Индик летить в ирій: ич, який ирод – які українські слова починаються на "И"

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із черговим випуском нашої мовнопорадної рубрики.

До ухвалення нової версії українського правопису (2019) всі знали й учили в школах, що з літери и не починається жодне українське слово (я теж виніс зі шкільної лави це безальтернативне знання).

Втім, окремі бунтівники й контркультурниці на моїй пам’яті вже тоді час від часу збурювали хвилі неспокою, вишукуючи неканонічні, але підкріплені джерелами варіанти написання, скажімо, слів Илько (Ілля), инший чи индик — і змушували замислитись: невже-таки жодне-жоднісіньке слово не починається з и? А чому — й чи завжди так було?

У "Руській граматиці" Степана Смаль-Стоцького й Теодора Гартнера (1893), яка виконувала роль шкільного підручника на Галичині й Буковині, про початкове и нічого не зазначено — але слово иньший написано саме так, а не через і.

Читаючи створену львівським Науковим товариством імені Т. Шевченка "Руську правопись зі словарцем" (1904) — офіційний правопис на тій території України, що належала Австро-Угорщині, — можна побачити, що індик чи інколи мають писатися через і. Але слова, що пишуться через и, там теж існують, хоч ми їх зараз і не зрозуміємо. Скажімо, ириці. Чи ирини. Кажу ж, не зрозуміємо. Але для таких, як ми, укладачі дають польські еквіваленти, котрі легко гугляться. Загадкові ириці зрештою виявились тритонами, а ирина, уявіть собі, офіційно називається "водяний ослик зрячий" (хоч насправді це мініатюрна комаха з численними ноговусами).

А далі був "Словарь української мови" Бориса Грінченка (1907–1909) — найповніший український словник свого часу, яким донині користуються, щоб довести споконвічність одних українських слів і спростувати — інших. (Усім спраглим до знань рекомендую відповідний випуск цієї рубрики.)

Чи є там слова, що починаються на и? Звісно! А чому? Та тому, що словник цей ґрунтується на фольклорно-етнографічному матеріалі, себто на говірках і діалектах — від лемківських до слобожанських, — а в говірках наших слів на и справді чимало. Ось лише деякі перлинки з Грінченкового словника:

Иверень — скіпка, відрубана поперек дерева; грудка землі, вибита з-під кінських копит

Идол — ідол, чорт

Илкий (про масло) — згірклий

Импет — сила, натиск

Инбирівка — имбирна настоянка

Ирджок — землерийка

Иршаний — зроблений з овечої чи козячої вичиненої шкури

Звісно ж, це далеко не повний перелік. Кому цього замало — ласкаво прошу на сторінку словника!

У "Головніших правилах українського правопису" (1919) часів УНР, укладених Іваном Огієнком, писалося: З початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (а не и): Іван, іграшка, іду, істина, Ілля, іскра, ікавка, ім'я, іспит, існувати, істота, іти, Ірод, іржа, Ірпень.

Примітка: але перед н можна писати и: инший, инколи, иней, иноді.

Наступним був такий любимий для всіх антиколонізаторів харківський, або ж скрипниківський правопис (1928) — і там цій ліберальній лінії икавізму було твердо покладено край — як виявилось, аж на 90 років:

В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іван, іти, Ілля, інший, іній, Ірод

Наступне послаблення ми вже пам’ятаємо: це якраз і є нова редакція українського правопису 2019 року, де и дозволено писати в словах индик, Ирод, ирій і ич!. Досить демократично, коли порівняти зі скрипниківкою,— але який відкат назад порівняно з Грінченковим словником!

Читайте й говоріть українською — і на вашій вулиці рано чи пізно буде свято!