Сім порад, щоб зробити українські міста комфортними та безпечними

Наприкінці червня у Львові провели перший Lviv Urban Forum — безпрецедентний триденний марафон з урбанізму, який зібрав понад 50 спікерів у сфері архітектури, урбаністики та міського планування. Лекції читали "зірки" світової архітектури та урбанізму — прітцкерівські лауреати Шигеру Бан та Анна Лакатон, нідерландський містопланувальник Кіс Крістіансе, німецький архітектор Філіпп Мойзер та багато інших. Власним досвідом також поділились українські фахівці — Олег Дроздов, Юліан Чаплінський, Максим Коцюба. Приїхав навіть мер Києва Віталій Кличко і розповів про "сучасні стандарти" розвитку міста. 

Почався форум із воркшопів, велосипедних та пішохідних екскурсій Львовом та відкриття офісу Mariupol Reborn, де працюватимуть над відновленням Маріуполя. У наступні дні на форумі говорили про урбаністичні цінності — як робити українські міста комфортними та людиноцентричними вже сьогодні. Аналізували проблеми освіти у сфері архітектури, обговорювали сталий підхід до міського планування та найголовніше — говорили про те, як відновлювати українські міста після війни. Загалом форум відвідали близько 700 учасників, серед яких були і студенти, і фахівці з громад зі всієї України, зокрема з окупованих і звільнених громад. На завершенні події організатори заявили, що планують робити форум щорічним.

Кореспондент LIGA.Life відвідав усі три дні глобального форуму та зафіксував головні ідеї, які озвучили іноземні та українські спікери. Ці тези адресовані у першу чергу муніципалітетам та гравцям ринку, від яких залежить майбутнє наших міст. 

Віддайте вулиці людям, а не машинам 

"Навіть якщо ви були затятим автомобілістом, після цієї лекції ви одразу захочете пересісти на велосипед і кожному дати по велосипеду", — так оголосив лекцію урбаніста Мікаеля Колвілла-Андерсона головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.

Мікаель — урбан-дизайнер, автор всесвітньо відомого бестселера про велоурбанізм "Копенгагенізуймо!". Колвілл-Андерсон провів у міській раді (де, зокрема, були присутні місцеві депутати) лекцію про те, як робити міста зручними тут і зараз і чому ми маємо віддати вулиці людям, а не автомобілям. 

"Вулиці — це найбільш демократичний простір, який вигадало людство. Та коли зʼявився автомобіль, стався найглобальніший зсув в історії homo sapiens, який змінив наше мислення про життя у місті. Адже вулиці стали просто шляхами пересування для машин. І таке сприйняття вулиць зараз у всьому світі. Машини витіснили людей із вулиць. Тому найбільший виклик сьогодні — змінювати це сприйняття", — наголосив Мікаель.

Проблема у тому, що у міських департаментах світу досі думають, як полегшити рух авто у місті й дозволити машинам рухатись із точки А у точку Б швидше. Але це тільки погіршує ситуацію, пояснює Колвілл-Андерсон, адже спрацьовує ефект індукованого попиту: чим більше у місті буде автошляхів, тим більшою буде кількість машин, а відповідно й заторів. 

Логіка повинна бути інакшою — міська влада повинна думати не про те, скільки авто вмістити на вулиці, а навпаки — скільки людей там зможе пройти. "Ви маєте полегшувати рух вулицями для пішоходів, велосипедистів і громадського транспорту, робити їх головними, і водночас ускладнювати рух для авто — це відбулось у Копенгагені, Амстердамі, Парижі. Це єдиний спосіб змінити ситуацію", — підкреслює Мікаель.

Будуйте щільно та низько

Будівництво щільних міських зон із низькою поверховістю — найкращий спосіб створити комфортне для людей міське середовище. Це доводить історичний досвід сотень європейських міст, зокрема, скандинавських, які регулярно посідають чільні місця у рейтингах міст за якістю життя. Про це на лекції "Як проєктувати міста для людей" говорив Карстен Пальсен — урбаніст, міський планувальник, автор посібника "Гуманні міста".

Щільна забудова дозволяє мешканцям почуватись комфортно, адже в такому просторі залучається периферійна система зору людини — тоді нам не треба фокусуватись на чомусь конкретному і не треба напружуватись. "Вам добре, коли ви перебуваєте на щільно забудованій вулиці не тому, що ви проаналізували це у своїй голові, а тому, що ваше тіло вам каже, що вам добре", — пояснює Пальсен. 

