"Переконана, що все це пов’язано". Леся Гасиджак — про другу чергу музею Голодомору і хейт

"Я дуже негативно ставлюся до порівняння "гроші на дрони чи будівництво музею", бо в мені є дві іпостасі: музейника і громадянина. Звісно, я хочу, щоб якнайбільше наших захисників і захисниць повернулися додому живими та здоровими. Так само я хочу вірити, що питання добудови музею Голодомору вирішать, бо ми вже пройшли точку неповернення", — каже Леся Гасиджак, виконувачка обов’язків гендиректора Національного музею Голодомору-геноциду. 

Упродовж минулих двох тижнів музей і його керівниця опинилися в епіцентрі обговорень, критики та відвертого хейту. Спершу – на адресу інституції через виділення із бюджету 574 млн грн на добудову другої черги, яке згодом ветував президент. Далі — особисто в бік Лесі Гасиджак, коли керівницю музею зацькували через зовнішність. 

LIGA.Life розпитала в.о. гендиректора музею, чи бачить вона зв’язок між цими подіями, як змінився інтерес до теми Голодомору і до чого тут нинішня війна. Про будівництво другої черги, репутаційну кризу музею та роботу над основною експозицією — в інтерв’ю Лесі Гасиджак.

— Ви очолюєте Національний музей Голодомору-геноциду з липня 2022 року, але ваш офіційний статус — в.о. гендиректора. Чому?

Відповідно до закону України "Про культуру", керівник закладу культури може бути призначений на посаду лише після перемоги на конкурсі. Влітку 2022 року Мінкульт звільнив колишню гендиректорку Олесю Стасюк. Оскільки на час воєнного стану всі конкурсні процедури поставлені на паузу, ексміністр Олександр Ткаченко запросив мене на співбесіду. Я представила своє бачення роботи та розвитку музею, яке його задовольнило, і погодилася стати в.о. гендиректора.

— У червні Івано-Франківський апеляційний суд поновив Олесю Стасюк на посаді гендиректора музею, однак Мінкульт подав касаційну скаргу, справа досі на розгляді. Як це впливає на роботу музею? 

Це, мабуть, одні з найбільших труднощів, з якими я зіткнулася за час управління музеєм. Ми з помічниками та юристами змушені були постійно відволікатися на судовий процес, адже Національний музей Голодомору-геноциду виступав у цій справі третьою стороною. 

Скандали із дисертацією колишньої керівниці та експертизами щодо демографічних втрат в Україні, у яких були використані сфальсифіковані дані та неапробована методика, репутаційно вдарили по музею. Ці питання залишилися незакритими й нависли над нами дамокловим мечем. 

— Два тижні тому ви сказали, що СБУ не дає ознайомитися з матеріалами експертизи, яка у 2021 році показала завищену цифру — 10,5 млн жертв Голодомору 1932-1933 років. Що відбувається зараз? 

За цей час нічого не змінилося. У мене немає часу, аби зранку до вечора думати лише про СБУ. До того ж журналісти викривили цю інформацію і представили як якусь диверсію з боку Служби безпеки. Насправді ми комунікуємо. Відмову у доступі вони пояснюють тим, що матеріали засекречені до завершення розслідування. Зі свого боку я, як керівниця, теж хочу побачити ці матеріали та результати експертизи, які були покладені в основу кримінального провадження. Думаю, ми дійдемо якогось розуміння.

— У перші місяці повномасштабної війни музей Голодомору-геноциду призупинив роботу й відкрився на початку серпня 2022-го. Як змінився інтерес до теми Голодомору серед українців?

По-перше, війна показала: щоб нічого подібного не повторилося втретє, злочинець має бути покараний. По-друге, ми повинні знати в обличчя ворога і його методи. Вони за 90 років не змінилися. Мета Росії — не допустити існування сильної незалежної України поруч. Дехто з відвідувачів приходить до цього висновку тут, під час екскурсій. 

Але Зала пам’яті у першій черзі музею — це імерсивний простір для заглиблення відвідувачів у стан смутку і переживання. За концепцією тут немає можливості детально розказати про передумови і причини. А це основні питання, які ставлять відвідувачі. Тому я, як керівниця музею, можу констатувати: якби в нас вже була завершена друга черга, ми б змогли відкрити основну експозицію з більш детальною інформацією про Голодомор: з прикладами, роз’ясненнями передумов, залучених механізмів та наслідків. Можливо, тоді б ми були більш готовими до цієї війни і не допустили її в такому масштабі, в якому вона відбувається сьогодні. 

