаємо про майбутнє, воно не завжди далеке. Роздумуючи про завтра чи подію наступного тижня, ми вже, навіть в умовах пролонгованого стресу, структуруємо своє життя. 

Структура надважлива в житті. Якщо вона є, є відчуття безпеки, і людина може розгортати свої здібності та можливості, зокрема на планування. Саме базова потреба у відчутті безпеки порушена зараз у більшості українців як в Україні, так і за кордоном.

Відновіть будь-яку рутину, яка додасть передбачуваності у життя. Те, від чого ми бігли у мирний час, зараз нас заземлює. Це може бути будь-що: обов’язковий вранішній зум з колегами, читання книжки на ніч, традиція млинців суботнього ранку тощо. 

Одна велика мета у плані

Слова "Живемо перемогою!" – не просто слова. Якщо визначитися із фінальною точкою плану, то адаптація до нових умов відбуватиметься легше. У мирному житті, наприклад, план купити квартиру допомагав щомісяця на неї відкладати.  

З мого досвіду роботи з тими, хто виїхав за кордон, вони часто живуть планом повернення в Україну і плекають цю велику мрію, наприклад, вірою у нашу перемогу чи свого чоловіка, який воює або чекає вдома. 

Таким людям у якості підтримки мрії можна вибудувати план на найближчу перспективу. Наприклад, у лютому з’їздити до кордону, навідати чоловіка, придивитися, як воно і чи варто повертатися з дитиною.

Рішення, а не плани

Зараз ми живемо там, де від нас мало що залежить, і з цим складно миритися, особливо схильним до контролю людям. Розбалансування зони особистого контролю викликає, наприклад, багато гніву та втоми.

За цих умов потрібно усвідомити, що часто перед нами стоїть не питання планування, а сама необхідність рішення. Причому в обставинах війни рішення інколи потрібне негайно. 

Ось тут потрібно брати на себе відповідальність і констатувати: "За цих обставин я так вирішила / вирішив" і йти далі. І пригадати, як у мирні часи нас вчили жити сьогоднішнім днем, щоб сповна відчувати все, що відбувається та насолоджуватися моментом. Наприклад, насолодіться прийдешніми новорічними святами. Їх у дитинстві у нас не вкрав Грінч, то не вкрадуть і вороги.

Надія Войлова, психологиня проєкту "Відновлення психологічного стану жінок, які постраждали від російської агресії в Україні" благодійної організації "Сила віку жінок", для LIGA.Life.