Як приклад нової щільної забудови урбаніст наводить Sluseholmen — район на штучному півострові у Південній гавані Копенгагена.

Sluseholmen не має високої забудови, натомість складається з десятків класичних міських кварталів (Urban Blocks) з внутрішніми зеленими двориками. Висота будівель практично однакова, але їхній дизайн не повторюється, а варіюється. 

Дайте архітекторам створювати міські проєкти, а не тільки ЖК

Авторитет фаху архітектора в Україні сьогодні знецінено, тому правила гри зараз диктують забудовники. Але не всі архітектори хочуть проєктувати ЖК чи приватні маєтки, багато фахівців хочуть мати й муніципального забудовника, а також мати вплив на сферу. Про це у своїй промові "Чого хочуть архітектори?" говорив ексголовний архітектор Львова, автор відеоблогу про урбаністику Юліан Чаплінський. 

"80% молодих архітекторів знайшли себе у проєктуванні виключно приватних будинків та інтерʼєрів. Це дуже поганий показник, адже у нас є велика потреба у міському плануванні, у побутовій урбаністиці. Однак фахівців бракує, а школи не готові відповідати цим викликам", — каже Чаплінський.

На його думку, в Україні любов до урбаністичного планування є "внутрішнім поривом", натомість вона має стати структурним бізнесом. "Архітектори хочуть мати не тільки приватного, а й муніципального замовника. У цивілізованому світі це так і працює: є фахівці, які хочуть проєктувати розкішні маєтки, як Френк Ллойд Райт. А є ті, які хочуть працювати для громад і для міста", — наголосив Чаплінський і додав, що якість міського простору дуже залежить від кількості соціальної інфраструктури (шкіл, садочків, ратуш).

Наразі все впирається у складну регуляторну систему, яку можуть "здолати" тільки архітектори з досвідом. Багатьох фахівців, однак, "кидають" чиновники або інші гравці ринку — витісняють їх із проєктів, не враховують їхню думку. Чаплінський закликав представників громад стати "хорошими замовниками" для архітекторів — організовувати архітектурні конкурси на міські проєкти й створити прозорі умови співпраці. 

Памʼятайте про ландшафт міста та екосистему

Місто не можна розвивати окремо від ландшафтів, адже вони лежать в його основі. Це одна з цілей розвитку Орхуса — міста у Данії, яке є другим найбільшим в країні за кількістю населення. Про цінності та цілі Орхуса на форумі розповіла головна архітекторка міста Анне Метте Бойе. Нещодавно, до того ж, Львів підписав угоду про партнерство з Орхусом, в межах якої міста обмінюються досвідом та практиками.

На своїй лекції Анне розповідала про важливість цінностей для міста, адже саме так потім вибудовуються принципи його розвитку. "В цьому сутність нашого підходу — ви спочатку створюєте ментальний образ свого міста, а потім визначаєте цілі для того, щоб реалізувати це бачення", — каже вона. 

Одна з головних цінностей Орхуса — розвиток та покращення ландшафту міста, адже це основа його екосистеми.

"Раніше ми дивились на планування міста і ландшафтне планування як на окремі речі. Тепер розуміємо, що важливо інтегрувати ці дві складові в одне ціле, бо вони є взаємоповʼязаними. Дуже важливо мати розуміння, яким має бути ландшафт, і створити відповідні конструкції для того, щоб закріпити й покращувати цей ландшафт", — зазначила Анне Метте Бойе. 

"Помʼякшуйте" міста 

"Найкраща подяка, яку ви можете висловити для своїх військових — це гуманні та комфортні міста, у які вони будуть повертатись", — так почав свою лекцію Девід Сім, урбаніст та автор книги "Мʼяке місто". 

"Мʼяким" автор називає місто, яке завдяки правильному плануванню стає демократичним, мирним та гуманним простором.

"Якщо ви надасте людям гуманні простори, то вони й будуть поводити себе гуманно", — каже урбаніст і як приклад "мʼякого" наводить місто Мальме у Швеції, зокрема його пішохідні набережні, поблизу яких збудовані житлові квартали. 

