Психотерапевтка та телеведуча Наталія Підлісна щойно випустила свою книгу "Про жінок за 50. Психологія вікових змін" (видавництво "Віхола").
В Інтерв'ю LIGA.Life вона допомагає зрозуміти жінку, в якої почався новий період життя, як може проявлятися її потреба в допомозі і що робити дітям.
В 50 і більше років жінки переживають нові психологічні зміни, які починають заважати їм жити. Це перехід в новий вік, гормональні зміни. Є нове ставлення до себе і світу.
З одного боку, це гормони - ми кажемо клімакс або менопауза. А з іншого боку, це ще й психологічна сходинка в нове відчуття себе самої. Через це у багатьох жінок починаються смутки, депресії.
Вони й самі це відчувають, їм погано, організм ніби розвалюється на дрібки.
Жінок турбують питання стосовно своїх психологічних змін, як дати цьому раду, часто псуються стосунки з дітьми і на роботі, їх часто звільняють, бо стає нібито нестерпним характер.
Коли справа стосується гормональних змін, допоможе гінеколог, пропише лікування. Але пігулки не допоможуть від перепадів настрою.
У 50+ років починаються нав’язливі думки в багатьох людей, які смішні для 20-30 річних: чи я зачинила двері, де поділа ключі, чи вимкнула кашу.
У мене була клієнтка, над якою сміялися на роботі, бо вона приходила на роботу і починала хвилюватися, чи кішку не закрила у ванній, чи те-се зробила. Спочатку її заспокоювали, а потім коли це щодня відбувалося, люди почали сміятися. Вони не розуміли, що таке нав’язливі думки, пов’язані з нестачею гормонів.
Інша моя клієнтка - продавчиня в ювелірному магазині - все знала про товари, ідеально відрізняла срібло. Але на роботі її дуже почало дратувати світло.
Вона перестала сприймати яскраве світло, важко його переносила, виснажувалась. Дочка приходила до неї й бачила, що мама завжди сидить у темряві, їй не хотілося вдома вмикати світло. Вона навпомацки одягалася, розчісувалася.
Так донька зрозуміла, що з мамою щось не те. Їй потрібно було до ендокринолога-гінеколога. Донька відвела її в клініку лікування неврозів і взяла кілька сеансів у мене. Жінка почала приймати ліки, залишилася на роботі, перейшла працювати в підсобку, де не таке яскраве світло. Їй ставало легше, і страх зрештою пропав.
У віці 50+ жінка може стати більш агресивною. Ця агресія саморуйнівна і псує стосунки з дітьми. Інстинктів вже немає, окситоцину, щоб все пробачати дітям, немає, і це перша причина.
Друга причина - у жінки дуже багато стресів і вона не може впоратися з ними, не вистачає енергії, щоб ще багато уваги приділяти дітям, які до цього звикли.
Жінка втомлюється, в неї психологічне виснаження, все це їй заважає. Ніхто з дітей зазвичай не звертає увагу на те, що мама перестала спати. Традиційно діти вважають, що мама має спати менше.
Але у віці 50+ починається безсоння - таке виснажливе, що призводить до психічної дезадаптації. Це не психічні проблеми, але проміжний стан до них.
Тоді дітей дратує, що в мами погіршується пам’ять, увага, мислення - а це дуже пов’язані з гормонами процеси. Та й нейронні зв’язки вже так не працюють, як в 30 чи 40 років.
Діти кажуть: "Що ти все забуваєш? Я ж тобі казав!". І мами відчувають, що вони старі, дурні, і так далі.
Коли жінка починає нудьгувати і в неї багато смутку, це роздраконює дітей. У 15-30 років вони не розуміють, чому мама завжди занепокоєна і невпевнена в собі і 15 разів запитала, чи вони поїли. Це все перешкоджає нормальному спілкуванню.
Сім’я понад 50% часу спілкування з мамою може вислуховувати про її нелегку долю чи інші неприємності. А мамі треба це проговорити. Якщо є подруги - можна з ними. Якщо немає - все вивалюється на дітей. Тому треба більше вислуховувати про погіршення її здоров’я. Якщо 2-3 рази послухати такі історії, напруження може спасти.
Коли діти виростають, деякі речі жінка сприймає не як свободу від обов’язків та інших марудних речей, що має когось зустріти, помити, відвести в поліклініку, а навпаки - відчуває свою непотрібність. Їй важко прийняти цю свободу.
Наполягання на внуках пов’язане з нашими інстинктами продовжити рід, і з тим, що жінка в 50, щоб не бути непотрібною, хоче змінити свою роль і стати потрібною через внуків.
Через онуків легко отримати владу, ти починаєш бути потрібною сину або доньці, стаєш рівноцінною, бо маєш нову роль.
Ця роль була звичною і зрозумілою з покоління в покоління, а зараз ситуація змінюється. До того ж, думка, що "життя закінчилося", дуже поширена у цьому віці.
