1000 грн до стипендії і 50% практики. Як по-сучасному вчать шити одяг у Чернігові

"Ми з училищем – як одна велика сім'я", – каже Олена Охріменко, начальниця відділу кадрів ТОВ "Сівертекс". Виробництва, яке спеціалізується на виготовленні одягу у Чернігові.

Дуальна система тут працює вже два роки. "Сівертекс" разом з Чернігівським вищим професійним училищем побутового обслуговування навчають за спеціальностями "швачка", "кравець", "кравець-закрійник" та "технолог легкої промисловості".

Задоволені всі. Виробництво – бо готує спеціалістів "під себе", училище – бо студенти мають багато практики та мотивацію навчатися і працювати. А студенти, крім досвіду роботи на великому виробництві, щомісячно отримують по 1000 гривень доплати до стипендії від компанії і можуть заробити на канікулах.

Як усе починалося

Кілька років тому гендиректорка "Сівертексу" разом з фундатором, перебуваючи у Німеччині, дізналися про дуальну освіту. 

У Німеччині дуальна освіта працює з минулого сторіччя. "Сівертекс" зацікавило, що це ефективно та має результат. На виробництві в Чернігові на той час був кадровий голод. Найбільша проблема, за словами  Олени Охріменко, полягала в тому, що студенти мали тільки місяць практики впродовж навчання. 

І коли приходили працювати на фабрику, навіть не знали, як увімкнути машинку. Бо обладнання на виробництві більш сучасне, ніж в училищі.

"Так народилася ідея спробувати дуальну освіту. Спочатку ми виклали училищу всі проблеми, які виникають у нас зі студентами. Бо нам щоразу доводилося строчку накладати, кишеню і комір пришивати замість них. Звісно, було боляче. А ще було важко налагодити юридичні питання, договори. Однак все почало працювати", – ділиться начальниця відділу кадрів.

"Цех облаштували для наших учнів, починаючи з запуску виробів, процесу роботи і закінчуючи заключною обробкою. Проєкт стартував у лютому, і оскільки учні навчалися з вересня, то вони отримали основу в училищі. Знали, що таке машини, які вони є, розуміли, як працювати з ними. І з лютого почали застосовувати свої знання", – каже Світлана Новицька, старша майстриня Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування.

Як відбувається процес

Система така: дві групи студентів по 15 людей чергуються. Протягом місяця одна група працює на виробництві, а друга – отримує теоретичні знання в училищі. Наступного місяця – навпаки.

Спочатку студенти працюють в цеху під наглядом майстрів з виробничого навчання з училища від "А" до "Я". На цьому етапі вони шиють прості моделі: літні сарафани або спідниці. Також на складах фабрики є багато залишків тканини. І спеціально для студентів конструктор створює моделі із залишків, які треба пошити.

Згодом майстри наглядають за роботою студентів, коли відбувається запуск чи випуск продукції. Наприклад, на випуску треба ретельно перевірити, аби якість і кількість збігалися з розрахованими нормами. 

Натомість у травні-червні студенти проходять навчально-виробничу практику за договором про дуальну систему освіти. Тоді вони отримують 50% від заробленого.

Які труднощі виникають

Коли систему дуальної освіти тільки запроваджували, було важко, бо студенти звикли не ходити на пари, коли не хочуть.

"15-16-річні діти зіштовхнулися з трудовою дисципліною, з тим, щоби вчасно приходити на роботу, з поняттям "план" і "потік". Потік – це коли, наприклад, одна швея шиє комір, інша – працює з гудзиками. Також діти дізналися про вимоги до якості виробів (бо ми шиємо і за кордон). Усім було важко. Але ми розуміли, що це  пластилін, з якого можна ліпити", – розповідає Олена. 

Згодом, каже, спрацювало сарафанне радіо: інформація про те, що на "Сівертексі" треба працювати, передавалася між потоками, в гуртожитках, серед друзів. 

"І якщо  минулого року нам було морально важко посадити 15-16-річних дітей за машинку і попросити 15 хвилин не курити, то діти, які  цьогоріч прийшли, вже знають, як працювати. Ми просто кайфуємо від цих студентів", – говорить Олена.

Які переваги для компанії, училища та учнів

"Наші учні змістовно знайомляться з виробництвом. Це мотивує їх. Бо коли вони проходили лише виробничу практику, то було не те. Сіли, відпрацювали місяць – пішли. А тут і екскурсії проводять, і керівництво по-материнськи ставиться, і подарунки до свят дарують, і сприймають як своїх працівників. Це позитивно впливає на їхню роботу і престиж училища", – говорить Світлана.

Також жінка розповідає про реакції батьків. Каже, спочатку вони були здивовані і збентежені, що треба укласти тристоронні договори, що усе серйозно. Але потім, коли учні отримали додаткові кошти, всі були задоволені. 

"Найприємніше те, що батьки працюють з училищем в унісон. А бажання навчального закладу, батьків та виробництва збігаються – навчити дітей працювати", – говорить Світлана.

Але переважно учні працюють самостійно. 

"До того ж, у нас колектив, який старіє. Середній вік – 45+. Ми не знайдемо молодь надворі. Тому вкладаємо у них всі можливі ресурси. Вони працюють із сучасними машинками, на виробництві тепло, ми безкоштовно годуємо студентів, вони мають безоплатний проїзд у громадському транспорті. Якщо всі отримують премії, вони також. Це – наші повноправні працівники", – каже Олена.

