"Через бойові дії води в місті немає вже місяць": як живе прифронтова Авдіївка

Перед тим, як 24 лютого Росія розпочала повномасштабну війну з Україною, почастішали обстріли прифронтових міст на лінії зіткнення на Донбасі. 

В Авдіївці люди до цього звикли. "Вісім років живуть поруч із війною. Навіть під час обстрілів в магазин ідуть, дітей до школи ведуть і самі на роботу", – розповідав LIGA.Life керівник Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Віталій Барабаш за два дні до вторгнення РФ.

Через війну більшість населених пунктів на лінії зіткнення розвивалися повільно. Спільними для прифронтових громад були проблеми безробіття, погана система транспортного сполучення, проблеми ЖКГ, нестача медичних працівників тощо, розповідав Андрій Полухін, координатор Коаліції прифронтових громад "На лінії зіткнення" в трьох містах Донецької області: Світлодарську, Авдіївці та Красногорівці. 

Бюджетних коштів у прифронтових громадах також завжди бракувало. Інвестори туди не йшли. Віталій Барабаш казав, що за його каденцію (працює на посаді з 1 червня 2020 року) не було навіть запитів від інвесторів: "Бояться. У нас від будівлі адміністрації до лінії фронту – три кілометри. Між крайньою вулицею Авдіївки і крайньою вулицею Донецька – п’ять".

Тим не менш, торік в Авдіївці відкрили сучасну опорну школу (навчальний заклад реконструювали в рамках українсько-литовського проєкту, уряд Литви виділив кошти на оснащення), музичну школу, створювали заклад післяшкільної освіти з будинком творчості і простором для громадських організацій. 

Будівля старої лікарні міста з 2015 року законсервована, бо сильно постраждала внаслідок обстрілів. Тому під лікарню переробили колишній пологовий. Трохи дорогами займалися, відбудовували житло, зруйноване внаслідок війни, розповідав Барабаш.

І тут – вторгнення. 

Щоб дізнатися, як живе Авдіївка через місяць повномасштабної війни, LIGA.Life поспілкувалася з пресофіцером військово-цивільної адміністрації міста Вірою Хоменко.

Їжа, вода, паливо 

Продукти в магазинах є. "Не таке різноманіття, як до активної фази війни. Але більшість базових продуктів, цукор, борошно, крупи є. Навіть ковбасу та свіже м’ясо привозять", – розповідає Віра. 

Проблеми залишаються з постачанням продуктів, які швидко псуються – на кшталт молочки. 

Не вистачає дитячого харчування. За словами Хоменко, керівник Авдіївської військово-цивільної адміністрації Віталій Барабаш намагається організувати підвіз цих продуктів. "Також нещодавно в громаду передали гуманітарну допомогу з Івано-Франківська, де було харчування для немовлят", – каже вона.

Хліб деякі магазини привозять самостійно. Міжнародні організації, на кшталт "Червоного Хреста" також подекуди завозять хліб для вразливих людей – літніх, з інвалідністю.

Через бойові дії 21 лютого була зупинена Донецька фільтрувальна станція. Тому вже більше ніж місяць в Авдіївці немає води. "Цю проблему керівництво вирішує за рахунок підвозу технічної води комунальними службами в декілька точок по місту. Хоча б є чим руки вимити і посуд", – розповідає Хоменко.

Питна вода безкоштовно роздається вразливим групам. Можна придбати в магазині (вартість 1,1-1,2 грн/літр). Крім цього, у багатьох містян є свердловини. В старій частині міста – колодязі. 

"Коли закінчиться війна нашою перемогою, з водою проблем не буде. Зможуть бригади виїхати на ДФС і все підключити. Зараз люди пристосувалися", – каже Хоменко.

В місті працює три банки (Ощадбанк, Приват, ПУМБ), банкомати періодично поповнюють готівкою: "Але не так регулярно, як хотілося б, через безпекову ситуацію в місті. Тому до банкоматів завжди великі черги".

З паливом в місті теж проблеми, адже через війну заправки тут не працюють. При цьому знаходяться ті, хто намагаються заробити на ситуації: "На днях колега розповіла про оголошення в місцевих спільнотах в інтернеті, "продам бензин, 70 грн за літр". Хтось намагається заробити. Керівник міста займається цією проблемою", – розповідає Віра.

