Якось в дискусії щодо реалістичності теорії соціолога Малкольма Гладуелла про те, чому геніями не народжуються, а стають, у мене запитали: "Олександре, на що ви витратили свої 10 000 годин?". 

І я замислився… А й справді, де мої 10 000 годин? На що я витратив цей сакральний час, за який, слідуючи правилу 10 000 годин, мав би досягти майстерності, співмірної зі статусом експерта світового класу? Та й чи досягнув я її?

Довго згадував, скільки чого зробив за прожиті роки. Але так і не зміг відчути пульс цих тисяч годин. Чесно – не відчув, не зрозумів, не віднайшов. Звісно, "людям-прикладам", яких наводить Гладуелл у своїй книзі "Генії та аутсайдери", трохи простіше: Моцарт – з ним все зрозуміло, Beatles – також, Білл Гейтс – впринципі зрозуміло.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
стресдепресіяперемогасаморозвитокневдачарефлексіяпромахиГенії та аутсайдериправило 10 000 годин