Також училище готує технологів. Як пояснює Олена, це дефіцитна, складна, але високооплачувана професія. Наприклад, головна технологиня компанії за вісім років пройшла шлях від швеї до нинішньої посади. Бо технолог не може бути хорошим, якщо не знає, як пришити комір і як має лежати тканина.

А нині з училища прийшли дівчата, які хочуть бути технологинями. Вони рік шили, а нині займаються ексклюзивним колекційним одягом. Зрештою, хочуть пройти весь шлях. І виробництво цим задоволене.

Бо пів року слухати теорію, яку часто пропускають, а потім всього три тижні спробувати працювати за машинкою – менш ефективно, ніж місяць навчатися, а місяць – працювати.

Ексстудентка дуальної освіти і теперішня працівниця "Сівертексу" Яна Пусь розповідає: "На практиці все зрозуміло: пояснюють, як шити виріб і одразу показують. Це цікаво, можна спробувати свої сили. Якщо нам було щось незрозуміло, ми підходили до технолога, яка радо все пояснювала. Ще ми пробували шити на нових машинках. А це – колосальний досвід. Натомість в теорії треба самим розібратися, ще й уявити, як це відбувається. Поки не спробуєш – не знатимеш".

А ще на літніх канікулах між курсами Яна залишилася працювати на фабриці, аби підзаробити. Такі люди також працювали за договором дуальної форми освіти. Дівчина згадує про вироби, які шила, будучи студенткою, і досі пишається ними.

"Наприклад, піджаки дуже складно шити. Але ми спробували – і нам пішло. Тому ми з групою пошили колекцію піджаків. Також шили довгі вечірні літні сукні, брюки", – говорить Яна.

"Так цінно, коли студенти на зборах задоволено кажуть: "Уявляєте, ми йдемо по магазину, висить крута колекція, а я кажу, що сама її шила", – усміхнено говорить начальниця відділу кадрів.

Уже 8 місяців Яна працює у ТОВ "Сівертекс". Почала одразу після навчання за дуальною системою.

Як ще виробництво мотивує студентів

Перше, в чому фабрика пішла назустріч студентам, – зміщення графіку. Робочий день тут починається о сьомій ранку. Однак учням дозволили приходити о дев'ятій. 

"Вони не можуть прокидатися і йти на роботу на 07:00. У нас з цим постійно виникали проблеми. У мене така ж донька, і я зрозуміла, що немає сенсу їх постійно про це просити. Тому для них ми змістили графік", – розказує Олена.

Також з ініціативи підприємства студентам доплачують до стипендії 1000 грн щомісяця. А коли вони набивають руку, отримують 50% від заробітку під час виробничої практики. Решту 50% виділяють для училища.

"Ми спілкуємося з багатьма виробництвами в нашому місті, але іншим не вдається мотивувати учнів фінансово. А ці спромоглися. Це – потрібна мотивація, бо праця кравця та швачки дуже складна. Спина колом стоїть за цілий день роботи. Діти задоволені", – говорить майстриня училища.

До того ж, якщо складна модель одягу і бригада не виконує план, за бажання, студентів долучають до роботи. За це вони отримують те, що заробили, у повному обсязі як додаткову оплату. 

А ще, коли в училищі було дистанційне навчання, 11 людей залишилося працювати на фабриці за договором дуальної форми освіти. Вони не хотіли їхати додому. А керівництво училища пішло назустріч – учням дозволили жити в гуртожитках. 

"Діти здебільшого мешкали за містом, а тепер – у гуртожитках без батьків. Тому  старші колеги сприймають їх як дітей. Водночас, якщо дівчинка сидить "на потоці", їй пояснюють, що вона тут – не дитина, а від її пришитого виробу залежить зарплата наступної швеї, що вона – частина ланцюжка", – пояснює Олена.

Минулоріч із 30 студентів на виробництві залишилося працювати 17. Це, кажуть, хороша статистика – великий приріст молоді у компанії. 

Що з оцінюванням

Наприкінці навчального року представники фірми приходять в училище на державну кваліфікаційну атестацію до кравців, швачок і до молодших спеціалістів. Вони як учасники комісії ставлять запитання та виставляють оцінки. 

"Раніше нас нудило від однотипних куплених дипломів. Якось на одному з захистів дипломів ми навіть запропонували прийти до нас на екскурсію. Мовляв, приходьте до нашого технолога, огляньте документацію, постійте з секундоміром на потоці, попрацюйте, порахуйте, скільки шиється сукня, а скільки – пальто. Бо те, що ви кажете, нісенітниця 60-х років", – розповідає Олена.

Однак тепер усе змінилося. Цьогоріч, за словами Олени, був феєричний захист на основі фабричних колекцій з вельвету, оксамиту, трикотажу. Хоча, каже, аби отримати "5" від комісії з "Сівертексу", треба постаратися. 

"Ми всі були настільки задоволені! І вже чекаємо на травневий випуск. Ми пишаємося цим. Повірте, це велика робота. Я починаю робочий день з цих дітей і закінчую ними. І воно того варте", – говорить Олена. 

Автор – Марія Марковська

Матеріали розроблені за підтримки Програми EU4Skills, спільно з Міністерством освіти і науки України. Програма "EU4Skills: кращі навички для сучасної України" фінансується ЄС і його державами-членами — Німеччиною, Фінляндією, Польщею та Естонією і має на меті підтримку впровадження реформи професійної освіти в Україні. Програма EU4Skills працює на національному рівні та у 7 обраних областях: Вінницькій, Полтавській, Запорізькій, Рівненській, Львівській, Миколаївській, Чернівецькій.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії.