Зміст:
  1. Історія одного розвінчання
  2. Як відбувається вінчання і чи можливо його скасувати?
  3. Як і чому люди вінчаються? 

За 30 років незалежності України кількість зареєстрованих шлюбів поступово зменшувалася: з 493 тисяч у 1991 році до 167,9 тисяч у 2020-му. Так було до початку повномасштабної війни. Адже минулого року в Україні зафіксували сплеск одружень. За даними Мін’юсту, з березня 2022-го до березня 2023-го було зареєстровано понад 225 тисяч шлюбів. Натомість кількість розлучень, навпаки, знизилася. 

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

Реєстрація шлюбу дозволяє визнати сімейний союз перед державою. Водночас серед християн існує практика вінчання. Це одне з таїнств, під час якого шлюб освячується церквою та визнається перед Богом. Обітниці, проголошені у цю мить, та проведені обряди єднають подружжя на все життя. 

Та існує проблема – не завжди пари свідомо ставляться до вінчання. Хтось піддається впливу рідних, бере приклад із друзів або слідує моді, яка позбавляє таїнство його суті. У випадку розлучення такі пари поспішають "розвінчатися", тобто звертаються до церкви, аби шлюб визнали недійсним. Тут і з’являються труднощі, бо з моменту вінчання союз вважається вічним.

LIGA.Life спробувала розібратися, чому подружжя обирають для себе вінчання, які права та обов’язки це таїнство на них покладає, а також за яких умов церковний шлюб можуть визнати недійсним. Адже що більше інформації матиме пара, то більш усвідомленим буде їхній вибір. 

Історія одного розвінчання

Нещодавно у Divoche.Media опублікували історію дівчини, яка проходила процедуру визнання церковного шлюбу недійсним. У народі це називають розвінчанням, хоча представники церкви вважають цю назву некоректною. У публікації авторка розповідає про власний досвід вінчання та зазначає, що узаконити стосунки перед Богом вона та її колишній чоловік вирішили з поваги до родинних традицій. 

Оскільки вінчання відбувалося у греко-католицькій церкві, то пара мала пройти обов’язкові курси передподружніх наук (їх також проводять для римо-католиків). Далі заповнення необхідних документів, розмови зі священиками й, зрештою, визнання стосунків перед Богом. Та через деякий час подружжя розлучилося і постало питання уневажнення церковного шлюбу. 

Розпочався процес церковного суду, який передбачає майже усі складові, що і в цивільному розлученні: позовна заява, свідки, психологи, представник церкви, що захищає шлюб, та колегія суддів, які ухвалюють остаточне рішення. За словами авторки, ініціатором "розвінчання" був її колишній чоловік, який на той момент вдруге одружився та бажав повінчатися заново. Утім, стверджує дівчина, під час процесу саме її друзів запитували про можливу зраду з її боку.

"Мене запитували, чому в нас немає дітей, чи я зраджувала і чи готова я повернутися до чоловіка. Нагадаю, що ми вже два роки як були розлучені на той момент. І у нього нова дружина. Але запитання про те, чому я не зберегла сімейне вогнище, ставлять мені", – йдеться у публікації. 

Зрештою, розповідає авторка, її церковний шлюб з колишнім чоловіком визнали недійсним. Але йому дозволили вдруге повінчатися, а їй – ні. Це рішення дівчина могла оскаржити, та у майбутньому не планувала вінчатися, тож залишила усе, як є. 

Як відбувається вінчання і чи можливо його скасувати?

В Україні церква відокремлена від держави, але існують місточки, які поєднують закон і віру. Так, наприклад, церковне вінчання неможливе без попередньої державної реєстрації шлюбу. Це роблять задля того, аби уникнути таємних полігамних шлюбів, коли хтось із партнерів юридично одружений з однією людиною, а церковний союз хоче укласти з іншою. Тому без реєстрації шлюбу в органах державної влади пару не можуть вінчати.

Далі – шлюбний вік. За законодавством в Україні він настає у 18 років, але в особливих випадках держава може зареєструвати шлюб і 16-річних осіб. У церкві нижня вікова межа для нареченої – 17 років, а для нареченого – 18. 