Ми ж тільки з 20 сторіччя почали переживати 50 років повсякчасно. До цього, якщо подивитися на літературні, антропологічні дослідження, жінки в 50 років були дуже старі дами, і в 40 були старі і треба було "повзти на кладовище".
Суспільство потрохи змінюється, але людині дуже важко змінити думку, що 50 - це ще молодість.
Жінка в такому віці часто не встигає за технологіями, не вчиться. Їй здається, що вона не може отримати нову спеціальність чи розвиватися в своєму напрямку.
Досить часто жінки в 50+ ходять зі старими телефонами. Не обов’язково кнопковими, але в маленьких містах і з кнопковими ходять. А якщо в них смартфон, то зазвичай той, що від дітей дістався, де вивчила 3-4 функції.
І це прірва між тими, кому 40 і кому 50. По собі знаю, що в 50 важко вчитися. Поки сам не відчуєш, неможливо описати. Працювати і вчитися в 50 важче, ніж в 40, може, в 10 разів. Пам’ять і мислення зовсім інше.
У 50+ років є упередження щодо модного одягу. У маленьких містах починаються хустки і довгі спідниці. У великих - доношувати за дітьми чи за кимось старі речі.
Жінка може дивитися на одяг і казати, що це вже їй не підійде, і оцю сукню вже не зможе вдягнути. Починається сірий, чорний, коричневий період в кольорах одягу - це виділяє жінок 50+ з натовпу.
Це ще накладається на відчуття непотрібності через втрату роботи чи авторитету на роботі. З віком знижується продуктивність, і тоді люди можуть працювати не по 9-10, а 12 годин. І молодих колег може дратувати, що жінка сидить і сидить, ніби краща працівниця. А вона просто не встигає.
Треба поговорити з нею про її продуктивність, що є Закон Парето, що 20% зусиль дають 80% результату, а 80% зусиль лише 20% результату, щоб на нього завжди зважала і не сиділа і не мучилися.
Якщо пара разом, все залежить від їхніх стосунків. Але що часто відбувається: жінка стає менш впевненою в собі, переживає, щоб чоловік був з нею, щоб в нього не було молодих коханок.
Чоловіки, яким зараз 45-60, не подібні на молодих чоловіків, відданих своїй родині. Їх виховували матері, для яких цінність чоловіка була завжди більшою, ніж цінність жінки.
І це передається в парі жінкам. Вони пробачають зради і ще багато чого, щоб чоловік який-небудь, аби був. Ці стереотипи теж потрібно ламати.
У традиційному суспільстві чоловік для жінки - опора. Майже всі 50-річні жінки належать до традиційного суспільства, де вважають, що жінка без чоловіка неповноцінна. Є протестантки, але вони дуже помітні.
Розлучення дуже погано впливають на таких жінок, як і удівство. А чоловіків за 50 меншає. Коли я дивилася демографічні графіки, дивувало, що на кілька відсотків є різниця між чоловіками і жінками, коли їм 20-25 років. Чоловіків трішки менше. Після 35 чоловіків стає помітно менше, а в 50 просто обривається графік і чоловіків різко меншає. Вони раніше вмирають.
І тоді їхнім вдовам потрібно зробити собі іншу формулу успіху і щастя. А це дуже важко, бо сімейна система та обов’язки змінюються, треба самим ставати більш маскулінними.
Збільшити час спілкування з мамою.
Але не можна сказати: "Мам, сідай, поговоримо про твою агресію". Це як посадити перед собою 14-річну дитину: “А що в тебе з сексом?".
Можна знайти спільну справу, ходити разом до басейну, їздити кудись, чи щонеділі ліпити разом вареники і розмовляти, зробити традицією розповідати історії.
Можна питати в мами про філософію її життя, як вона систематизує досвід, як думає ним ділитися. Разом щось досліджувати, розповідати про свої відчуття світу, давати нові слова.
Адже між поколіннями є лінгвістична несумісність. Я зі своїми дітьми розмовляю однією мовою, їм 32 і 37 років. Навіть моя онучка вважає, що я сучасна в мові. Мабуть, це тому, що я людина ютубу.
Зараз на каналі працюю, там мають двох партнерів, дівчині - 36 і хлопчику - 26 років. Він не розумієш моїх жартів. Іноді ловлю себе на тому, що не розумію слова, які він каже, наприклад, "падік". А в репових текстах це "під’їзд".
Треба прагнути подолати цей словесний бар’єр між батьками і дітьми. Маю клієнтку, яка дратується, коли син каже їй "норм". Розповідає: "Я питаю, як справи, а він каже Норм! Розумієте, наскільки він не хоче зі мною розмовляти?".
Для неї відкриття, що так люди говорять зараз. Що це для скорочення часу, а не тому, що мама викликає відразу і він не хоче спілкуватися.
Є гарний метод під час розмови: "А в моєї подруги сталася така історія. А в неї мама… От що ти думаєш?", і ви дізнаєтеся, що в мами болить.
Коментарі