Зміст:
  1. Що з містом "не так" очима дітей (на прикладі Києва)
  2. Як зробити місто комфортнішим для дітей та їхніх батьків
  3. Якими мають бути адекватні дитячі майданчики 

Будемо відверті, сучасний Київ комфортний перш за все для дорослих, які мають власне авто. Веловласники, маломобільні, люди похилого віку — ці категорії людей зазнають суттєвих незручностей щодня через хибний розвиток міста. Широкі шумні проспекти, запарковані тротуари, багатоповерхівки — у такому середовищі виживають найстресостійкіші та найвитриваліші. Цікаво, а як себе тут почувають наймолодші мешканці міста — діти? 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

До міжнародного дня захисту дітей ми вирішили з’ясувати, які недоліки має сучасне місто, якщо дивитись на нього дитячими очима. Здавалось би — а що дітям треба? Є спортмайданчик, іди бався. Але не все так просто. Місто має бути зручним загалом для усіх дітей — це стосується і громадських просторів, і транспорту, і навіть звичайних вбиралень у закладах.

Журналіст LIGA.Life попросив директорку урбан-бюро Big City Lab Вікторію Тітову розповісти, яким має бути доступне для дітей місто (і що не так зі столицею сьогодні?). А також запитав засновницю проєкту інклюзивних дитячих майданчиків Playinq Ганну Аксьонову, як правильно розвивати ігрові простори для дітлахів.

Що з містом "не так" очима дітей (на прикладі Києва)

"Мені здається, що у Києві дітей на вулицях майже не видно", — каже Вікторія Тітова й пояснює, що сучасна столиця занадто ворожа до них — місто громіздке й недоступне, з великою кількістю шуму від авто, підземними пішохідними переходами та магістралями, на яких нещодавно підвищили максимальну швидкість до 80 км/год. 

Загалом Вікторія Тітова називає сім факторів, котрі негативно впливають на дітей у місті та призводять до того, що дітвора почувається у мегаполісі небезпечно та некомфортно:

1) Погана доступність. Це і про небезбар'єрне пішохідне середовище, і про недоступність усіх громадських просторів загалом — транспорту, скверів, закладів, особливо це стосується громадських вбиралень. "Коли йдеш кудись гуляти з дитиною молодше семи років, спробуй зводи її в туалет", — каже Вікторія і зазначає, що більшість вбиралень взагалі не пристосовані саме для дітей. 

2) Окремі "зони" для дітей. Зазвичай у Києві дитячі простори сконцентровані у якомусь окремому місці — наприклад, ВДНГ з атракціонами для дітей, певні ТРЦ або парки розваг. Тобто, якщо людина хоче провести час разом із дитиною, то має їхати у якесь спеціально створене для цього місце. "Це взагалі не міська історія, це свого роду резервації для дітей", — каже Тітова. 

У міському середовищі потрібно повсюди інтегрувати простори для дітей, ігрові майданчики— таким чином місто "дозволятиме" вам проводити час із дітьми будь-де. Особливо такі простори важливі у межах природних зон — у парках, скверах, на набережних. Зрештою, це також елементарна інклюзивність простору — дублювання підземних переходів наземними, зручні пандуси з поручнями, понижені пішохідні переходи.

3) Недоліки громадського транспорту. Транспорт Києва — взагалі недоступний для дітей, бо його інфраструктура зношена, не оновлюється й не має зрозумілої навігації.

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: unsplash

Ще одна проблема у тому, що Київ — це "метроцентричне" місто. "Можна зрозуміти, як рухатись містом тільки у межах метро. Все, що за 20 хвилин від метро, — "сіра зона". У такій системі пересування дітей ускладнюється. Звісно, ти не відпустиш трирічну дитину кататись на маршрутці, але навіть із нею їздити досить складно — рухомий склад не пристосований для батьків із дитячими візками, немає поручнів чи окремих сидінь для малолітніх дітей", — пояснила містопланувальниця.

4) Відсутність велотранспорту — також серйозний недолік Києва у контексті потреб дітей. Вікторія розповідає, що у Копенгагені возити дітей на велосипеді у дитсадок — це нормальна практика. "Це безпечно і комфортно, і ніхто не буде думати, що ця людина дивна. А спробуй відвезти двох дітей на велосипеді у дитсадок у Києві", — каже вона.

5) Недоглянуті публічні простори та дитячі майданчики. Загалом усі публічні простори у місті мають обслуговуватись, а дитячим та спортивним майданчикам потрібен регулярний догляд — адже часто буває, що зламана гойдалка чи лава можуть травмувати дитину. У Києві немає якогось чіткого та визначеного механізму догляду за муніципальним майном — тож майданчики зношуються й стають небезпечними для дітей. 