Як і в цивільному одруженні, церковний союз передбачає моногамність. Тобто одночасно можна перебувати у шлюбі лише з однією людиною. Укласти церковний союз з іншим можна лише в разі визнання шлюбу недійсним або у випадку смерті одного з партнерів. 

"За останні роки ситуація з вінчанням була приблизно стабільною, але після повномасштабного вторгнення охочих повінчатися стало більше. У перші місяці війни у нас були випадки, коли ми вінчали по декілька пар на день, чого до війни ніколи не було. І наразі охочих повінчатися дуже багато, так, що не вистачає пасторів для звершення цього обряду", розповідає головуючий Ради євангельських протестантських церков України, єпископ Пилип Савочка.   

За його словами, під час спільного життя без розпису та без шлюбу молода пара несе відповідальність тільки одне перед одним часто вона залежить від закоханості, настрою, обставин тощо. Коли пара розписується у державних органах і відбувається весілля, то коло відповідальності збільшується. У ньому вже задіяні батьки, держава, діти, свідки та інші. Тому такий шлюб більш фундаментальний, відповідальний та довговічний.

"Коли ж молоде подружжя ще й вінчається, то настає третя відповідальність  перед Богом, церквою та святою Біблією. І це надає шлюбу глибини та сакральності, а також дає більше сили долати труднощі",  додає єпископ Пилип Савочка. 

Підготовка до вінчання. Готуватися до вінчання варто заздалегідь – обрати церкву, дату і священика потрібно за кілька тижнів чи навіть місяців. Для римо-католиків та греко-католиків обов’язковою умовою є проходження курсів передподружніх наук.

"Без цих приготувань пару не повинні вінчати. У Римо-католицькій церкві прописано щонайменше 12 зустрічей зі священиком. Але якщо люди потребують, то цю кількість можна збільшити. Загалом підготовка розрахована приблизно на три місяці, утім дуже часто такі курси передподружніх наук організовують у груповому форматі двічі на рік. Тому за інструкцією, наречені повинні прийти до свого настоятеля за пів року до шлюбу і сказати, що вони хочуть вінчатися", – розповідає у коментарі LIGA.Life сестра CSFN Франциска Туманевич, суддя Єпископського суду Київсько-Житомирської дієцезії. 

Такі навчання майбутнього подружжя направлені на те, аби поінформувати та підготувати людей до шлюбу. Утім, зазначає сестра Франциска, бувають ситуації, коли після проходження курсів пари так і не доходять до вінчання. 

"Знаєте, це хороший знак. Тому що люди зрозуміли, що вінчання – це занадто серйозно або вони до цього ще не готові", – пояснює монахиня.

Теми, які вивчають на курсах передподружніх наук: 

  • що таке шлюб, якими є права та обов’язки подружжя;
  • присяга у вірності, любові та повазі;
  • роль батьків наречених у житті майбутнього подружжя (подекуди такі лекції проводять окремо для батьків);
  • природне планування родини;
  • батьківство, виховання дітей та інше. 

Кожен священик може змінювати перелік тем відповідно до ситуації.

Таїнство вінчання. Вінчання є процесом освячення шлюбу церквою та його утвердження перед Богом. Воно починається із заручин, тобто з благословення батьків і священика. Далі пара обирає церкву і дату вінчання – православних християн не вінчають під час Великого посту, великих і дванадесятих свят тощо. 

Безпосередньо під час вінчання на голови нареченим надягають вінці, далі пара обмінюється обручками та п’є вино з однієї чаші. Наприкінці цього обряду священик з’єднує руки наречених, покриває їх єпитрахилем/столою (довга стрічка, що огинає шию, елемент вбрання священика), кладе зверху свою руку та тричі обводить пару навколо аналоя (високого чотирикутного стола, який використовують під час богослужінь). 

