П'ять цікавих фактів про милозвучність української мови

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із черговим випуском нашої мовнопорадної рубрики.

Сьогодні поговоримо про милозвучність — слово, з яким кожен, хто вчить українську мову, зустрічається вже на самому початку свого шляху. Всім-бо відомо: українська мова в 1920-х роках на міжнародному конкурсі милозвучності посіла друге (варіант: третє) місце після перської (варіант: італійської). Цей міф тиражується останні кількадесят років, хоч його не ставив під сумнів хіба лінивий.

Насправді, звісно, ніякого конкурсу ніколи не існувало, та й складно уявити, як порівнювати всі мови світу за таким розпливчастим критерієм. Свого часу я вже писав у цій-таки рубриці колонку про різні вигадки довкола нашої мови — а також про її невигадані особливості, що дають підстави нею пишатися тим, кому без цього ніяк.

Утім, хоч конкурсу й не існувало, та милозвучність — не вигадка. Цей термін трапляється в правописі (§ 23—25), й саме звідти можна довідатися про основні прийоми, які допомагають робити українські речення зграбнішими та легшими для вимови.

Основні ви знаєте: чергування у/в, і/й/та залежно від попередніх і наступних звуків у словах, аби уникати скупчень голосних чи приголосних. Але тут, як і скрізь, є купа неочевидних моментів і лайфхаків. Розберімося!

1.
Між буквами, що позначають приголосні звуки, пишеться прийменник у, а початкове в- в словах заміняється на у- (наш учитель, ранок у лісі) — але примітка 1 каже нам: на початку речення і слова можна вживати в та в-. Не знаю, правда, що мається на увазі під "можна" (і вважаю, що в правописі таких розмитостей мало б бути менше), але якщо вам хотітиметься починати речення саме з В-, а слова з в-, можете оперувати цим пунктом.

2.
У пишеться на початку речення перед буквами я, ю, є, ї. Чому? Дуже просто: якщо з цих букв починається наступне слово, або ж вони стоять після у- в першому слові речення (Уярмлена мова звільнилася. / У їжака багато голок.), то позначають два звуки, перший з яких обов’язково приголосний (йа, йу, йе, йі). А перед приголосним звуком найліпше мати голосний — себто у.

3.

Перед абревіатурами, які складаються з букв, що позначають приголосні звуки, пишемо теж в, а не у. Чому? Бо НБУ ми читаємо не як нбу, а як енбеу, а МВФ — не як мвф, а як емвееф. Тому перед голосними звуками ставимо приголосні.

Те саме, до речі, стосується деяких усічених скорочень: після 1999 р. (року) чи 4 км (кілометри) логічно починати слова з в-.

4.

Деякі слова слід писати лише з у- чи з в- — правилам милозвучності вони непідвладні. Тому ви ніколи не побачите варіантів Вгорщина, в’ява, вказ чи вмова. Варіант Вкраїна, до речі, побачити цілком реально (навіть у Шевченковому "Заповіті": серед степу широкого на Вкраїні милій). Лише з початковим в- правопис велить писати слова влада, власний чи вплив.

5.

У деяких словах вибір у чи в кардинально змінює значення.

Удача — це успіх, а вдача — характер:

Він був легкої вдачі, але удача йому всміхалася рідко.

Уклад — це порядок, лад, а вклад — грошовий внесок:

Уклад його життя залежить від батьківських вкладів на його рахунок.

Управа — це установа, що займалася адміністративними справами, керування чи можливість із кимось справитися, а вправа — завдання чи тип фізичного навантаження:

Вправи на турніку він робив регулярно, тому управу на нього знайти міг хіба такий самий силань.

Ураження — це травма, а враження — вплив пережитого на свідомість:

Ураження струмом рідко дарують приємні враження.

Умикати — це красти, а вмикати — вводити в дію:

Умикнути Україну — зовсім не те саме, що ввімкнути її.

Звісно ж, це далеко не всі засоби милозвучності, якими може похвалитися наша мова. Ось вам короткий список додатково — для тих, кому всього попереднього мало:

• спрощення в групах приголосних (тиждень/тижневий, льон/лляний, проїзд/проїзний, свист/свиснути)

• щедрий асортимент варіацій прийменників, прислівників, сполучників, часток (від/віді/од/оді, з/із/зі/зо, над/наді/надо, між/межи, поперед/попереду, б/би, ж/же, хоч/хоча)

• варіативні закінчення (низькому/низькім, носити/носить, миритися/миритись, знаємо/знаєм, біжімо/біжім)

Учіть українську — вона милозвучна, красива й ніжна навіть без призів і кубків на вигаданих конкурсах!