До того ж у спадок Києву дістались сотні "совкових" дитмайданчиків із ракетами і шинами. Їхній стан — м’яко кажучи, постапокаліптичний. У 2019 році міська влада пообціяла демонтувати усі такі майданчики, однак, як це часто буває — процес розтягнувся на роки.

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: КМДА

6) Озеленення та ландшафтний дизайн. Ситуація з озелененням у Києві критична — природних зон стає дедалі менше через забудову житлом та торговими майданчиками. Однак, важлива не лише наявність зелених зон, а й догляд за ними. Умовно все озеленення міста можна поділити на три "рівні": нижній (газони, різнотрав’я), середній (кущі) та верхній (дерева). Робота ландшафтного дизайнера з цими трьома рівнями дуже важлива — треба уміти їх правильно збалансувати.

"З висаджуванням кущів у Києві все погано. Але це важливо, бо кущі вбирають багато пилу і бруду, це ще один очисний шар. Та кущів не повинно бути дуже багато, особливо у просторах для дітей, бо тоді вони не зможуть зробити "простріл" місцевості поглядом. Занадто багато кущів створюють небезпечну закриту зону", — пояснила Тітова. 

7) Комерціалізовані та програмовані простори. Такі простори вбивають у дітей фантазію, пояснює Тітова. Одна справа — коли дитина йде у парк чи ліс і там сама вирішує, як їй бавитися, інша справа — коли простір нашпигований гральними автоматами, атракціонами та розвагами. Тоді увага дитини розсіюється і їй залишається вибирати те, що пропонують. 

"Міленіали часто жартують, що у їхньому дитинстві з розваг була палиця, якою вони б’ють траву. Насправді сучасним дітям із шаленим асортиментом забавок інколи також потрібна така палиця", — каже Вікторія. 

Як зробити місто комфортнішим для дітей та їхніх батьків

Існує міф, що усе "дитяче" — має бути суперяскравим. Такими в Україні найчастіше роблять дитячі майданчики, дитсадочки, початкові школи. Насправді це кліше, у яке всі чомусь вірять, каже Вікторія Тітова. Адже такий підхід викликає гіперстимуляцію і тільки шкодить дітям — вони намагаються "перекричати" такі простори, щоб привертати увагу до себе.

"Дітям (особливо дошкільного віку) понад усе потрібна увага і турбота дорослих, тож вони прагнуть будь-що отримати її. А коли простір надто яскравий і гучний, то їм здається, що вони конкурують із ним — відтак намагаються перекричати простір, який їх оточує, щоб спіймати увагу дорослих і зосередити її на собі", — пояснила Тітова.

За її словами, дитячі простори повинні бути нейтральними та максимально адаптивними — щоб діти могли самі вирішувати, як їм проводити час. Також вони повинні включати багато природних матеріалів, зокрема деревину та озеленення. У приклад Тітова ставить ліонські "вулиці для дітей" — це проєкт перетворення міського простору, який запустили у французькому Ліоні у 2020 році. 

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: Melissa & Chris Bruntlett

Суть проєкту у тому, щоб переосмислити міський простір, враховуючи потреби та побажання дітей — влада міста проводила навіть спеціальні опитування дітлахів, щоб облаштувати такі вулиці. Результатом стали затишні пішохідні простори без машин та з великою кількістю зелені — виявляється, саме цього бракує дітям. 

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: Melissa & Chris Bruntlett

"Мені подобається цей кейс тим, що він не про стереотипи. Місто для дітей — це не Діснейленд. Це те місто, у якому дітям комфортно й у якому вони є активною частиною суспільства", — розповідає Вікторія й додає, що для таких проєктів важливо проводити партисипації з дітьми — різного роду опитування. Оскільки малі діти навряд зможуть зрозуміти контекст опитування, його можна проводити в ігровій формі. 

Так зробило литовське архітектурне бюро DO ARCHITECTS, яке трансформувало радянський дитячий садок Pelėdžiukas у Вільнюсі. Архітектори роздали дітям наліпки двох кольорів — червоного та синього. Червоні наліпки дітей попросили наклеїти на все, що їм не подобається, а сині — на все, що подобається. "Найвеселіше було, коли діти клеїли сині наліпки один на одного, мовляв, ти мені подобаєшся", — розповіла Тітова. 

Більшість синіх наліпок дітлахи наклеїли на дерева та рослини на подвір’ї. Червоними наліпками вони позначали громіздкі металеві конструкції. Відтак у відновленому дитсадку архітектори використали багато натуральних елементів, а також нейтральні монотонні кольори. У такому просторі діти не відчувають, що конкурують за увагу, тому не "втрачають глузд" й поводять себе менш гіперактивно. 