Бути разом у радості та горі. Як відбувається вінчання і чи може церква скасувати шлюб?
Фото: Unsplash

"У моменті вінчання люди отримують обов’язки і права. Їхнє нерозуміння може бути причиною відмови у проведенні таїнства. Усі ці права та обов’язки озвучуються в момент шлюбної присяги: одна людина обіцяє любити, поважати, бути вірною і не залишати свого чоловіка чи дружину аж до смерті, а інша отримує це право на любов, вірність і подружню повагу", – пояснює сестра CSFN Франциска Туманевич. 

За її словами, з моменту проголошення присяги пара змінює свій сімейний статус і цим говорить усім навколо, зокрема друзям і батькам, що найбільшою любов’ю та цінністю віднині є та чи той, з ким вони повінчалися. Щойно ці обітниці порушено – починаються проблеми і розлучення. 

Та наразі, стверджує сестра Франциска, дедалі більше людей ставляться до вінчання обдумано: 

"Люди не поспішають вінчатися, а ставляться до цього доволі серйозно. Навіть ті, хто не є сильно воцерковленими, розуміють, що це дуже відповідально. Тож якщо порівнювати з ситуацією, яка була 10-15 років тому, сьогодні люди вінчаються уже більш свідомо. Деякі можуть жити разом по кілька років, але не поспішають цього робити, поки не будуть впевнені, що ця людина – назавжди. Тобто свідомість українців у цьому питанні зросла".

Ствердження недійсності вінчання. У церкві існує процедура визнання шлюбу недійсним. У випадку розлучення вона дає можливість людям узаконити другий союз перед церквою і Богом. Цей процес має назву церковного суду або трибуналу і передбачає: 

  • написання позовної заяви;
  • опис історії подружжя;
  • виклик людей, які вінчалися і вважають свій шлюб недійсним;
  • виклик свідків, які знають сім’ю від самого початку;
  • співпрацю з працівниками церковних трибуналів чи судів, а також із психологами, психотерапевтами чи психіатрами. 

Кожен процес індивідуальний, тому умови визнання шлюбу недійсним можуть дещо відрізнятися залежно від ситуації. Але серед основних причин ствердження недійсності церковного союзу є наявність у одного з партнерів на момент вінчання прихованої залежності або важкої хвороби. 

Рішення церковного суду – колегіальне. У Римо-католицькій церкві над одним процесом працює троє суддів, які ухвалюють спільне рішення. Також завжди від імені церкви є захисник подружнього вузла – людина, яка виступає за визнання союзу дійсним. 

"Якщо людина отримує рішення, що її шлюб визнано недійсним, вона визнається вільною. Це дає можливість для укладення нового вінчання. І дуже часто люди, які укладають такий новий шлюб, є уже більш зрілими та відповідальними", – пояснює сестра CSFN Франциска Туманевич. 

У католицькій церкві кожна єпархія чи дієцезія має свій церковний трибунал, тому кожен суд має свої показники визнання шлюбів недійсними. За словами сестри Франциски, є регіони з більшою і меншою кількістю вінчань, а отже, і кількістю "розвінчань". 

"Багато прохань про визнання шлюбу недійсним там, де є багато вінчань. Тому, якщо ми говоримо про ситуацію, яка була ще до війни, то є східні регіони, наприклад, Харківщина, де не так багато випадків ствердження недійсності шлюбу. Натомість у центральних і західних регіонах України їх більше. Наприклад, у нашій Києво-Житомирській дієцезії це десь близько 60-70 процесів на рік", – пояснює вона. 

Водночас головуючий Ради євангельських протестантських церков, єпископ Пилип Савочка зазначає: за час свого 45-річного служіння він бачив не більше 2-3 випадків, коли після вінчання подружжя просить церкву визнати свій шлюб недійсним.

Він додає, що без вінчання пара може сходитися та розходитися, але після цього таїнства розлучення можливе лише у чотирьох випадках: 

  • смерть однієї зі сторін;
  • подружня зрада;
  • насильство чи загроза життю однієї зі сторін;
  • коли одна зі сторін просто залишає іншу. 

"Церква визнає шлюб недійсним після глибокого аналізу однієї з цих причин, бесіди з професійним сімейним консультантом та розмірковування до 3 місяців. У крайніх випадках рекомендується пожити окремо, але не більше одного року. Після чого дається дозвіл або на саме розлучення, або на повторний шлюб",  пояснює єпископ Пилип Савочка. 