У "мʼякому" місті мешканці почувають себе не тільки комфортно, а й безпечно — адже таке місто насичене якісними громадськими просторами. "Навіть у вівторок ввечері ви можете взяти сімʼю, купити піцу і вийти на набережну, яка біля вашого будинку, і просто посидіти біля води. У вас буде відчуття, ніби у вас мінівідпустка, але всього за дві хвилини від вашого дому", — додав Девід Сім. 

Досягти "мʼякості" у містах ми можемо, якщо будемо мислити 4 категоріями:

— smaller (менше), тобто створювати маленькі затишні дворики та маленькі вулиці, вони обʼєднують людей, сприяють соціальним звʼязкам;

— lower (нижче), тобто будувати невисокі будинки, адже низька забудова стимулює людей виходити на вулицю і жити соціальним життям;

— slower (повільніше) — облаштовувати простори так, щоб люди навпаки нікуди не поспішали, а насолоджувались життям у місті, це передбачає концепція 15-хвилинного міста.

— simpler (простіше) — нам потрібні такі простори, які були б зрозумілі усім і полегшували життя, а не ускладнювали його.

Змінюйте ритуали людей через архітектуру

"Совкове" житло є не тільки в Україні, а й в інших колишніх радянських республіках. Литва — одна з країн, які зазнали радянського впливу, зокрема в архітектурі: 50% житлового фонду в країні — це "совковий" період. Гільма Теодора Гюліте, засновниця проєкту Rebuild the Wonderful, розповіла на форумі, як трансформувати радянське середовище у людиноцентричне та комфортне. 

Одна з головних тез архітекторки — архітектура та будівлі можуть впливати на нашу поведінку залежно від того, як вони спроєктовані. Гюліте вважає, що радянська архітектура була антигуманною.

"В радянські часи у містах громадського простору не було", — каже вона й додає, що тепер ці простори треба перепрограмувати: "Ми як архітектори маємо думати про те, як програмувати простір, щоб він трансформував нас. І тільки після цього створювати його дизайн".

За 32 роки у Литві, так само як і в Україні, "совкове" житло намагались зробити комфортнішим — фарбували у яскравий колір, замінювали вікна, фасади. Але дизайн не змінює суті цього простору, щоб трансформувати його — треба мислити глобальніше. 

Наприклад у проєкті дитячого садочка, який трансформував проєкт Rebuild the Wonderful, залишили тільки один вхід із внутрішнього двору, а всі інші — заблокували. Внутрішні приміщення перепроєктували так, щоб діти почували себе вільними. Це змінило усю концепцію дитячого садочка. 

"Через архітектуру ми можемо змінювати ритуали людей. Ми можемо об'єднувати людей, або ж розділяти їх. Ця трансформація призвела до дуже вагомої та красивої трансформації не тільки дитячого садочка, а й усієї громади — адже діти повертались додому і впливали на своїх батьків", — пояснила Гюліте.

Створюйте безпечне житло завдяки проєктуванню, а не бетону

Побудувати безпечне на 100% житло, яке б захистило мешканців під час війни — неможливо. Але є інші способи. Про них на форумі розповів Філіпп Мойзер — архітектор, дослідник радянського масового будівництва, співзасновник Meuser Architekten. 

"Коли мова йде про війну, жодні житлові споруди не можуть бути безпечними на 100%. Це доводить досвід міст, які постраждали в останніх війнах — Грозний, Алеппо, Маріуполь. Ви не можете створити таке житло, щоб люди почувались там захищеними під час ракетних атак. Хіба що ви будете використовувати дуже товсті й міцні конструкції з металу — але це будуть не житлові приміщення, а бункери. До того ж це дуже дорого", — пояснив Мойзер й додав, що такі рішення доцільні тільки для військових обʼєктів.

Мойзер назвав головні принципи такого проєктування: 

— Досліджуйте та вивчайте локацію, яку обираєте для майбутнього житла — враховуючи розташування будинку, ми можемо протистояти загрозі ракетних атак.

— Якщо йдеться про будівництво важливих муніципальних обʼєктів, то будівлю треба проєктувати так, щоб важливі приміщення були далі від зовнішніх стін.

— Координуйте міське планування з планувальниками дорожнього руху. Принцип проєктування вулиць "одна вулиця назовні, дві — всередину" допоможе евакуювати мікрорайон під час атаки та правильно організувати трафік. 

— Враховуйте технічну та військову інфраструктуру — нові будинки мають розташовуватись якомога далі від небезпечних виробництв, газопроводів чи військових баз.