Другий шанс для "заброшок": як перетворити старі палаци культури на молодіжні хаби

У більшості українських міст досі стоять колишні палаци культури – монументальні будівлі, які колись були осередками життя спільнот. Їх будували за типовими проєктами у 1950–1980-х роках: великі зали, просторі фоє, сцени, приміщення для гуртків і спортзалів.

Після розпаду СРСР заводи, що фінансували ці простори, зникли, а разом із ними занепадати стали й самі будівлі. Сьогодні, за даними Міністерства культури, понад половина клубних закладів в Україні не використовується або перебуває в аварійному стані.

Але для архітекторів, урбаністів та представників вуличних культур ці будівлі – не баласт, а потенціал. Їхня просторова гнучкість, простота форм і колективна функція дають шанс перетворити "заброшки" на новітні культурні осередки.

Європейський досвід

У європейських містах практика реновації модерністських споруд – не тренд, а буденність. Старі школи, кінотеатри й заводи перетворюють на хаби, коворкінги, артпростори чи молодіжні центри, не втрачаючи архітектурної ідентичності.

Один із яскравих прикладів – мережа GAME StreetMekka у Данії.

• У місті Віборг колишній завод перетворили на центр для розвитку вуличних культур: критий скейтпарк, зони для графіті, майстерні, сцени для перформансів.
• В Ольборзі стару лабораторію заводу переосмислили як "вуличну лабораторію" – відкриту для спорту, воркшопів і мистецьких експериментів.
• В Есбʼєрзі в колишньому залізничному депо для локомотивів створили мультифункціональний простір зі скейт- і ВМХ-зонами, паркур-майданчиками, вуличною сценою, місцями для творчих ініціатив.

Данський досвід показує: старі будівлі можуть залишатися історичними, але водночас відповідати потребам сучасних спільнот.

"Не потрібно будувати нове, коли можна вдихнути життя в те, що вже є, – розповідає співзасновник спільноти вуличних культур Street Culture Георгій Матюхін. – Покинуті радянські будівлі, які є майже в кожному місті, мають величезний потенціал. Це ідеальне місце для розвитку стрит- і креативних культур. Такі простори можуть стати живими центрами для молоді та допомогти сформувати в громадах круту активну молодіжну спільноту".

Українські практики

В Україні також з’являються приклади переосмислення модерністської спадщини. Один із них – Urban Camp у Львові, створений Street Culture разом з офісом міського розвитку Urban Reform за підтримки міської ради й у співпраці з данською НГО GAME (автори мережі StreetMekka).

Колишній палац культури спочатку став прихистком для внутрішньо переміщених осіб, а згодом перетворився на відкритий простір для молоді: з залами для брейкінгу, графіті, кінопоказів і майстер-класів. На подвір’ї облаштували тактичний урбан-парк з безоплатними майданчиками для спорту та виставковими зонами.

У кемпі також діє Академія лідерів – тут готують активну молодь до просвітницької роботи в регіонах. Крім того, у дворі створено тактичний урбан-парк із безоплатними майданчиками для стритфутболу, баскетболу, брейкінгу та виставкою зоною, а сам центр увійшов до мережі "Твори!" Львівської міської ради.

Подібні концепції Street Culture та Urban Reform вже розробилидля Миколаєва (колишній кінотеатр "Іскра") і Харкова (пошкоджений під час обстрілів кінотеатр "Сучасник").

Там, де це можливо, урбаністи прагнуть не лише відновити споруди, а й інтегрувати їх у міське життя – як простори для зустрічей, творчості, розвитку вуличних та креативних культур і підтримки.

Основні виклики

Попри потенціал, переосмислення модерністських будівель має і свої ризики.

• Фінансові: більшість таких об’єктів належать громадам або державі, і без інвесторів чи грантів реновація може зупинитися на етапі ідей.
• Бюрократичні: багато будівель не мають охоронного статусу, тому або руйнуються, або потрапляють під ризик перебудови.
• Культурні: прагнення "осучаснити" може призвести до втрати автентичності, тому дуже важливо, щоб участь у реновації брали ті, хто вже має практичний досвід реалізації подібних проєктів.

"Колишні радянські палаци культури мають унікальні архітектурні та урбаністичні риси", – пояснює засновниця Urban Reform, архітекторка та урбаністка Олександра Нарижна. – Вони створені з відкритими просторами, чіткою геометрією, великими залами та продуманими комунікаціями – усе це ідеально підходить для сучасного переосмислення. До того ж усередині часто збережені елементи монументального мистецтва – мозаїка, вітражі, барельєфи, які важливо оберігати, інтегруючи їх у нові проєкти".

Архітектура, що об’єднує

Модерністські палаци культури створювалися для колективного життя – концертів, кінопоказів, лекцій, занять спортом. І саме ця соціальна гнучкість робить їх актуальними сьогодні.

Повернення життя в такі простори – це не лише про архітектуру, а про пам’ять і спільноту. У країні, що переживає повномасштабну війну, відродження занедбаних будівель може стати частиною ширшого процесу відновлення – фізичного, культурного й ментального.

"Навіть пошкоджені війною будівлі можуть стати точками відродження", – підсумовує співзасновниця школи міського планування Urban Reform School, урбаністка Анастасія Палій. – Як показує приклад Данії, урбаністика може бути гарним інструментом надії. Переосмислені палаци культури та кінотеатри – це не про минуле, а про майбутнє: вони можуть стати основою для нового міського життя та повоєнної відбудови України".