У 99% випадків, додає він, ініціатором розлучення є одна сторона. Причому здебільшого причини не відповідають вище перерахованим. Зазвичай, зазначає єпископ, після бесід та проходження курсу сімейного семінару стосунки налагоджуються. 

Подружня зрада. Різні християнські конфесії в Україні мають різні думки стосовно розлучення через зраду. Наприклад, священик Василь Деркач (ПЦУ) у своїй публікації в Facebook пише, що порушення подружньої вірності може бути вагомою причиною для розірвання шлюбу, адже по суті є смертю цього союзу. 

Посилаючись на "Основи соціальної концепції", він також виокремлює такі причини для розірвання шлюбу в православній церкві: 

  • вступу в новий шлюб одного з подружжя;
  • відпадання чоловіка або дружини від православ’я;
  • протиприродні пороки;
  • нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу або з’явилася наслідком навмисного самокалічення;
  • захворювання проказою, сифілісом або СНІДом;
  • тривала безвісна відсутність;
  • засудження до покарання одного з подружжя з позбавленням всього статку;
  • посягання на життя або здоров’я подружжя або дітей;
  • снохацтво та звідництво;
  • отримання вигоди з непотребств людини;
  • невиліковно тяжка душевна хвороба;
  • зловмисне залишення однієї людини іншою;
  • медично засвідчений хронічний алкоголізм або наркоманія;
  • вчинення дружиною аборту при незгоді чоловіка.

"Однак, як вказують "Основи соціальної концепції", розлучення як крайній захід може бути лише у разі вчинення подружжям діянь, які визначені церквою як приводи для розлучення". Згоду на розірвання церковного шлюбу не можна давати заради догоджання примхам або для "підтвердження" цивільного розлучення. Втім, якщо розпад шлюбу є доконаним фактом – особливо за роздільного проживання подружжя, – а відновлення сім’ї не визнається можливим, з пастирської поблажливості також допускається церковне розлучення", – зазначив священик. 

Водночас сестра CSFN Франциска Туманевич стверджує: недійсним у Римо-католицькій церкві можна визнати лише те вінчання, на момент укладання якого людина вже знала, що, наприклад, була алкогольно залежною і приховувала це. Або коли один із подружжя мав чи мала коханку/коханця і знав/знала, що зраджуватиме. 

"Якщо ж люди жили собі рік-два і потім почалися зради, то такі ситуації, які виникли після вінчання, не є причинами для ствердження його недійсності. Бо вони виникли через те, що люди не хотіли працювати над стосунками. У католицькій церкві, якщо хтось зрадив після шлюбу, то ця пара може роз’їхатися і не жити разом. Але це не дає підстав для ствердження шлюбу недійсним", – пояснює вона. 

Як і чому люди вінчаються? 

Історія 1. Анастасія Зелінська разом з чоловіком замислювалася про вінчання у церкві ще до одруження. Але пара вирішила не поспішати, тож планувати подію почали через пів року після розпису в РАЦСі та весілля. 

"Для нас обох і одруження, і вінчання в церкві були дуже важливими кроками. Ініціатором оформлення церковного шлюбу була я, а чоловік підтримав мою ідею. Мабуть, я є вірянкою, хоча віра для мене здебільшого є одним із компонентів національної ідентичності та культурних традицій. У моїй родині завжди святкували Різдво зі Святвечором та 12 пісними стравами, Великдень із випіканням пасок та освяченням кошиків. У школі я вивчала "Християнську етику" та ходила до Першого причастя. Однак я не відвідую церкву щонеділі. Натомість сприймаю християнство як частину свого культурного геному, те, що об’єднує мене з корінням мого народу", – розповідає вона.

За словами Анастасії, вінчання для неї було осмисленим кроком, в якому разом з чоловіком вони могли ще раз заприсягтися одне одному в любові та вірності. Під час вибору храму важливим був не його зовнішній вигляд чи інтер’єр, а душевність процесу. Тому пара обрала невеличку церкву поряд із домом батьків жінки. 

