"Скоро Новий рік, а я нічого не хочу": як створити святковий настрій і чи варто взагалі це робити

Свята на порозі, а всередині – порожнеча чи байдужість. Знайоме відчуття? Ми звикли вважати, що "радіти – обов'язково", і коли цього не стається, з’являються провина, сором і відчуття, ніби з нами щось не так.Разом із психологинею Зоєю Ситніковою LIGA.net пояснює, чи є нормальною реакцією відсутність святкового настрою, що відбувається з психікою в цей період і як пройти його без тиску і постійних претензій до себе.Про святкові очікування та емоційну нормуЗ погляду психології потреби відчувати ейфорію або постійну "чарівність" під час свят не існує, каже Зоя Ситнікова:– Це радше соціальний конструкт і колективне очікування, яке активно підсилюють реклама, соціальні мережі та культура з негласним правилом: якщо в календарі свято, то й настрій має бути відповідним. Проте емоції не вмикаються за датою.Свята не запускають магічну кнопку радості. Вони радше підсвічують той внутрішній стан, з яким людина в них заходить: втому, тривогу, самотність або, навпаки, тепло й вдячність. Тому відсутність ейфорії – це не ознака "психологічної поломки", а природна реакція, особливо в умовах тривалого стресу, війни та емоційного виснаження.Тиск у форматі "треба радіти" часто працює проти людини: з’являється порівняння з чужими образами щастя й провина за власні почуття.Психологічною нормою є дозвіл на різні почуття. Спокій, нейтральність, тиха зосередженість або навіть сум можуть бути таким самим автентичним проживанням свята, як і радість.Практичні психологічні техніки м’якого налаштуванняЗнизити планку очікувань. Замість запитання "як мені стати радісним/радісною" корисніше поставити інше: "як мені сьогодні може бути трохи легше". Це зменшує напруження й дає психіці можливість не захищатися.Техніка мікрорадості. Фокус не на всьому дні, а на одному маленькому приємному моменті: теплому напої, улюбленому запаху, тиші, повільній прогулянці.Заземлення через тіло. У стані втоми люди часто "живуть у голові". Прості тілесні дії – теплий душ, легке розтягування, повільне дихання, дотик до чогось м’якого й приємного – повертають відчуття присутності.Ритуал завершення року. Коротке письмове підбиття підсумків: що було важким, що вдалося витримати, за що можна собі подякувати. Це не про примусовий позитив, а про визнання – і саме воно часто відкриває простір для тепла.Контакт замість атмосфери. Живе спілкування, навіть коротке й неідеальне, зазвичай має більший емоційний ефект, ніж будь-який декор.Психологічний перехід від робочого режиму до святПовсякденний стрес і втома від роботи або рутини часто блокують здатність відчувати святковий настрій не тому, що людина не вміє радіти, а тому, що вона не виходить із робочого режиму.Хронічний стрес підтримує відчуття постійної незавершеності: думки продовжують крутитися навколо задач, відповідальності та рішень, каже Зоя Ситнікова.Що допомагає створити цей психологічний перехід:Усвідомлене завершення, а не втеча у свята. Кілька хвилин, щоб подумки або письмово сказати собі: цей рік був складним, я багато витримав/витримала, і зараз я його закриваю.Відокремлення ролей. Навіть символічно: змінити простір, одяг, розклад, ритм дня. Психіці важливо відчути, що роль "я працюю і відповідаю" тимчасово неактивна.Пауза. Ми звикли перескакувати з дедлайнів одразу у святкування. Але внутрішньо потрібна пауза – день або кілька годин без задач, зустрічей і планів.Визнання втоми як норми. Поки людина знецінює власну втому, святковий настрій не приходить. Коли ж з’являється фраза "я справді втомився/втомилася, і це нормально", напруження знижується, і психіка починає відкриватися.Особистий сенс свята та зв’язок із цінностями– Корисним стає запитання не "як святкувати", а "навіщо саме для мене це свято". Для когось воно про близькість, для когось – про спокій, для когось – про підбиття підсумків або внутрішню тишу. І всі ці варіанти нормальні, – пояснює психологиня.Що допомагає знайти свій сенс:Відокремлення власного від соціально прийнятого. Важливо чесно подивитися, які дії виконуються з внутрішнього бажання, а які – з інерції або відчуття обов’язку.Формулювання ключової цінності. Не список справ, а один стан чи слово: тепло, вдячність, спокій, близькість, надія. Саме навколо нього вибудовується відчуття свята.Одна усвідомлена дія. Один жест, що підтримує цю цінність: щира розмова, тиша, лист собі, спільна вечеря або допомога іншому. Святковість народжується з сенсу, а не з кількості активностей.Дозвіл на неідеальність. Коли відпускається уявлення про "як має бути", з’являється простір для живих, автентичних емоцій. Справжня радість часто тиха й дуже особиста.Святковий блюз, самотність і захист від провиниСвятковий період часто підсилює внутрішні контрасти. На тлі загального піднесення власна самотність, тривога чи смуток можуть відчуватися значно гостріше. Це добре відомий психологічний феномен, а не ознака слабкості чи невдячності."Святковий блюз" – це сигнал про внутрішні потреби, які стають помітнішими в період зовнішнього шуму та очікувань.Що допоможе психологічно захистити себе:Відмова від обов’язку відповідати настрою. Емоції не мають бути "правильними". Коли людина перестає боротися зі своїм станом, інтенсивність переживань часто зменшується сама по собі.Нормалізація досвіду. Думка "зі мною щось не так" лише посилює ізоляцію. Насправді дуже багато людей переживають свята складно – просто про це не заведено говорити.Обмеження порівнянь. Соцмережі показують не реальність, а вітрину. Тимчасове зменшення контакту з чужими "ідеальними святами" – теж форма турботи про себе.Фокус на підтримці, а не на веселощах. Свята не зобов’язані бути радісними, але вони можуть бути підтримуючими. Навіть одна тепла розмова або відчуття контакту з кимось важливим уже має значення.Відмова від провини. Провина за "не той настрій" не створює радості – вона лише забирає ресурс.– Іноді найздоровіше святкове рішення – це не змінювати себе, а поставитися до себе з добротою. Бо турбота про власний стан – це найбільше особисте свято, – резюмує Зоя Ситнікова.Читайте такожСвята без конфліктів: шість фраз для зупинки критики від родича