Три секрети української мови, які вас здивують

Любі читачі й ще любіші читачки!

Вітаю вас із черговим, 88-м випуском нашої мовнопорадної рубрики.

Довго думав, чим вас потішити цього разу, — і врешті придумав. Присвячу-но я сьогоднішній випуск різноманітним фактам, що не вкладаються в якусь конкретну тему, бо стосуються зовсім різних мовних царин!

Часом, знаєте, в голові виринає думка-друга то про одне, то про інше мовне, а я її хап — і в окремий файл, нехай полежить саме на такий випадок, коли треба буде ділитися простими цікавинками, а не пояснювати правопис чи якісь інші глибокодумні матерії. Нині саме такий день. Тож — поїхали!

Вії та повіки

Вії — це волосся, що росте на краю повік. Повіки — це рухливі складки шкіри навколо очей, які захищають їх від пошкоджень, зволожують і виконують іще купу корисних функцій. Часом люди плутають вії з повіками, а інколи й узагалі зліплюють ці два слова докупи. Вони-то саме зліплюються добре, але слово повії, яке з них виходить, в українській мові вже має своє осібне значення. Тому ситуації бувають різні — від курйозних до сумних. Не знаю, як ви, а мені про немовля, яке кліпало повіями, розказують у найнесподіваніших компаніях уже років п’ятнадцять.

Тому запам’ятайте: вії — на повіках.

А ще, звісно, повіки — це варіант слова повік, яке означає вічно, завжди, постійно. Його можна побачити в реченнях типу Ми будемо жити з тобою у щасті повік — часто поетичних, майже завжди урочисто піднесених.

За словом і за допомогою

Я дуже не люблю слово "русизм", уже писав про гадані й справжні русизми тут кілька матеріалів (наприклад, цей чи цей), але поширені нині вирази не полізе за словом у кишеню чи звернутися за допомогою таки й справді несуть на собі відбиток російської мови, й тут уже нічого не поробиш.

Якщо шукати українські відповідники фразеологізму за словом в карман не полезет, можна знайти дуже багато цікавих виразів, але в жодному з них ніхто й нікуди не лізтиме за словом, бо якщо ви в межах літературної української мови кудись лізете чи йдете, щоб щось дістати чи принести, ви лізете по щось, а не за чимось.

Тому ходять по воду й по хліб, по квіти й по пиво.

Ба більше: в деяких українських областях є дуже чітке розмежування між піти по воду й піти за водою. Бо по воду ми йдемо, щоб її принести й напитись, а коли йдемо за водою — то зникаємо, відносимось течією, гинемо — словом, нічого хорошого з нами не стається.

А які ж українські відповідники за словом в карман не полезет пропонує нам фразеологічний словник? Ось лише кілька з них:

• по слово до батька не бігає;
• підкутий на язик;
• слів не позичає;
• на обидві кований;
• не дасть собі в кашу наплювати.

Ну а що з допомогою? Там теж доречно використати не за, а по і звернутися по допомогу. Бо звернутися за допомогою літературно буде вжити лише в реченнях типу До мене ви можете звернутися за допомогою мобільного телефона. 

Що після півтора?

Числівник півтора особливий, бо якщо не знаєш, як він побудований, буде важко вжити після нього іменник у правильному відмінку. А як же він побудований?

Насправді півтора — це трошки причесане давньоруське полъ вътора, себто буквально пів другого.

Не переживайте, вторий у значенні другий — це не русизм, а спільна давньоруська спадщина. Бо якщо ми відмовляємося від второго, треба викидати й вівторок (первісно уторок, второк), і дієслово вторити (когось наслідувати), і ще багато чого. Тому не квапмося.

Ну а якщо півтора — це пів другого, то логічно буде після нього вживати іменники в родовому відмінку:

• пів другого відра — півтора відра;
• пів другої доби — півтори доби;
• пів другого мільйона — півтора мільйона.

І найцікавіше: правильно не півтора рази, не півтора разу й навіть не півтора разів. Правильно — півтора раза.