Щоб було зручно усім. Як відновлювати міста з врахуванням безбар’єрності

Окупанти зруйнували чи пошкодили близько 33% інфраструктури по всій  Україні — за найскромнішими підрахунками, збитки перевищують $35 мільярдів. Рано чи пізно руїни доведеться відновлювати. Та разом з цим з’являється шанс модернізувати та покращити міський простір, а інфраструктуру зробити інклюзивною й доступною для усіх без винятку.

Деякі зміни впроваджують уже зараз. Наприклад, на столичному вокзалі за останній рік зробили пониження на переходах, створили паркінги для людей з інвалідністю тощо. Зважаючи на актуальність проблеми, у січні перша леді Олена Зеленська презентувала "Альбом безбар’єрних рішень" — посібник з рекомендаціями та прикладами, що пояснюють, як зробити місто дружнім до усіх. 

Liga.Life поговорила з експерткою організації "Доступно.UA" Наталією Пархитько, а також запитала у СЕО урбан-бюро Big City Lab Вікторії Тітової, керівниці проєкту "Альбому безбар’єрних рішень" — про те, як відновлювати українські міста, щоб вони були безбар’єрними та дружніми до мешканців.

Головні проблеми: з чого почати

Безбар’єрність — це не лише пандуси й наземні переходи. Це тільки один аспект безбар’єрності — фізичний. Але у міському середовищі вирізняють ще два важливі напрями безбар’єрності:

• інформаційний — безперешкодна доступність для людей з порушеннями зору, слуху;

• цифровий — вільний та зручний доступ для всіх до цифрових сервісів у місті.

За словами заступниці очільника "Доступно.UA" Наталії Пархитько, усі три напрями треба розвивати комплексно і паралельно. "Адже, яка різниця, чи доступний вокзал, якщо ти не можеш зручно взяти квитки на потяг? Або, якщо ти зміг взяти квитки, але не можеш безпечно зайти у будівлю вокзалу або на перон", — коментує експертка.

Серед найпоширеніших проблем міського простору та інфраструктури Пархитько називає надмірну кількість підземних переходів (і як наслідок — недостатню кількість наземних), неякісно облаштовані тротуари, проблеми паркування для людей з інвалідністю, відсутність нормативних пандусів біля критичної інфраструктури й невідповідну ширину проходу всередині споруд.

Зрозуміло, що після війни пріоритет у відновленні буде надаватись тим об’єктам, які були пошкоджені чи зруйновані, але водночас слід не забувати про наявні проблеми й змінювати їх. 

"Наразі немає точної статистики проблем, але те, що ми зауважили на своєму досвіді, — це недоступність вже на вході [у будівлю]. Зазвичай це сходи, або пандус, як у нашому страшному сні, ними краще не користуватись. Також і пониження на пішохідних переходах — на жаль, часто вони відсутні. Україна дійсно рухається і змінює багато у цьому напрямі, але це потрібно робити швидше. Україна велика, але людей з інвалідністю, на жаль, щодня стає дедалі більше", — каже експертка.

Наступною перепоною на шляху до безбар'єрності міст є транспорт та його недоступність — це як застарілі засоби транспорту, переважно трамваї, так і недоступні зупинки громадського транспорту. "Наприклад, нові зупинки швидкісного трамвая у Києві: наче і можна викрутитись, але не всім, та й без допомоги все одно важко", — зазначила Наталія, додавши, що найскладніше на таких зупинках людям на візку.

Хто відповідальний за зміни

Впроваджувати зміни мають передусім ті, хто проєктуватиме та будуватиме нову або відновлюватиме пошкоджену інфраструктуру — забудовники, архітектурні бюро, держпідприємства. Та щоб процес відповідав вимогам безбар'єрності, його має хтось контролювати. Нині цю функцію в Україні виконує Держінспекція архітектури та містобудування (ДІАМ), яка прийшла на заміну Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ). Результат буде тоді, коли буде чітка зона відповідальності та контролю, а ризик корупційних схем зникне взагалі, наголошує експертка. 

"У нас була ДАБІ, яка була однією з найкорумпованіших систем, тепер є ДІАМ. Але ще не пройшло достатньо часу, щоб ми могли прокоментувати їх ефективність. Також багато дозволів видає саме місцева влада, і вона має нести за них відповідальність. А от хто зараз її контролює? Це запитання відкрите", — коментує вона.

Є проблема з тим, що у ДІАМ існують певні межі контролю. Якщо коротко — інституція приймає тільки великі об’єкти зі значними наслідками — це стадіони, великі санаторії або великі житлові будівлі чи об’єкти інфраструктури. Дрібніші об'єкти "ведуть" місцеві служби, підприємства. Саме ця ланка має багато ризиків: дозволи видають за хабарі або ж через некомпетентність.

Щоб це припинити, потрібно створювати резонанс та привертати до проблеми суспільну увагу. "Далі відкладати нікуди, над доступністю треба працювати вже зараз, а точніше — ще вчора", — каже Наталія.

Як може допомогти громадськість 

Появу безбар'єрної інфраструктури в Україні може прискорити саме суспільство. 

Громадськість це робить уже зараз, визнає Пархитько: "Але, на мою думку, передусім необхідно навчити суспільство базовим речам. Пояснювати, що безбар’єрність та інклюзивність — це не якісь нудні слова, які не мають до них жодного стосунку, а що це основа повноцінної діяльності міста".