— Які можливості для музею відкриє завершення будівництва другої черги? 

Нарешті повністю буде представлена музейно-фондова колекція. Причому не лише наша. Музей Голодомору уклав багато меморандумів та партнерств з архівними, науковими та іншими музейними інституціями. Попереду багато контрактувань, бо частину експонатів ми плануємо запозичати — можливо, років на 10-15. У цьому, по-перше, полягає ідея національного творення музею. А по-друге, так ми зможемо обирати найкращі та найбільш промовисті експонати. 

Також наявність конференц-залу та кінозалу дозволить нам на своїй базі приймати і проводити міжнародні конференції, форуми, презентації й зустрічі, створювати та експонувати, піднімати мовою музеології до обговорення нові теми, актуальні для сьогодення.

— Якими будуть масштаби основної експозиції? 

Площа основної експозиції становитиме 3600 кв. м. Для порівняння: це одне крило Мистецького арсеналу. Також у другій черзі запроєктований простір для тимчасових тематичних експозицій, де ми зможемо проводити як власні заходи, так і приймати гостьові виставки. На сьогодні музей уклав багато договорів про міжнародне партнерство. Ми проводимо виставки у Чехії, Італії, але не маємо можливості прийняти виставки наших партнерів. Тому створення цього простору дозволить нам відкрити двері для співпраці. 

— Якщо говорити про донесення інформації про Голодомор іноземній аудиторії, чи має воно відрізнятися від того, як ми комунікуємо про цей злочин з українцями? 

Абсолютно. В Україні ми найвлучніше достукуємося до відвідувача, коли говоримо про персональний вимір: через історії тих, хто вижив або рятував інших, через експонати, кожен із яких розповідає історію окремої людини чи родини. Голодомор — це також про перервані родинні зв’язки, забуту пам’ять і коріння. Довгі десятиліття згадувати про геноцид було заборонено, в деяких родинах взагалі не говорили про померлих. Тому сьогодні у нас є сімейний майстер-клас створення родинного дерева.

Що стосується міжнародного рівня, тут персональні історії не працюють. Натомість діє привернення уваги до геноциду як до злочину, що залишився непокараним. Визнання Голодомору геноцидом — це те, про що ми комунікуємо з іноземцями у наших виставкових проєктах. Це про засудження більшовицької Росії тоді, а сьогодні — путінської Росії, яка є правонаступницею і продовжувачкою злочину. Тобто це не лише акт підтримки України, але й сигнал для Росії, що весь демократичний світ проти неї. 

— Визнання іншими державами Голодомору як геноциду українців — це робота МЗС. Але ви також проводите виставки за кордоном. Як вони впливають на цей процес? 

До нас напряму звертаються дуже багато дипломатичних представництв за кордоном, просять наші виставкові проєкти, якісь рекомендації чи фільми, які вони можуть показати до Дня пам’яті жертв Голодомору. Інколи ми самі звертаємося до них або до місцевих громадських організацій. Наприклад, пів року тому ми домовилися про співпрацю з хорватською ГО. Минулого місяця вони проводили у парламенті Хорватії круглий стіл на тему Голодомору і геноциду. А вчора (31 липня. — Ред.) музей Голодомору-геноциду відвідав глава МЗС Хорватії в межах офіційного візиту. 

— Чи відомо вам, скільки країн сьогодні офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу? 

Якщо говорити про визнання на національному рівні, то йдеться про 28 країн. Часом із підрахунком є плутанина, бо деякі країни мають двопалатні парламенти, які окремо ухвалюють рішення. Також є багато регіональних кейсів, наприклад, в окремих американських штатах. Ми розуміємо, що зазвичай там є потужна українська діаспора, завдяки зверненням якої ці регіональні органи й ухвалюють такі рішення. Також інколи бувають заяви, які декларують співчуття, але не містять визнання. Але від того вони не менш важливі, бо кожен голос за кордоном, який звучить на підтримку України, — неоціненний. 

— На тлі цього постає питання із фінансуванням другої черги музею. Виділення 574 млн грн на добудову підтримав ексміністр Олександр Ткаченко, однак президент ветував законопроєкт. Чи вдалося вам поспілкуватися про це з нинішнім в.о. міністра Ростиславом Карандєєвим? 

Ростислав Карандєєв — не нова людина у міністерстві, він раніше працював заступником Ткаченка. Тому комунікацію раніше ми з ним мали. Але після призначення на нову посаду ми ще не спілкувалися. Думаю, все попереду. 