Світло, тепло, газ

Світло в місті є, газ теж. На початку повномасштабної війни в місті було тепло, але наразі опалення немає. Через ворожі "прильоти" в Авдіївський коксохімічний завод там були пошкодження. Саме завод є постачальником тепла в місто, розповідає Хоменко.

Донедавна на вулиці був мороз і в приміщеннях – дуже холодно: "Коли я обідала гарячим борщем, із рота йшов пар. Всі грілись як могли. Обігрівачами, кондиціонерами. Я ще вмикала газ на кухні, щоб приміщення прогрілося".

Найбільша проблема спіткала тих, в кого через обстріли вилетіли вікна. Щоб допомогти цим людям, міська влада збирала волонтерів, охочих допомогти літнім, людям з інвалідністю закрити вікна плівкою. "Поки був мороз, навіть закрите плівкою вікно зігрітися не допомагало", – зауважує Віра.

Зараз потеплішало по всій території України, так само і в Авдіївці: "Опалення так і немає. Вікна потроху людям закривають – плитами OSB, плівкою – як самі господарі помешкань, так і допомагають волонтери і комунальники".

Люди їдуть чи залишаються

У 2014 році з Авдіївки виїжджало багато людей. Після хвиль виїзду в місті залишалося десь 10 000 людей, до війни було 36 000, пригадує Віра. 

"Місто було ніби напівпорожнє. Але за ці вісім років люди почали повертатися в Авдіївку, навіть з Києва переїжджали. Місто жило", – каже вона.

На початок повномасштабного вторгнення в місті було, за приблизними підрахунками, близько 26 000 людей: "Скільки зараз, в період активних бойових дій, важко підрахувати. Але виїжджають небагато". 

На думку Хоменко, пов’язано це з тим, що люди не знають, куди їхати. Адже зараз вся територія України обстрілюється окупантами.

Військово-цивільна адміністрація міста організовує евакуаційний підвіз до залізничної станції "Покровськ", звідки люди можуть сісти в потяг і поїхати далі на захід України чи в інші міста, де умовно безпечніше, ніж в Авдіївці. Кілька днів тому місто, наприклад, знову обстріляли – п’ять мешканців загинуло і ще щонайменше 10 дістали поранення.

"Але зазвичай, якщо наступного дня після обстрілу люди активно виїжджають – наприклад, їде 200 людей (для Авдіївки – це активно). Вже через день – виїжджає вдвічі менше. А ще через день, якщо тихо і "прильотів" немає, ще менше. Люди трохи заспокоюються і вже не їдуть нікуди", – розповідає Хоменко.

Багато містян також не хочуть покидати рідне місто, щоб допомагати іншим. Коли керівництво міста, наприклад, опублікувало заклик про пошук волонтерів для допомоги людям, навіть пенсіонери Авдіївки записувалися у волонтери, зауважує Хоменко.

У місті працює гуманітарний штаб, який акумулює усю допомогу, що надходить в Авдіївку. У штабі працюють волонтери, які видають гуманітарку тим, хто потребує, записують охочих підтримувати жителів, які через бойові дії опинилися у скрутному становищі.

Створили також групу в телеграмі, об’єднавши волонтерів, представників влади, соцслужб, громадських організацій та лікарів, каже Віра. 

"Там збираємо інформацію щодо потреб місцевих мешканців, тероборони, тобто чим саме потрібно допомогти. Відповідальні особи включаються у вирішення цих проблем – кожен на своєму рівні", – розповідає Хоменко.

Своїх доньок разом із мамою вона вивезла на захід України наприкінці лютого. Якби діти залишалися поруч в Авдіївці, була б неспокійна і не могла б сконцентруватися на роботі, каже вона. Звісно, лягаючи сама в холодній квартирі та вкриваючись усіма можливими пледами та ковдрами, щоб зігрітися, щовечора трохи плаче: "Молюсь також щодня, щоб всі залишилися живі і неушкоджені. Скучила за дітьми, але розумію, що потрібна тут, моя робота важлива. Якщо всі поїдуть, хто працюватиме?"

• Читайте також: Бути людьми навіть у пеклі. Як знищували Маріуполь, а місцеві об'єднувалися, щоб вижити