Але поки один з головних творів російської літератури називається "Злочин і кара", а не "Злочин і відповідальність", надії, що в Росії почнуть усвідомлювати свою відповідальність поки мало.

З усім тим починаю вірити, що цей росіянин наблизився до розуміння екзистенційної катастрофи, яку виплекала його країна. Вона полягає в тому, що на цей час не існує і ніколи не існувало нетоксичного способу бути росіянином, бо бути ним – означає бути співучасником вбивств, війн, грабежів, імперськості та машини приниження, дискримінації та геноцидів. 

Зазирати вглиб екзистенційної катастрофи – не просто, особливо якщо ти її, навіть мимовільний, співучасник. Тому, мабуть, вся творча еліта Росії в різні часи обирала вкоротити собі віку, спитись чи померти від передозування. Просто "випилятись" з цієї реальності – занадто просто, проте починаю вірити, що ця людина заглянула в очі Левіафану і побачила там себе.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна росії в україніросійська культураросійська ідентичністьвоєнні злочини росіян