— Як, на вашу думку, ситуація може розвиватися далі? 

Розпорядником коштів є Дирекція з будівництва другої черги музею Голодомору, тому я не можу відповісти на це запитання. Так, ми брали участь у розробці технічного завдання, усі обрахунки проводили з урахуванням наших потреб. Але до фінансів я не маю відношення. В ідеалі, коли будівництво закінчиться, його здадуть в експлуатацію і по актах передадуть музею. Коли це буде — я не знаю. 

Очевидно, ми чекатимемо зустрічі з в.о. міністра чи з новим міністром, аби розуміти, якою буде позиція законотворців. Можливо, депутати пропонуватимуть закон уже з іншими цифрами. Бо за словами фахівців, 570 млн грн — це потрібна сума для повного завершення будівництва. Якщо його не добудовувати зараз з огляду на війну і потреби фронту, то є необхідність принаймні накрити дах і законсервувати будівлю на зиму. Хоча з іншого боку, консервація і розконсервація також потребують коштів. Хочеться вірити, що ці питання будуть вирішені. Тому що точка неповернення вже пройдена. За словами забудовників, наразі 70-80% робіт виконано. 

— Як ви сприймаєте порівняння витрат на будівництво музею з купівлею дронів для армії? 

Я дуже негативно ставлюся до цього порівняння, бо в мені є дві іпостасі: музейника і громадянина. Звісно, я хочу, щоб якнайбільше наших захисників і захисниць повернулися додому живими та здоровими. Але я також хочу усім пояснити, що музей Голодомору — це не просто музей мистецтва чи історії якоїсь області. Цей музей надактуальний сьогодні, бо знання про злочини, які чинила Росія, роблять нас сильнішими.  

— На якому етапі зараз робота над основною експозицією, яка буде представлена у другій черзі музею? 

Вона все ще в роботі. Йдеться не просто про експонати у вітринах, а про наративну історію. Експозиція поєднуватиме частину експонатів і велику кількість текстів, мистецьких творів, інсталяцій тощо. Щоб усе виглядало логічно, зрозуміло та естетично, потрібен музейний дизайн. 

У співпраці з міжнародними партнерами ми завершили роботу над вступною художньою концепцією — кошти на неї зібрав Благодійний фонд музею Голодомору. А саму концепцію за нашим технічним завданням, на основі нашої наукової концепції, тематичної структури експозиції і джерельної бази, розробив міжнародний дизайнерський консорціум у складі компаній Nizio Design International (Польща) та Haley SHarpe Design (Велика Британія). Але ми ще не є власниками цієї концепції, бо очікуємо передання прав на неї і самого пакета документів. Сподіваюся, в серпні це нарешті станеться. Далі — етап дизайн-проєкту і технічного проєкту, лише після цього ми зможемо говорити про тендери, продакшн і монтаж основної експозиції. 

— За минулі два тижні ви та музей Голодомору опинилися в центрі уваги чимало разів. Спершу — через обговорення щодо фінансування другої черги будівництва, потім — через хейт, який вилився на вас особисто. Чи бачите ви зв’язок між цими подіями? 

Звісно, це все пов’язано. Я більш ніж переконана, що все це — єдина кампанія. Люди, які моніторили інформаційний простір, розповіли мені, що усе почалося ще у травні з Росії. Російські політтехнологи прекрасно усвідомлюють, що тема Голодомору і пам’яті про геноцид — це одна з націєтворчих тем для України. Росія завжди цю історію заперечувала, а коли зрозуміла, що не може чинити опір, почала маніпулювати.

Тому я вважаю, що все це була величезна кампанія, жертвами якої стала не лише я, але й музей. Усі почали обговорювати вето на фінансування будівництва, порівнювати музей зі стадіоном та усім іншим, хоча це непорівнянні речі. Але я вважаю, що цей удар не вдався. Він зробив мене та інституцію лише сильнішими. 

— Ви заявили, що подаватимете позов до суду на першого хейтера — Клима Братківського. Як зараз просувається ця справа? 

Я не хочу відповідати на це питання і хайпувати на темі хейту. Найближчим часом буде офіційна заява. 2 серпня ми підписали угоду з юристками Асоціації жінок-юристок "ЮрФем: підтримка" — Оксаною Гуз, Христиною Кіт і Мариною Саєнко. Відтепер вони представляють мої інтереси й зможуть коментувати усі плани та кроки.