Поради

На море взимку. Домінікана? Супер. Але знайте, є дві Домінікани: туристична і не дуже

На море взимку. Домінікана? Супер. Але знайте, є дві Домінікани: туристична і не дуже

спецкореспондент LIGA.net
04.01.2022, 16:01 • 4 хвилини

Новорічний гонзо-лонгрід про те, як я зустрів день народження на Карибах. Це була ще та пригода

Усе життя мав незакритий гештальт: дайте мені прозоре море, білий пісок та пальми. А особливо – взимку, на мій холодний день народження.

Домініканська республіка стала логічним вибором: одні країни відпали, інші відлякували мусульманською забороною на спиртне, треті просто не подобалися. А тут карибська романтика, пірати, революції і все те, за що ми любимо романтику Латинської Америки. Тому тут я і зустрів свої 32 роки, і страшенно щасливий через це.

Домінікани є дві і обидві потопають у крайнощах. 

Туристична Домінікана. З готелями, повним сервісом та надто поштивим персоналом, що іноді навіть ніяковієш від того. 

З іншого боку, Домінікана – чудова можливість відчути себе маленьким генерал-губернатором загубленого острівця. Природа красива до запаморочення. Від заходу й сходу перехоплює дихання. Пальми, які нібито висять у повітрі, аж дратують – як їм це вдається. А синій океан (або Карибське море, де там кордон, я так і не зрозумів) зачаровує.

Країна дуже бідна, туристичний сектор тільки почав розвиватися і це дуже радує. Людям буде на що жити, тут вміють, якщо треба, організувати сервіс, берегова лінія активно забудовується, наразі немає відбою від туристів з усього світу. 

Нетуристична Домінікана.

Тут вже цікавіше,  є про що розповісти. 

Там, де туристів немає, крайність зовсім інша. Повсякденного комфорту життя немає і ніби до нього ніхто не прагне. Маленькі та великі міста відрізняються лише наявністю чи відсутністю більш-менш чистих кварталів. Але у всіх є фавелоподібні райони. Іноді з них складається все місто.

Статистика каже, що рівень кримінальності у Домінікані низький і останніми роками тільки знижується. Але загальне враження, найімовірніше, цьому суперечить.

Наприклад, в історичному центрі столиці – Санта-Домінго, з іспанськими місіонерськими спорудами XV століття та затишним кварталом старих вулиць – гуляти можна без побоювання. Але вже за його межі, "бланкіто", так місцеві називають "білих" людей, радять зайвий раз не потикатися. Місцеві, які живуть завдяки туристам, пограбування "білих" не схвалюють. Мовляв, створюється погане сарафанне радіо, а країна нині живе за завдяки туристам.

На одній із тихих вулиць міста Сан-Педро-де-Макоріс якийсь чоловік раптом вийшов з воріт свого будинку і сказав цілком серйозно і спокійно: тут стояти не можна, можуть застрелити. Жартуєш, дякуєш, але по спині пробігають неприємні вібрації.

Головне враження у Домінікані – вуличний рух. Три дні я провів тут за кермом. Це справжній челендж, який може обернутися туристу посивілим волоссям. Якщо я після відпустки не стану як сивочолі актори Річард Гір або Стів Мартін, вважатиму, що пощастило.

Правил дорожнього руху тут немає. Зовсім. Ні. Ніяк. Жодних. Ну, є парочку. На трасі обмеження швидкість 100 км на годину (патруль з радаром стоїть на кожних 10-15 км дороги). І рух між містами дуже комфортний і спокійний. Але їздити в місті – ще та історія. 

Дорожніх знаків немає, жодних! Світлофорів – декілька. Пішохідні переходи існують, але на них ніхто ніколи не пригальмовує. Рівно навпаки, перехожих, що зазівалися, поженуть із "зебри" гучним бібіканням. Дорогу можна і потрібно лише перебігати. Пішохід – пусте місце.

Перетинати подвійну суцільну тут у порядку речей. Головне – робити це несподівано та без попередження. Автомобілі Лексус і Тесла органічно вписуються з візками, які запряжені віслюками. Рядності немає, головних доріг немає. На перехрестях їде першим той, хто нахабніший і сигналить голосніше. 

Так, сигналять тут весь час і скрізь, і, здається, просто вважають це невід'ємною частиною руху.

Але саме пекло – мотоциклісти та мопедисти. У Домінікані їх дуже багато, за кермо мопедів сідають з дитинства. Для них не існує жодних правил. Ані правил дорожнього руху, ані базової безпеки. Їздять без рук, на животі, сидячи боком. По двоє-троє. Підрізають, вириваються несподівано з "мертвої зони", їздять по зустрічці і з покерфейсами об'їжджають тебе, поки ти їх криєш матюками від жаху та несподіванки (я мало не збив двох підлітків, які летіли мені під колеса, випробовувати таке не раджу).

Коли орендуєш машину в Домінікані, у документі на підпис є три важливі "не можна": не курити в салоні; заборонено передавати кермування цим авто комусь сторонньому; не їздити на Гаїті. З країною-сусідкою відносини у домініканців дуже натягнуті. Колись вони були під гаїтянською окупацією і нинішнє становище двох країн доводить, що домоглися незалежності вони правильно. Навіть на тлі Домінікани, Гаїті – дика дірка. 

Гаїтянці – їх розпізнають за афро-французьким акцентом – тут скрізь працюють на будівництві. 

Натомість українському туристу просто пояснювати місцевим різницю між Росією та Україною (за звичкою, вони питають: "Росія"? Правильна відповідь: "Но, сеньйор/сеньйора, УкраЇна". Проводиш паралель типу "А вам сподобалося би, якби вас називали Гаїті?".

Кокс та трава. Ці два товари тут продають всі і скрізь. Від продавців сувенірів до суворих торговців бананами з мачете в руках. У центрі домініканського туризму – місті Пунто-Кана, на не найжвавішій вулиці відмовлятися від пропозиції нюхнути "коко" доводилося раз на 10 секунд. Один дідусь без зубів, який продає кокс, розговорився та зізнався, що йому навіть грошей не треба. Просто попросив поїсти – курку чи рибу. Це найдраматичніший епізод подорожі.

Цікавий момент: дістатися до пляжу у Пунто-Кана – ще те випробування. Забудова берегової лінії приватним сектором ще щільніша, ніж в Одесі. Тільки один таксист пізно ввечері, відповідаючи на запитання про те, як побачити пляж у пляжному місті, сказав: "Я підвезу вас до грецького ресторану. Зайдіть, скажіть адміністратору, що ви від Хосе, він пропустить на пляж. А ви в нього можете купити коктейль на подяку". От так от.

Ще з хорошого: пристрастився до сигар, так. Лише кубинські. Ніхто більше робити сигари не вміє, мабуть, Куба знає якісь таємничі секрети. Якщо всі інші сигари завдають жорстокого удару по легенях, кубинські обволікають ніжним ароматом. Та й взагалі, куріння сигари – окремий вид медитації.

Коротше, у Домінікані є що робити. Чи турист ви, чи лихий мандрівник, тут знайдеться, чим себе зайняти.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Голоси", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net

Коментарі

Останні новини