Ідеальна вулиця для дітей — це жива вулиця з двома смугами (максимум), де швидкість руху щонайбільще 40 км/год, є достатньо озеленення, широкий тротуар і багато закладів. "На таку вулицю діти самі прийдуть, адже батьки їх туди відпустять, вони самі там намалюють собі класики та самі почнуть стрибати", — розповідає Тітова. 

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: unsplash

Урбаністка Джейн Джейкобс у своїй книзі "Життя та смерть великих американських міст" пише, що максимально дружні до дітей — вулиці з "очима". Це вулиці, де багато активних перших поверхів із закладами, які притягують людей, а відтак вулиця має "очі". У Києві таких вулиць дуже мало. Це деякі вулиці на Подолі, у Верхньому місті та окремих закритих ЖК.

"І тут ми наближаємося до вічної теми закритих ЖК. Виходить, що Київ — це не місто, а сукупність ЖК, сполучених магістралями", — констатує Вікторія. 

Місто, в якому для дітей мало просторів, створює проблеми й для їхніх батьків. Якщо у вас двоє чи троє дітей, то вихідний ви проводите за принципом "що цікаво дітям". А те, що цікаво дітям, зазвичай сконцентроване в окремій віддаленій локації. Батьки беруть дітей і їдуть у дельфінарій чи ТРЦ — так вони вимушені приносити в жертву свій лайфстайл, щоб підтримувати лайфстайл дітей.  

"Дружнє до дітей місто означає, що куди б дорослі не захотіли піти з будь-яких своїх справ (окрім бару та нічного клубу, звісно) там мають бути умови, щоб з дитиною їм було комфортно. Тобто цей простір має бути безбар’єрним та облаштований із думкою про дітей — це й кімнати, де можна переодягати та годувати дітей, це й "дитячі" поручні, понижені унітази та рукомийники тощо", — розповіла Вікторія.

Якими мають бути адекватні дитячі майданчики 

Українська ініціатива Playinq, заснована Ганною Аксьоновою, займається тим, що досліджує дитячі міські простори. У 2021 році Playinq дослідила стан дитячих майданчиків Солом'янського району Києва. Головна проблема — відсутність регулярного догляду за дитячими просторами. Виявилось, що більш ніж половина дитячих майданчиків у всьому районі взагалі ніяк не обслуговуються.

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей

Ще одна проблема у тому, що просторам може бракувати якогось обладнання, наприклад, більшість майданчиків розрахована на дітей дошкільного віку, але в них може не бути навіть пісочниці. 

У районі вистачає майданчиків для дітей молодшого шкільного віку, а от для підлітків є лише поодинокі спортивні зони. "У цьому районі є хороші окремі майданчики у парках чи скверах, які розвиває громада. Однак більшість прибудинкових ігрових просторів, якими користуються діти кожного дня, — занепадають", — розповідає Ганна.

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей
Фото: unsplash

Усі сучасні дитячі майданчики мають бути спроєктовані за принципом доступності. Доступний майданчик — той, який об'єднує різних дітей спільним досвідом, а не розділяє їх на окремі групи. Тобто недопустимо розділяти дитячі майданчики на "звичайні" та окремі, інклюзивні, які містять спеціалізоване обладнання. "Такий поділ і створює наратив, що інклюзивний майданчик — це якесь окреме місце", — підкреслює архітекторка й додає, що інклюзивним має бути кожен дитячий простір у місті. 

Щоб зробити інклюзивним дитячий майданчик біля дому — можна поєднати гойдалку для дітей до 3-х років, звичайну гойдалку, гойдалку "гніздо", де можуть гойдатись декілька дітей, та інклюзивну гойдалку "сидіння" або гойдалку, на яку можна заїхати кріслом колісним. "За кількістю — це стільки ж гойдалок, як і у звичайному парку, але зате який вибір! І ними можуть користуватись усі діти, розширюючи рамки ігрового досвіду", — коментує Ганна. 

Ще одним важливим фактором є поверхня дитмайданчика. Вона не обов’язково має бути покрита гумовою плиткою — це може бути будь-яка, та головне рівна поверхня (перепад до 20 мм). Також важлива якість укладання поверхні — потрібна правильна підготовка та трамбування піску, мікродисперсного щебеню, якщо це гумові панелі — то вони не мають відклеюватись чи відриватись, щоб діти не травмувались. На інклюзивному дитячому майданчику варто використовувати принципи універсального дизайну. Ось як це працює: 

Брутальний Діснейленд. Як Київ ускладнює життя наших дітей

Сучасний майданчик може поєднувати не тільки ігрові зони — також можуть бути спеціальні панелі для розвитку гнучкості мислення дітей. Ці панелі зазвичай розміщують на першому рівні висоти, на різні поверхні для того, щоб доступ до них мали усі діти.