Бути разом у радості та горі. Як відбувається вінчання і чи може церква скасувати шлюб?
Фото: Unsplash

"Ми особисто знали настоятеля цього храму. Можна сказати, що я з дитинства ходила туди освячувати вербу та паску, тож ця церква має для мене сентиментальне значення. Храм належав до Української автокефальної православної церкви – зараз у складі Православної церкви України. Підготовки на кшталт навчання не було, оскільки ми вже понад пів року були одружені у РАЦСі. Однак перед вінчанням ми з чоловіком мали посповідатися та прийняти причастя. Сприйняла такий "іспит совісті" як налаштування на важливу подію в моєму житті", – зазначає Анастасія Зелінська. 

Саме вінчання було дуже камерним, розповідає вона: на таїнстві були присутні лише батьки подружжя, друзі-свідки та фотограф. Пара обрала для себе та гостей вишитий дрес-код – ряса священика також виявилася вишитою, хоча про це ніхто не домовлявся. 

Обряд тривав близько години, а найбільше жінці запам’ятався момент, коли над подружжям тримали вінці:

"Це було дуже урочисто і гарно. Також досі пригадую невеличку проповідь від священика наприкінці обряду, вона була дуже душевною і від щирого серця".

Анастасія Зелінська зазначає: після вінчання пара не помітила якихось змін, але це був гарний обряд, можливість розділити святковий момент із найріднішими та зробити гарні фото на пам’ять у вишитих костюмах. Після вінчання подружжя ще раз упевнилося у серйозності своїх намірів бути разом. Згодом їхнього сина хрестив той самий священик у тому самому храмі. 

Історія 2.  Ольга Макар родом із Івано-Франківська і зростала у доволі релігійній сім’ї. Жінка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у християнській Спільноті святого Егідія, яка займалася допомогою бідним та бездомним людям. 

"Ми брали участь у різних ініціативах, роздавали їжу бездомним. Все це часто супроводжувалося спільною молитвою чи прочитанням якогось уривку з Євангеліє. Це дало мені віру не просто на рівні обрядів. З’явилося відчуття, що щось дуже живе присутнє у моєму щоденному житті. Тому, коли ми вирішили одружитися, вінчання стало для нас центральною подією", – розповідає вона. 

Ольга – греко-католичка, її чоловік – православний християнин. Щонеділі жінка ходила на літургію у церкву на Львівській площі в Києві, тож це місце стало для неї особливим. Чоловік із цим вибором погодився. Перед вінчанням пара проходила передшлюбну катехизацію (курси передподружніх наук).

"Це був цікавий досвід. Заняття були дуже різні, їх вели різні люди. Якась частина зустрічей мала більш загальний характер. Як я розумію, вона розрахована для людей, доволі далеких від церкви. Тому якісь речі були для нас уже відомі. Але було і дуже багато нового. Особливо мені сподобалася сама ідея духовної підготовки до одруження. Ці спільні заняття й обговорення. Це дуже класний час, проведений разом. І нас це дуже зблизило. Також у нас було кілька розмов із отцем Іваном у церкві святого Миколая на Аскольдовій могилі. Він говорив прекрасні слова про любов, які мене надихнули і налаштували на те, що шлюб – це щось глибоке і прекрасне, що це на все життя", – згадує жінка.

Бути разом у радості та горі. Як відбувається вінчання і чи може церква скасувати шлюб?
Фото: Pexels

Найбільш зворушливим під час вінчання, розповідає Ольга Макар, були обітниці, проповідь та хор. Усе це створювало піднесену та божественну атмосферу. Зрештою, вважає жінка, духовна підготовка і саме вінчання дуже сильно вплинуло на життя подружжя, дало відчуття єдності. 

"Часто у людей до одруження є вагання: будуть вони разом чи ні. Але після вінчання з’являється відчуття, що ви тепер єдине ціле й будете разом назавжди. У цьому "ми" я стала значно щасливіша, ніж коли ми були просто "ти і я". Думаю, це зробило наші стосунки глибшими", – додає вона.