За її словами, наразі в Україні паралельно запускається кілька проєктів на тематику безбар’єрності, які простими словами роз’яснюватимуть норми ДБН. Наприклад, команда Доступно.UA вирішила зайти з широким охопленням аудиторії й розміщує у транспорті та на громадських зупинках плакати й експлейнери.

"Звісно, це у першу чергу розраховано на людей, які безпосередньо беруть участь у відбудові: архітектори, урбаністи, політики та представники будівельних корпорацій. Так, вони знають всі ці правила, але ми їм просто м’яко нагадуватимемо. Вже дуже скоро презентуємо музичне відео, створене з однією відомою українською виконавицею. Так ми хочемо достукатись до молодшої аудиторії", — розповіла Наталія.

Головне, каже експертка, постійно нагадувати суспільству, що інклюзивність — це важливо. Тоді це усвідомлення закріпиться у соціумі, а якщо буде чіткий запит від соціуму, то й у забудовників і місцевої влади буде менше бажання робити щось не за правилами.

Що таке Альбом безбар'єрних рішень і як він допоможе відновлювати міста

Альбом безбар'єрних рішень — це посібник, який розробили урбаністи Big City Lab та експерти з міського планування. У ньому змодельовано найкращі рішення для будівництва нових проєктів та адаптації уже наявних споруд та просторів. Посібник, зокрема, містить рекомендації щодо відновлення міста та транспортної інфраструктури, розповідає Liga.Life СЕО урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова. 

Наприклад, у розділі про вулиці експерти надають рекомендації для безбар'єрного пересування містом — те, якими мають бути тротуари, вулична та інформаційна навігація, перетин потоків пішоходів з велосипедистами, автомобілями та громадським транспортом, а також — зони відпочинку та типи покриттів. Застосовуючи ці правила, можна відбудувати або облаштувати будь-яку вулицю. 

"Той самий принцип під час роботи з будівлями. Ми не розглядаємо окремо вокзал, школу чи офісний центр. Ми розбиваємо досвід користування будівлі на функціональні блоки: горизонтальне та вертикальне пересування, вхідна група, рецепція (той самий принцип у каси чи інфостійки), вбиральня та душова кабіна, зона очікування, роботи, приймання їжі тощо. Не розглядали лише специфічні виробничі приміщення із закритим доступом, бо для них часто треба підходити індивідуально. З таких функціональних блоків можна зібрати будь-яку будівлю", — коментує Тітова.

Тобто, головне завдання посібника — у тому, щоб розібрати простір/будівлю на базові елементи, проілюструвати їх та з’ясувати принципи проєктування. І тоді архітектори зможуть зібрати з цих елементів безліч сценаріїв руху та користування простором, наче з кубиків Lego.

Одна з найбільших складностей, яка стоятиме перед тими, хто відновлюватиме міста, — адаптувати вже наявну інфраструктуру до нових реалій. "Це непросте завдання, ним ніхто не любить займатися, бо треба докласти багато зусиль, а результат, хоч і має надважливу соціальну цінність, візуально виглядає незначним і політично непрезентабельним. Інша проблема — банальна нестача місця чи простору для адаптаційних конструкцій чи елементів. Щоб викрутитись з таких ситуацій, потрібна архітектурно-інженерна експертиза, також проєктувальникам не завадить креативність та розуміння, як маломобільні люди користуються простором", — пояснює експертка. 

Перший розділ Альбому безбар’єрних рішень презентували ще до війни, а оскільки після 24 лютого питання безбар’єрності лише загострилось, Big City Lab адаптували посібник до воєнного часу.

"Щодо юридичної сили посібника: Альбом враховує в собі як ДБН, так й авторські рекомендації розробників. Ці рекомендації ми зібрали на основі консультацій з експертами, роботи фокус-груп і їх коментарів та найкращих практик міжнародного досвіду. Ці напрацювання не суперечать державним нормам, а розширюють їх", — зазначає Вікторія Тітова.

Як досвід війни вплине на безбар’єрність українських міст

Проблема безбар’єрності міського простору була актуальною і до війни. Але в наш час її важливість тільки зростатиме. По-перше, з погляду безпеки — тепер необхідно дуже ретельно облаштовувати й проєктувати укриття, бомбосховища, які будуть доступні для людей з інвалідністю.

Другий фактор робить проблему ще більш чутливою: після бойових дій та російських обстрілів в Україні зростатиме кількість людей, які зазнали серйозних травм та ушкоджень. Міський простір має бути до них дружнім, а не агресивним. 

В Альбомі безбар’єрних рішень враховані усі ці фактори, а також нові виклики чи потреби, розповідає Тітова. Загалом, за її словами, рекомендації в Альбомі універсальні й готові для використання і під час, і після війни. Але до певних сценаріїв, які роблять людей вразливішими, ніж зазвичай, експерти прописали додаткові рекомендації воєнного часу: світломаскування волонтерських пунктів чи тимчасових шпиталів під час блекаутів.

Також є вказівки щодо розташування протитанкових їжаків, рекомендації для коридорів, тамбурів, ліфтів стосовно оптимальної евакуації людей на твердих ношах та окремі поради для шелтерів, які враховують потреби різних маломобільних груп.

"Безбар’єрність під час війни — це питання безпеки. Це про створення умов життя та реабілітації для тих, хто рятує та рятується від війни. Всі ми заслуговуємо на мирне життя у своєму місті — доступному, комфортному, привітному", — резюмує експертка.